Правова характеристика об’єктів цивільного права - Курсова робота

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав

Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних орав. Класифікація речей. Майно

2.1. Засоби виробництва і предмети споживання.

2.2. Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилу­чені з цивільного обороту.

2.3. Речі індивідуально визначені і родові.

2.4. Речі споживні і неспоживні.

2.5. Подільні і неподільні речі.

2.6. Речі головні і приналежності.

2.7. Плоди і доходи.

2.8. Гроші та валютні цінності.

2.9. Нерухомі та рухомі речі.

2.10. Майно.

Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

4.1. Джерела вексельного законодавства.

4.2. Поняття і види векселя.

4.3. Форма векселя.

Розділ V. Дії, послуги, результати творчої діяльності, особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав. Службова та комерційна таємниця.

5.1. Результати творчої діяльності як об'єкти права.

5.2. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Практична частина

Висновки

Список використаних першоджерел

Вступ

Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учсників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюреалізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб’єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчіакти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення нними підприємницької діяльності.

Посилюється роль чіткого визначення і характеристики об’єктів цивільного права в самостійній організації господарської діяльності суб’єктів товарно грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод, правового регулювання і функції даної галузі.

Взаємодія галузей сучасного права забеспечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямо­вані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивіль­них, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини — це відношення між суб'єктом і об'єктом. На­справді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єк­тами з приводу того чи іншого об'єкта. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задо­волення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідно­син) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у вадносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення -своїх законних прав та інтересів.

Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об’єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав

Об'єкти цивільних прав і об'єкти цивільних правовідносин - поняття тотожні.

У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямо­вані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивіль­них, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини — це відношення між суб'єктом і об'єктом. На­справді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єк­тами з приводу того чи іншого об'єкта[1]. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задо­волення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідно­син) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у вадносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення -своїх законних прав та інтересів.

В юридичній літературі побутують також інші визначення по­няття об'єкта цивільних прав. Проте, на нашу думку, вони різняться між собою в основному не за змістом, а лише за фор­мою.

Об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та право­вим режимом поділяються на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі май­нові права, дії (роботи) та послуги, результати творчої діяль­ності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних орав.

Класифікація речей. Майно

Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предме­ти споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задо­волення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.

Держава встановлює відповідні правила поведінки людей сто­совно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін “право­вий режим речей і майна”. Він є умовним (ніякого правового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами.

Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділя­ються на такі види: засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилу­чені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; замінні і незамінні; споживні і неспоживні; подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери, нерухомі та рухомі речі.

2.1. Засоби виробництва і предмети споживання.

Економічно такий поділ речей застосовується у будь-якому суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів споживання за допомогою засобів виробництва — основних і оборотних. До основних нале­жать: будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Вони використовуються багаторазово у виробничому про­цесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що ви­робляється. Оборотними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо. Предмети споживання — це речі, що використовуються безпосередньо людиною (продук­ти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та ін.).

Юридичне значення такого економічного поділу речей поля­гає в тому, що ті чи інші засоби виробництва можуть бути тільки У відповідних суб'єктів цивільного права, які відповідно до зако­ну можуть мати у власності чи користуванні лише певні об'єкти. Закон визначає порядок розпорядження і звернення стягнення на майно, яке належить до основних і оборотних засобів і пред­метів споживання. Дозволяючи кооперативну та індивідуальну трудову діяльність, держава також визначає, які засоби вироб­ництва можуть бути на праві власності кооперативів і громадян, безпосередньо зв'язуючи це з характером дозволеної діяльності.

2.2. Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилу­чені з цивільного обороту.

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є У виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.

Вилучення речей з цивільного обороту також означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предме­том застави і на нього не може бути звернене стягнення по пре­тензіях кредиторів.

Обмеження речей у цивільному обороті полягає в тому, що право власності на певні речі може бути передане іншій особі лише за умов, передбачених законом. Необхідність обмеження речей у цивільному обороті спричинюється різними обставина­ми. З міркувань держав­ної безпеки або з інших підстав деякі предмети можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові та радіоак­тивні речовини, сильнодіючі отрути тощо)[2].

Особливий правовий режим встановлено до таких предметів, як валютні цінності, дорогоцінні метали та інші речі, зазначені у ч.2 ст.129 ЦК України. Порядок укладання угод щодо них регу­люється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту. Вони можуть вільно відчужуватись, переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законом.

2.3. Речі індивідуально визначені і родові.

Індивідуально визначені — це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками:

а) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, з партії холодильників, приймачів);

б) єдині у своєму роді (наприклад, картина Рєпіна “Запорожці”);

в) відрізняються від інших за кількома ознаками (будинок Київського університету, завод “Арсенал”).

Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом (1 т пшениці, 1 м3 дров, 10 л бензину, 5 м тканини).

Правове значення поділу речей на індивідуально визначені і родові полягає у тому, що при загибелі індивідуально визначе­ної речі боржник звільняється від обов'язку передати її кредито­ру, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Якщо ж предмет зобов'язання — індивідуально визначена річ — є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст. 265 ЦК України) і боржник не вправі замінити ЇЇ грошовою компенса­цією без згоди на те кредитора. При загибелі родових речей борж­ник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 234 ЦК України).

Ось чому у цивільному праві родові та індивідуально визна­чені речі називають відповідно замінимими і незамінимими.

2.4. Речі споживні і неспоживні.

При використанні речі або знищу­ються повністю, або перетворюються в іншу річ, або зберігають свою цілісність тривалий час.

Речі, які при використанні знищуються повністю (наприклад, паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина), називаються споживними. До них нале­жать також гроші, оскільки використовувати їх можна лише ви­трачаючи.

Неспожшнчми звуться речі, користуватися якими можна лише при тривалому зберіганні їх призначення (наприклад, верстати, машини, будівлі, одяг, взуття).

Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вка­зані речі можуть бути предметом лише певних угод. Так, пред­метом договору позики можуть бути споживні речі (фоші або речі, визначені родовими ознаками), бо позичальник, викорис­тавши одержану річ, зобов'язується повернути позикодавцеві таку суму грошей або кількість речей такого самого роду і якості (ст. 374 ЦК України). Інакше вирішується питання у договорі майнового найму, оренди, прокату. Тут предметом договору можуть бути тільки неспоживні речі, оскільки наймач при при­пиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він одержав у тимчасове користування (ст.265 ЦК України).

2.5. Подільні і неподільні речі.

До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу у натурі не змінюють свого господарського чи іншого призначення (наприклад, продукти харчування). Під неподільними розуміють речі, які при поділі втрачають первісне призначення. Наприклад, неможливо поділити телевізор, авто­машину, не втративши їх основного призначення. Виходячи з цього, неподільні речі не можуть бути об'єктом правовідносин, в яких йдеться про розподіл майна в натурі. У такому випадку неподільна річ продається, а поділу підлягають одержані від про­дажі гроші, або неподільна річ залишається одній особі, яка зо­бов'язується надати іншій грошову компенсацію[3].

Інколи в принципі подільна річ належить до неподільної. На­приклад, невеликий житловий будинок, який не може бути поді­лений між кількома спадкоємцями для проживання в ньому. Статусу неподільних набувають речі, об'єднані ознакою загаль­ного призначення, наприклад, столовий сервіз, колекція пошто­вих марок, меблевий гарнітур, спеціальна бібліотека. Хоча за домовленістю такі комплексні речі можуть стати і подільними.

2.6. Речі головні і приналежності.

Нерідко подільні речі знаходяться У такому господарсько-цільовому зв'язку, що одна з них стає головною, а інша — її приналежністю (наприклад, скрипка і футляр, трактор і набір інструментів до нього тощо). Приналеж­ністю є річ, покликана служити головній речі і зв'язана спільним господарським призначенням. Тобто приналежність фізично не зв'язана з головною річчю, не є її частиною і може бути предме­том самостійної угоди. Приналежність, зазначається у ст. 132 ЦК України, наслідує долю головної речі, якщо у договорі або за­коні не встановлено інше. Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, якими ви­значається комплектність продукції, що поставляється (ст.251 ЦК України).

Приналежність головної речі не слід плутати з поняттям скла­дової частини речі (наприклад, телевізор і динамік, піаніно і клавіші). Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження і істотного знецінення самої речі. При переході права на річ складові частини її не підляга­ють відділенню (ст.131 ЦК України).

2.7. Плоди і доходи.

Плоди — це природне породження самої речі (приплід тварин, плоди фруктових дерев). Доходи — те, що при­носить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (на­приклад, плата за житло, орендна плата тощо). Плоди, приплід тварин, доходи від речей належать їх власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою (ст. 133 ЦК України).

2.8. Гроші та валютні цінності.

Речами з погляду цивільного права є також гроші та валютні цінності.

А. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, шо розмір грошової суми ви­значається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами.

Гроші — річ замінна, а тому боржник не може бути звільнений від відповідальності по грошовому боргу на тій підставі, що гроші загинули (були загублені чи украдені) (ст.ст.212—215 ЦК Украї­ни). Як речі родові, вони можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків, наприклад у колекції чи слідчому протоколі.

Як об'єкт права гроші виконують переважно платіжну функ­цію. Боржник має право погасити ними майновий борг, якщо інше не встановлено законом чи договором (ст.ст.213, 231 ЦК України). Проте гроші можуть виступати як самостійний об'єкт правовідносин, наприклад, у договорі позики (ст.374 ЦК Украї­ни), у договорі банківської позички (ст.ст.382,383 ЦК України), при заповіті збережень у кредитних установах (ст.564 ЦК Украї­ни).

Б. Валютні цінності — це визначені законом певні види май­на. До валютних цінностей відноситься валюта України, інозем­на валюта та монетарні метали.

Валюта України це є, власне, грошові знаки у вигляді банк­нотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що пере­бувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. Валютними цінностями є кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінан­сових установах на території України, платіжні документи (акції, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акре­дитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені в гро­шових знаках, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України.

Теж саме можна сказати щодо іноземної валюти, зазначивши лише, що це є відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на тери­торії відповідної іноземної держави, а також кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових оди­ницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банків­ських та інших кредитно-фінансових установ за межами Украї­ни. До іноземної валюти відносяться також зазначені вище платіжні та інші документи, що виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

До монетарних металів відносяться золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів.

Законодавством встановлюється режим здійснення валютних операцій на території України, визначаються загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулю­ванні валютних операцій, а також права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства (див. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”).

Валютні цінності не слід ототожнювати з дорогоцінними ме­талами і дорогоцінними каменями як самостійними об'єктами правових і виробничих відносин. Правовий режим названих об'єктів визначається Інструкцією про порядок одержання, ви­трачання, обліку, зберігання та транспортування дорогоцінних металів і дорогоцінного каменю на підприємствах, в об'єднан­нях, установах і організаціях, затвердженою Міністерством фінансів України 29 ірудня 1992 р.

2.9. Нерухомі та рухомі речі.

До нерухомих речей належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане. Переміщення таких речей практично виключається, бо в разі їх переміщення це може призвести до втрати цивільного призна­чення нерухомості речей і непропорційних збитків.

Правочини з нерухомими речами вимагають спеціальної дер­жавної реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є публічною. Реєструвальний орган зобов'язаний надати інфор­мацію про здійснену реєстрацію та зареєстровані права будь-якій особі.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або пра-вочину з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інфор­мації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти — як такі, що підлягають державній реєстрації.

Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно пере­міщувати у просторі без будь-яких особливих формальностей.

2.10. Майно.

У цивільному праві термін “майно” вживається в кількох значеннях. Під майном розуміють певну річ або їхню сукупність, у тому числі гроші і цінні папери. Саме про таке майно йдеться, наприклад, у нормах, які визначають об'єкти права власності, порядок захисту права власності, предмет договорів дарування, майнового найму, позики тощо. Під майном розуміється також комплекс речей. Таким майновим комплексом є підприємство, як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівельні спору­ди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підпри­ємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові наймену­вання, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом або договором.

Підприємство у цілому як майновий комплекс визнається не­рухомістю.

Підприємство у цілому, або його частина, можуть бути об'єк­том купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, по­в'язаних з установленням, зміною та припиненням речевих прав. Терміном “майно” охоплюється також сукупність майнових прав, які належать певній особі. У такому значенні майно вживається у нормах, направлених на захист будь-яких майнових прав осо­би, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, ви­знаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, а також про відповідальність юридичної особи. Таке поняття май­на відрізняється від поняття сукупності майнових прав і обо­в'язків особи. У такому розумінні термін “майно” використо­вується у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'язків юридичних осіб і громадян, наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб, спадко­ємства, коли до правонаступників переходять не лише права, а й обов'язки.

Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав

Одним з видів матеріальних об'єктів цивільних правовідно­син, що нині широко застосовуються як в господарському обо­роті в межах України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяль­ності, є цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Легальне визначення цінних паперів вміщене в ст.1 Закону України від 18 червня 1991 р. “Про цінні папери і фондову біржу”.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випли­вають з цих документів, іншим особам[4].

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше ка­жучи, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо кон­кретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) повинне відповідати встановленим вимогам. Слід, проте, мати на увазі, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в елект­ронних базах даних)[5].

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини по­зики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання до­ходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.

Як зазначалося раніше, здійснення суб'єктивного цивільного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можли­ве лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінно­го паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаці­ями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втрати­ла цінний папір на пред'явника, то вона може в порядку, вста­новленому главою 38 Цивільного процесуального кодексу Ук­раїни, просити суд про визнання паперу недійсним і про віднов­лення її прав на втрачений цінний папір.

Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред 'явника.

Іменним цінним папером визнається документ, шо виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріпле­не цим папером суб'єктивне право.

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від іменного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного паперу є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом “Про цінні папери і фондову біржу” або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явни-іеа обертаються вільно.

В Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання респуб­ліки; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери[6].

Акцією визнається цінний папір без встановленого строку обі-іу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Як цінний папір, акція повинна містити такі реквізити: фірмо­ве найменування акціонерного товариства та його місцезнаход­ження, найменування цінного паперу — “акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонер­ного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може дода­ватися купонний лист на виплату дивідендів, що повинен місти­ти такі основні дані: порядковий номер купона на виплату диві­дендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіден­ди, найменування акціонерного товариства і рік виплати диві­дендів.

Акції поділяються на види, юридична суть яких полягає в тому, Що акції одного виду (класу) дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції поділяються на привілейовані і прості. За­лежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчу­ження розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника.

Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, йкі.в принципі,вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з дотриманням спеціальних правил. Так обіг іменної акції фіксуєть­ся у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До цієї книги вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.

Статутами акціонерних товариств і бланками акцій визнача­ються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона не підлягає передачі, така акція передається шляхом повного індосаменту.

Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індоса-ментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.

Привілейовані акції — це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. При­вілеями є, перш за все, переважне право на одержання диві­дендів, а саме: річний розмір дивіденда фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначе­ному в акції, незалежно вщ розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденди по привілейованих акціях виплачуються за рахунок резервного фонду. Разом з тим, у тому разі, коли розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам по простих ак­ціях, перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може проводитися доплата до розміру диві­дендів, виплачених простим акціонерам.

Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом (тобто, якщо інше не передбаче­но статутом акціонерного товариства), власники привілейова­них акцій не мають права брати участь в управлінні акціонер­ним товариством.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що пе­ревищує 10 процентів статутного фонду акціонерного това­риства.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в по­рядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за ра­хунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власни­ком грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни можуть придбати облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

В Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств[7].

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, про­центними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випуска­ються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймається відпо­відно Кабінетом Міністрів України і місцевими Радами народ­них депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, направляються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місце­вих Рад народних депутатів.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітен­том і оформляється протоколом, який повинен містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: наймену­вання цінного паперу — “облігація”, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для про­центних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Доходи по облігаціях підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Рішення про випуск довгострокових (вад 5 до 10 років) та се-редньострокових (вад 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України, а рішення про ви­пуск короткострокових (до одного року) зобов'язань — Міністер­ством фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про де­понування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строко­вими (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання. Законодавством передбачається видача як імен­них сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим осо­бам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст.18 Закону “Про цінні папе­ри і фондову біржу”.

Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року[8].

Законодавством України передбачено, зокрема, використання векселів:

— для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприєм­ницької діяльності відповідно до Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”;

— для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України даваль­ницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відпо­відно до Закону України від 15 вересня 1995 р. “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”;

— в рахунок фінансування витрат державного бюджету відпо­відно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 “Про затвердження порядку застосування век­селів Державного казначейства”;

— під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвес­тора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиці­ями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвести­ційну діяльність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. “Про затвердження Порядку ви­дачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за до­говорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна”;

— для оформлення простими векселями бюджетної заборгова­ності з фінансування видатків, пов'язаних з оплатою природно­го газу, що споживається бюджетними організаціями та устано­вами відповідно до наказу Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії “Укргаз” від 21 серпня 1996 р.

Порядок використання векселів у господарському обороті Ук­раїни регулюється Положенням “Про переказний і простий век­сель”, затвердженим Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серп­ня 1937 р. з урахуванням таких особливостей:

— використовувати векселі, а також виступати векселедавця­ми, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визна­ються такими відповідно до чинного законодавства України;

— векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком век­селів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків Ук­раїни;

— у господарському обігу можуть використовуватись простий і переказний векселі;

— вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не-друкованим способами;

— сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифра­ми та літерами;

— вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та посвщчується печаткою.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст.21 За­кону “Про цінні папери і фондову біржу”).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною фор­мою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначе­ний строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселе-держателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста, нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанте) іншій особі, плат­нику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в да­ному разі векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Лереказний вексель також може переказуватись одним держа­телем іншому. Відповідно до Положення “Про переказний і прос­тий вексель” передавальний напис (індосамент) виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (так званий аллонж до векселя). У разі використання додаткового аркуша він пови­нен бути приєднаний до векселя клеєвим способом. При цьому індосамент, що розміщується першим на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка має розміщуватися на з'єднанні векселя і до­даткового аркуша.

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на век­селі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'я­заний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку векселедержателя.

Векселі для вчинення протесту про несплату приймаються нотаріусами на наступний день після за­кінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня[9].

Опротестований вексель з надписом про протест і актом про­тесту повертається від нотаріуса векселедержателю.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержан­ня в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України від 6 березня 1992 р. “Про приватизаційні па­пери”, а також іншими законодавчими актами України.

Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сер­тифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна дер­жавних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з зазначеним вище Законом, а також згідно з Постановою Вер­ховної Ради України від 29 липня 1994 р. “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її ви­конанням”, Указом Президента України від 21 квітня 1994 р. “Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сер­тифікатів” та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серп­ня 1994 р. “Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року “Про вдосконалення меха­нізму приватизації в Україні і посилення контролю за її вико­нанням”. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому Положенням про поря­док видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердже­ним наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.

Приватизаційні папери мають такі реквізити: запис про при­належність паперу до України; найменування органу, що випустав папір; зазначення виду приватизаційного паперу, серії та порядкового номера; дату випуску і строк використання; номі­нальне значення приватизаційного паперу у вартісному, обчис­леному виходячи з відновної вартості майна, що приватизуєть­ся, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відо­мості про документ, що посвідчує його особу; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку устано­ви, яка видала папір.

У приватизаційних паперах також міститься інформація про умови і порядок їх використання та про права власника.

Приватизаційні папери використовуються громадянами Украї­ни лише шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що вста­новлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу з обо­в'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супровод­жується погашенням приватизаційного паперу. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передба­чених Законом “Про приватизаційні папери”, є недійсними.

Громадяни мають право застосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням ко­ефіцієнтів для перерахунку номінального значення паперу од­ного виду при його конвертуванні в інший.[10]

Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст.3 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” вичерпним переліком, який уяв­ляється невиправдано обмеженим. В цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це інвестиційний сертифікат, ком­пенсаційний сертифікат, чек, коносамент тощо.

Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвес­тиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Компенсаційні сертифікати можуть використовуватися для прид­бання акцій акціонерних товариств, що створюються в процесі приватизації державного майна[11].

Разом з тим слід мати на увазі, що існують зобов'я­зання держави перед громадянами України щодо компенсації гро­шових заощаджень, передбачено, що не використані для прива­тизації державного майна компенсаційні сертифікати може бути повернуто вкладникам до установ Ощадного банку України[12].

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юри­дичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахун­ковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів[13].

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним в коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Ко­носамент головним чином застосовується при здійсненні мор­ських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) імен­ний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установле­них для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними на­писами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шля­хом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Таким чином, охарактеризовані документи, як видно, мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визнані. В зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом “Про цінні папери та фондову біржу”, а сам перелік зробити відкритим.

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

4.1. Джерела вексельного законодавства.

В господарському обороті широке застосування належить векселю. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші — тільки металевими, вексель пройшов декілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Мова йшла, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав своєму банку. Останній поручав своєму банку-кореспонденту, який знаходив­ся в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі. З XVIII століття век­сель почав виконувати функцію кредитування.[14] Векселедавець, складаючи вексель, вказував в ньому віддалений термін плате­жу, в результаті чого з'являлась можливість продати товар, який був придбаний в обмін на вексель.

В сучасних умовах в світі існує дві основні системи вексельно­го законодавства. Одна з них заснована на основі Женевської вексельної конвенції від 7.06.30 р. № 358, яка встановила “Од­наковий закон про переказний і простий вексель”. Країни, які входять в Женевську систему вексельного законодавства, уніфі­кували своє законодавство на основі названої конвенції або прий­няли закони, змістом відповідні цій конвенції.

Друга світова система вексельного законодавства заснована на англійському Законі про переказні векселі 1882 року. До неї на­лежать країни, які входять до “Загального права”.

Самостійну групу складають країни, вексельне законодавство яких не входить ні в одну із названих систем і врегульоване національними нормами права.

Україна входить до першої із названих систем вексельного за­конодавства. В Україні запроваджено вексельний обіг з використання простого і переказного векселів відповідно до “Однакового закону про переказний і простий вексель”, прий­нятого Женевською конвенцією в 1930 році (далі пойменований Женевський вексельний закон)[15].

Керуючись Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та враховуючи, що Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 розроблялось відповідно до Женевського вексельного закону, вексельний обіг на території України здійснюється з дотриманням вимог цього Положення.

Слід зазначити, що Положення про переказний і простий век­сель 1937 року відтворює зміст Женевського вексельного закону.

Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України і Національ­ного банку України від 10 жовтня 1992 року № 528 підтвердила дію в Україні вказаного Положення. В Україні прийнято також ряд інших законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють окремі питання вексельного обігу. Серед них Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про заставу”, “Про підприємства”, Укази Президента України “Про інвес­тиційні фонди та інвестиційні компанії”, “Про сплату держав­ного мита за вексельні бланки”. Інструкція про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена нака­зом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 р.

Законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо складання і форми векселя, терміну платежу для пред'яв­лення векселя до оплати, пролонгації векселя, протесту на ви­падок несплати, терміну позовної давності.

4.2. Поняття і види векселя.

Векселем є документ, який складений за встановленою законом формою і містить безумовне зобов'я­зання або вказівку векселедавця сплатити власнику векселя (век-селеутримувачу) у встановлений термін вказану суму грошей.

Як цінний папір вексель визначає взаємовідносини особи, яка його склала, особи, яка повинна здійснити платню, і особи, на користь якої повинна бути здійснена платня.

Зобов'язання або вказівка векселедавця не пов'язані з вико­нанням яких-небудь договірних зобов'язань векселеутримувачем. Права добросовісного векселеутримувача не можуть заперечува­тися умовами угоди, на підставі якої складений вексель.

В законодавстві України вексель визначений як “цінний папір, який свідчить про безумовний обов'язок векселедавця сплатити після настання терміну вказану суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу)”[16].

З наведеного визначення випливає, що вексель засвідчує безу­мовний обов'язок, векселедавця виконати вказані в ньому дії. Але аналіз вексельного законодавства дає достатні підстави для вис­новку про те, що вказане поняття відображає ознаки, властиві тільки одному із видів векселів — простому. Особливих ознак переказного векселя наведене поняття не відображає.

Крім того, викликає сумнів вказівка на термін платежу, яка наведена в названому визначенні, а саме: “Сплатити після на­стання строку”.

Для векселя притаманно обмеження можливих вказівок про термін виконання зобов'язання. Обмеження встановлюються не тільки вказівкою про можливі терміни платежу, але і забороною сторін в договірному порядку обумовлювати які-небудь інші тер­міни платежу.

Відповідно до Женевського вексельного закону (ст.ст. 2, 33, 74) у векселі може бути вказаний термін платежу: за пред'явлен­ням; у такий-то час від пред'явлення; у такии-то час від скла­дання; на визначений день.

Векселі, які містять іншу вказівку на термін платежу або по­слідовність терміну платежу є недійсними. Термін платежу, вка­заний або визначений векселем, є сталим: ніякі зміни ні зако­ном, ні судом не допускаються (ст.ст. 2, 33, 74).

Проект Цивільного кодексу України врахував всі істотні озна­ки векселя і визначив його як “цінний папір, що посвідчує нічим не зумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму власнику векселя (векселеутримувачу)”.

В залежності від того, хто є платником за векселем — сам век­селедавець чи третя особа, вексель може бути простим або пере-казним. У простому векселі міститься зобов'язання сплатити грошову суму, а в переказному векселі міститься пропозиція сплатити грошову суму.

У переказному векселі векселедавець пропонує іншій особі здійснити платіж грошової суми відповідно до вимог змісту век­сельного документа на користь третьої особи.

У переказному векселі векселедавець іменується трасант, а платник, який приймає переказний вексель — трасат. Особа, на користь якої здійснюється платіж за переказним векселем, на­зивається ремітентом.

В даному випадку векселедавцем (трасантом) є АКБ “Україна”, який склав наведений вексель. Пропозиція сплатити відповідну грошову суму адресо­вана АКБ “Гарант”, який виступає платником (трасатом). Виробниче об'єд­нання “Континент”, на користь якого повинен бути здійснений платіж, в наведеному векселі є першим векселеутримувачем (ремітентом).

Слід зазначити, що, відповідно до ст.3 Женевського вексель­ного закону, переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця і на самого векселедавця. Тобто в одній особі співпадає трасант і трасат або трасант і ремітент.

Таким чином, за формою документ складається як переказний вексель, а за змістом присутнього в ньому зобов'язання він є простим векселем. Вирішення питання, яким є вексель — прос­тим чи переказним — тягне за собою істотні наслідки. До пере­казного векселя застосовуються правила про акцепт, тобто згода платника сплатити за векселем. На перший погляд, пред'явлен­ня такого векселя до акцепту є зайвим, так як на ньому уже є підпис векселедавця і платника, які співпадають в одній особі. Але на випадок наявності за таким векселем регресних борж­ників порушення правила про акцепт не дає можливості притяг­нути їх до регресної відповідальності.

4.3. Форма векселя.

Особливістю векселя є його непохитно фор­мальний характер. Формалізм при складанні векселя поширюєть­ся не тільки на його форму, а і на зміст, який передається у реквізитах, що визначені законом. Г.Ф.Шершеневич з цього приводу зазначав: “Встановлена форма є суттю вексельного (а не взагалі) зобов'язання як з боку стилю, так і з боку змісту”[17].

Реквізити переказного і простого векселя визначені Женев­ським вексельним законом (ст.ст. 1, 2, 75, 76).

Переказний вексель повинен містити: найменування “вексель”, яке включене до тексту самого документа і подане тією мовою, якою цей документ складений (в юридичній літературі цей рек­візит прийнято називати “вексельною міткою”); простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму; найменування того, хто повинен сплатити (платника); зазначення строку платежу; зазначення місця, де має здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; за­значення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця).

Переказний вексель, у якому відсутній будь-який з названих реквізитів, не має сили векселя, за винятком наступних випадків: переказний вексель, строк платежу в якому не вказаний, розгля­дається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; при відсут­ності особливого зазначення, місце, позначене поруч з найме­нуванням платника, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання платника; переказний вексель, у якому не вказане місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Простий вексель має містити такі реквізити: “вексельну мітку”, просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця скла­дання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Питання про юридичну силу простого векселя, який не має будь-якого з названих реквізитів, вирішується аналогічно до пе­реказного векселя.

Складання векселів в Україні має ряд особливостей, які ви­значені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.1992 р. №528. Використовувати векселі, а також бути векселедавцями, акцептантами (особами, які здійснюють передаточний напис на векселі про перехід прав на вексель до іншої особи), а також авалістами (особами, які гарантують виконання вексельних зо­бов'язань іншої особи) можуть лише юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України. Вексельний бланк заповнюється друкованим способом. Сума платежу за вексель обов'язково заповнюється цифрами і літерами. Вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та завіряють печаткою.

Відповідно до ст.92 Закону України “Про нотаріат” протест векселів про несплату, неакцепт або недатування акцепту про­вадиться нотаріусами відповідно до законодавства України про переказний і простий вексель.

Розділ V. Дії, послуги, результати творчої діяльності, особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Службова та комерційна таємниця.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії, а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо. Наприклад, за договором підряду підряд­ник зобов'язується виконати певну роботу: пошити одяг, виго­товити стіл, відремонтувати будинок.

Термін “дія” у цивільному праві має також інше значення. Так, за договором купівлі-продажу продавець і покупець вчиняють дії по передачі купленого майна і сплаті за нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна розглядати як об'єкт права, бо вони: а) є підставами виникнення, зміни чи припинення право­відносин; б) можуть бути за дорученням правомочних осіб вчи­нені іншими особами.

Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокрем­лені від самої зобов'язальної особи.

Серед дій як об'єктів цивільних прав особливе місце посіда­ють послуги — певна діяльність, яка створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб, наприклад транспортні послуги по договору перевезення, послуги охоронця по договору схову, послуги артиста, адвоката, педагога тощо. За допомогою послу­ги досягається певний немайновий результат, що сам по собі є благом, має споживну вартість і тому стає об'єктом цивільного права.

Розрізняють три види послуг: фактичні (договір схову, договір перевезення); юридичні (договір доручення, договір комісії); комплексні послуги, в яких поєднуються юридичні і фактичні послуги, наприклад, договір експедиції.

5.1. Результати творчої діяльності як об'єкти права.

Результатами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва неза­лежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтво­рення. Вони стають об'єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, креслення, запис на плівку тощо), тобто коли набувають форми, яка може бути сприйнята без при­сутності автора.

Результатами творчої діяльності є також відкриття, винахід, раціоналізаторська пропозиція і промисловий зразок. Ці про­дукти стають об'єктами цивільних прав з моменту визнання 'їх такими і відповідного оформлення.

Фізичні і юридичні особи мають виняткове право на результа­ти творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалі­зації юридичної особи, індивідуалізацію продукції фізичної або юридичної особи, виконуваних ними робіт і послуг, що пода­ються (фірмове найменування, знак для товарів і послуг).

Використання результатів творчої діяльності та засобів індиві­дуалізації, які є об'єктом виключних прав, може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правоутримувача.

Службова та комерційна таємниця як певне нематеріальне благо є об'єктом цивільного обороту.

Підлягає захисту інформація, яка становить службову та ко­мерційну цінність через її невідомість третім особам, відсутність вільного доступу до неї на законних підставах і яких її володі­лець вживає заходів щодо збереження її конфіденційності, на­приклад, секрети виробництва “ноу-хау”, укладення деяких біржових угод.

Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка становить службову або комерційну таємницю, повинні відшко­дувати заподіяні збитки. Такий же обов'язок покладається на працівників, які розголосили службову або комерційну таємни­цю всупереч трудовому договору, у тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому до­говору.

5.2. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Це такі блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцін­ки. Вони зв'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими.

Відповідно до Конституції України особистими немайновими благами фізичної особи є життя, здоров'я, тілесна недоторканість, сім'я, гідність, честь, таємниця особистого життя, недоторканість помешкання, свобода розвитку творчості, авторства, а також інші блага, які охороняються законом[18].

Організації теж мають немайнові блага: честь, гідність наймену­вання юридичної особи, товарний знак, права авторства. На відміну від громадян немайнові блага юридичних осіб можуть припиняти­ся (наприклад, зміна назви при реорганізації), а також відчужува­тися (наприклад, шляхом видачі ліцензії на товарний знак). Практична частина

Задача № 3.

Лісопромгосп відгрузив лісоторгівельній базі вагон ялинок до Нового Року. Залізниця доставила їх отримувачу 2 січня, коли вони втратили цінність. Вартість ялинок складала 420 гривень. Отримувач ялинки прийняв і вигрузив. У зв’язку з неможливістю їх використання для продажу населенню база продала ялинки парфумерній фабриці (за 120 грн.) для виготовлення екстракту. Однозначно база подала позов до залізниці про виплату штрафу за прострочку доставки вантажу на 5 днів і стягнення збитків, що зазнала фабрика.

Яке роз’яснення повинен винести арбітражний суд?.

Арбітражний суд Івано-Франківської області

Рішення

10.02.1999 р. Справа № 720/05

По позову лісоторговельної бази

до Івано-Франківського відділку залізниці

про стягнення 300 (триста) гривень

Представники:

від позивача - юрисконсульт Ткачук О.І.

від відповідача - юристконсульт Андріїв П.С.

Суть спору:

Розглядається позовна заява лісозаготівельної бази про стягнення 300 (триста) гривень, що складає суму недостачі вартості ялинок - 420 грн., тому, що ялинки були реалізовані тільки за 120 грн.

Витребувані арбітражним судом документи підтверджують, що реальна ціна ялинок складала 420 грн., фактично по вині залізниці вони були реалізовані за 120 гр., тому залізниця повинна виплатити суму 300 грн. тобто у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Розглянув матеріали справи та керуючись Законм України “Про залізничний транспорт” від 04 липня 1996 р. (ст. 8) та згідно Статуту залізниць України і Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України суд доходить висновку, що перевізник відповідає тільки в розмірі вартості (оголошеної цінності) вантажу (420 грн.), тобто необхідно відшкодувати 300 грн.

Згідно вищеназваних документів не одержані доходи залізниця не відшкодовує, тобто про стягнення збитків за неодержані доходи мова йти не може.

Слід додати, що іноді сторони можуть при заключенні договора перевозки, самі установити міри відповідальності при порушенні виконаня договору і цими вимогами потрібно керуватись.

Отже, розглянув матеріали справи та керуючись ст. 82 Арбітражного процесуального кодексу України арбітр

рішив:

Утримати з розрахункового рахунку Івано-Франківського відділку залізниці на користь лісоторговельної бази 300 грн. та повернути державне мито.

Видати наказ

Арбітр Ткаченко І.С.

Договір № _

про технічне обслуговування

копіювального апарату

м. Івано-Франківськ _ 199 року

_, надалі - ВИКОНАВЕЦЬ, в особі директора _, з однієї сторони та _, надалі-ЗАМОВНИК, в особі , з другої сторони уклали дану угоду про наступне:

1. Предмет угоди

1.1. Предметом угоди являється комплексне технічне обслуговування копіювального апарата , з метою забезпечення безперебійної працездатності, згідно норм фірми-виробника.

1.2. Комплексне технічне обслуговування включає: проведення планового технічного обслуговування (ПТО), через визначений сервісний період (СП); забезпечення витратними матеріалами, запасними частинами та комплектуючими.

Виконавець надає ГАРАНТІЮ на працездатність

копіювального апарата Замовника на весь термін дії угоди

1.3. Сервісний період (СП) : _ копій.

2. Порядок виконання робіт та відповідальність сторін

2.1. Виконавець гарантує якісне виконання ПТО протягом 3-х робочих днів, з дня повідомлення. Після проведення ПТО сторони підписують Акт про виконані роботи.

2.2. Ремонтні роботи за разовими викликами Замовника виконуються протягом 8-ми годин, з моменту повідомлення.

2.3. За попередньою заявкою, Замовник забезпечується витратними матеріалами, комплектуючими та запасними частинами протягом 24-х годин, при відсутності на складі Виконавця- 5 робочих днів;

2.4. Замовник вказує одну або дві довіренні особи в якості відповідальних за апарат.

2.5. Замовник своєчасно повідомляє Виконавця про необхідність проведення ПТО, у відповідності з встановленим СП (п. 1.3.), та ремонтних робіт, про що робиться відповідний запис у журналі експлуатації апарата.

2.6. Виконавець залишає за собою право включити в рахунок Замовнику вартість робіт, виконання яких було викликано недотриманням оператором відповідних інструкцій або порушенням Замовником умов експлуатації, про що складається акт технічного заключення.

2.7. Про зміну місця встановлення апарату необхідно заздалегіть повідомити Виконавця. Можливі транспортні пошкодження і послуги по перевстановленню апарату не покриваються в рамках даної угоди.

2.8. Замовник зобов'язується використовувати витратні матеріали рекомендовані Виконавцем.

2.9. У випадку розірвання даної угоди одна із сторін повинна повідомити про це іншу сторону за 10 днів до моменту розірвання угоди з вказанням причин.

3. Вартість угоди і порядок розрахунків

3.1. У вартість робіт за угодою включені витрати Виконавця на проведення планового технічного обслуговування (ПТО) апарату.

3.2. Вартість ПТО _ у.о., в тому числі ПДВ _ у.о

3.3. Після проведення ПТО сторони підписують Акт про виконані роботи, згідно якого Замовник протягом 3-х днів оплачує Виконавцю вартість ПТО по курсу Національного Банку України, що діє на день підписання Акту про виконані роботи.

3.4. При виконанні термінових ремонтів Замовник сплачує тільки вартість комплектуючих та запасних частин, вартість робіт не оплачується.

3.5. Оплата витратних матеріалів, комплектуючих та запасних частин здійснюється попередньо, за окремим рахунком, по заявці Замовника.

4. Інші умови

4.1. Представник Виконавця на вимогу Замовника зобов'язаний надати технічну консультацію обслуговуючому персоналу Замовника.

4.2. Покриття збитків, що виникли в результаті форс-мажора як, наприклад, крадіжка, блискавка, вогонь, землетрус і подібні причини не відносяться до послуг, які повинні бути надані в рамках даної угоди.

5. Відповідальність сторін

5.1. При недотриманні Виконавцем термінів вказаних в п.п.2.3., збитки Замовнику відшкодовуються Виконавцем шляхом виконання одного ПТО додатково та безкоштовно за кожен випадок зриву поставок.

5.2. За невиконання або за неналежне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, сторони несуть майнову відповідальність в межах і порядку, встановленому чинним законадавством України.

5.3. Спірні питання вирішуються шляхом переговорів між сторонами, а у разі неможливості - Держарбітражним судом в порядку, визначеному законадавством України.

6. Термін діїї угоди

6.1. Термін дії угоди: _ копій, з дня підписання угоди.

6.2. Угода вступає в силу з моменту її підписання обома сторонами і діє до виконання взятих сторонами зобов'язань в повному обсязі.

7. Юридичні адреси сторін

7.1. ВИКОНАВЕЦЬ: _

7.2. 3АМОВНИК: _

Відповідальний за машину _

Показник лічильника на момент укладання угоди

ВИКОНАВЕЦЬ ЗАМОВНИК

М.П. М.П.

Висновки

В даній курсовій робті, тема якої “Правова характеристика об’єктів цивільного права”, ми дали визначення поняттю і охарактеризували види об'єктів цивільних прав.

Цивільне право є найбільш об’ємною галуззю в правовій науці, тому саме в ньому для правильного вирішення певного питання необхідно дати чітку характеристику тому чи іншому об’єкту, класифікувати його за ознаками і призначенням, вказати кількісні і якісні його сторони, що дасть змогу об’єктивно винести рішення.

З викладеного в даній роботі теоретичного матеріалу, який базується на нормативно-правовій базі України і цілого ряду міжнародних договорів в яких Україна приймає безпосередню участь, можна зробити слідуючі висновки:

Об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та право­вим режимом поділяються на такі види:

- речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери;

- інше майно, у тому числі май­нові права, дії (роботи) та послуги;

- результати творчої діяль­ності;

- службова та комерційна таємниця;

- особисті немайнові блага;

- інші матеріальні та нематеріальні блага.

Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділя­ються на такі види:

- засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту;

- обмежені в обороті або не вилу­чені з цивільного обороту;

- індивідуально визначені і родові;

- замінні і незамінні;

- споживні і неспоживні;

- подільні і неподільні;

- головні і приналежності;

- плоди і доходи;

- гроші;

- валютні цінності та цінні папери;

- нерухомі та рухомі речі.

Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предме­ти споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задо­волення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.

Одним з видів матеріальних об'єктів цивільних правовідно­син, що нині широко застосовуються як в господарському обо­роті в межах України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяль­ності, є цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випли­вають з цих документів, іншим особам.

В господарському обороті широке застосування належить векселю. Векселем є документ, який складений за встановленою законом формою і містить безумовне зобов'я­зання або вказівку векселедавця сплатити власнику векселя (векселеутримувачу) у встановлений термін вказану суму грошей.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії, а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо. Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокрем­лені від самої зобов'язальної особи.

Список використаних першоджерел

1. Конституція України.

2. Закон України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, від 15 вересня 1995 р.

3. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.

4. Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.

5. Закон України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” від 21 листопада 1996р.

6. Указ Президента України “Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сер­тифікатів” від 21 квітня 1994 р.

7. Указ Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”, від 14 вересня 1994 р.

8. Указ Президента Ук­раїни (із змінами і доповненнями, внесени­ми Указом Президента України від 2 березня 1996 р.) “Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність” від 25 травня 1994 р.

9. Постанова Вер­ховної Ради України “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її ви­конанням” від 29 липня 1994 р.

10.Постанова Верховної Ради України від ЗІ січня 1996 р. “Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних май­нових сертифікатів і житлових чеків”

11.Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарському обороті України”, від 17 червня 1992 року

12.Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку застосування век­селів Державного казначейства”, від 27 червня 1996 р. № 689

13.Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку ви­дачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за до­говорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна”, від 7 серпня 1996 р.

14.Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серп­ня 1994 р. “Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року “Про вдосконалення меха­нізму приватизації в Україні і посилення контролю за її вико­нанням”.

15.Постанова Кабі­нету Міністрів України “Про порядок обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощад­ного банку та колишнього Укрдержстраху” від 7 лютого 1996 р.

16.Наказ Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії “Укргаз” від 21 серпня 1996 р.

17.Положення “Про переказний і простий век­сель”, затверджений Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серп­ня 1937 р.

18.Положенням про поря­док видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердже­ним наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.

19.Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Міністерством юстиції України 14 червня 1994 р.

20.Інструкція № 7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р., п. 44

21.Цивільний кодекс України.

22.Цивільний Процесуальний кодекс України.

23.Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 С.

24.Бернар і Коллі. “Толковый экономический и финансовый словарь”. М., 1994. - т. ІІ. - 486 С.

25.Шершєневчч Г.Ф. Учебник торгового права. — М., 1995. — 592 С.

[1] Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. С. - 114.

[2] Цивільний кодекс України. стаття 129.

[3] Цивільний кодекс України. стаття 115.

[4] Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., стаття 1.

[5] Указ Президента Ук­раїни (із змінами і доповненнями, внесени­ми Указом Президента України від 2 березня 1996 р.) “Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність” від 25 травня 1994 р.

[6] Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., стаття 1.

[7] Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., стаття 10.

[8] Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. “Про застосування векселів в господарському обороті України”.

[9] Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Міністерством юстиції України 14 червня 1994 р.

[10] Постанова Верховної Ради України від ЗІ січня 1996 р. “Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних май­нових сертифікатів і житлових чеків” (затверджено коефіцієнт конверсії приватизаційних майнових сертифікатів і житлових чеків у розмірі 1.)

[11] Постанова Кабі­нету Міністрів України “Про порядок обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощад­ного банку та колишнього Укрдержстраху” від 7 лютого 1996 р.

[12] Закон України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” від 21 листопада 1996р.

[13] Інструкція № 7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р., п. 44

[14] Бернар і Коллі. “Толковый экономический и финансовый словарь”. М., 1994. - т. ІІ. - С.132.

[15] Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарському обороті України”, від 17 червня 1992 року

[16] Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., стаття 21.

[17] Шершєневчч Г.Ф. Учебник торгового права. — М., 1995. — С.274.

[18] Конституція України