Розвиток федеративних зв'язків УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками

Федеративні зв'язки радянських республік до укладення воєнно-політичного союзу. Наприкінці 1918 — на початку 1919 pp. отримали розвиток такі форми зв'язків між радянськими республіками, які утворилися ще наприкінці 1917 — на початку 1918 pp. Ці форми державних зв'язків визначалися такими принципами: тотожність суспільно-економічного і політичного ладу, керівна роль ЦК кому­ністичної партії на території радянських республік, що забезпечило у будівництві федерації особливе становище РСФРР.

Керуючись вказівками ЦК РКП(б), Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР в декларації від 26 січня 1919 p. заявив, що міцний зв'язок з усіма радянськими республіками є умовою торже­ства радянської влади в Україні. 28 січня Тимчасовий робітничо-се­лянський уряд УСРР за ініціативою ЦК РКП(б) звернувся безпосе­редньо до радянських урядів Росії, Латвії, Білорусі, Естляндії та Литви з пропозицією укласти тісний оборонний союз. Головним виразником тенденції до об'єднання, провідною силою цього процесу виступали більшовики, які привносили у пролетарські маси дух класової інтернаціональної солідарності, який згуртовував їх на загальній політичній платформі радянської влади і боротьби за соціалізм. На цьому етапі такі лозунги ще позитивно сприймалися значною частиною пролетарів.

Більшовикам необхідно було передусім забезпечити єдність командування Червоною армією України і збройними силами РСФРР. З цією метою Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР вирішив направити постійного представника командування української Червоної армії до Ставки головнокомандуючого зброй­ними силами РСФРР. 11 лютого 1919 p. нарком військових справ України М.Подвойський видав наказ, згідно з яким військове зако­нодавство РСФРР, а також накази та розпорядження Реввійськради і Наркомату військових справ РСФРР поширювалися на територію України. Встановлювалися також тісні зв'язки між окремими вій­ськовими установами і органами радянських республік, утворюва­лися деякі об'єднані допоміжні органи, діяльність яких була пов'я­зана з армією.

Велика увага приділялася встановленню єдності в управлінні транспортом. Наприкінці січня 1919 p. уряд УСРР прийняв поста­нову "Про підпорядкування відділу шляхів сполучення Тимчасово­го робітничо-селянського уряду України Народному комісаріату шляхів сполучення РСФРР".

Значні кроки були зроблені в напрямку об'єднання фінансів. В Україні відкрилися відділення народного банку радянської Росії. Єдиною була грошова система республік, основана на радянському карбованці.

На початку 1919 p. склалася і така ознака тогочасного "феде­ративного характеру" відносин між радянськими республіками, як спільність громадянства.

Раднарком РСФРР для зв'язку і найбільш оперативної коор­динації політики радянських республік призначив при їх урядах своїх уповноважених. У свою чергу, Україна на початку 1919 p. надіслала своїх уповноважених до Раднаркому РСФРР.

Практичні кроки урядів республік по зміцненню державних зв'язків були спрямовані на здійснення більшовицьких ідей націо­нально-державного будівництва, які були закріплені у програмі партії, прийнятій VIII з'їздом РКП(б). Програма партії передбачала федеративне об'єднання радянських республік як одну з перехідних форм на шляху до повної державної єдності.

У розвитку більшовицької інтеграції в Україні велику роль відіграв III з'їзд КП(б)У. Його постанови знайшли законодавче втілення в рішеннях III Всеукраїнського з'їзду Рад. З'їзд Рад схвалив заходи Тимчасового робітничо-селянського уряду, спрямовані на здійснення військового співробітництва, зближення з радянсь­кою Росією та іншими радянськими республіками. У першій Кон­ституції УСРР, прийнятій з'їздом, проголошувалося: "Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про повну свою солі­дарність з нині існуючими вже Радянськими республіками та про своє рішення вступити з ними у найтісніше політичне об'єднання". Український радянський уряд, зокрема, обговорив пропозицію Ви­щої ради народного господарства Росії про об'єднання ВРНГ та Ради народного господарства України. Наприкінці березня 1919 p. було укладено угоду між ВРНГ та РНГ України про проведення єдиної економічної політики.

Встановлювалися й розвивалися контакти і співробітництво також між іншими відомствами радянської Росії та України. Особ­ливо тісною була єдність а галузі зовнішньої політики.

В УСРР та інших радянських республіках на підставі директив більшовицької партії широко враховувався законодавчий досвід РСФРР. Декларація Тимчасового робітничо-селянського уряду УСРР від 26 січня 1919 p. поширила на Україну дію всіх законо­давчих актів РСФРР в галузі охорони праці та соціального страху­вання. Застосовувався й законодавчий матеріал РСФРР, яким регу­лювалися інші галузі державного життя.

Слід мати на увазі, що при такому федеративному будівництві часто ігнорувалися особливості національного розвитку, прагнення народів до самобутності, розвитку національної культури. Таким чином, ще до укладення угоди від 1 червня 1919 p. між РСФРР, УСРР та іншими радянськими республіками складалися характерні форми державного зв'язку, які знайшли розвиток і юридичне офо­рмлення в наступних договорах, укладених між ними.

Воєнно-політичний союз УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками. Необхідність подальшого зміцнення об'єднання ра­дянських республік диктувалася метою, про яку на той час дбали більшовики, — проведення в життя ідеї світової пролетарської революції. Заходи щодо союзу радянських республік протягом бе­резня—травня неодноразово обговорювалися ЦК РКП(б). Вони передусім зводилися до забезпечення тісної єдності республік, особливої ролі в цьому процесі радянської Росії. У квітні 1919 p. ЦК РКП(б) ухвалив директиви для ЦК РКП(б)У щодо необхідності єдності дій радянської України та радянської Росії.

РСФРР відігравала провідну роль в оформленні федеративних відносин не тільки внаслідок її економічної та військової могутно­сті, накопиченого досвіду суспільних перетворень, айв силу того, що багато її органів уже насправді виконували функції загально федеративних органів.

Особливо гостро відчувалася необхідність подальшого зміц­нення зв'язків радянських республік внаслідок наступу білогвардій­ських військ Денікіна. Форми федеративних відносин, які склалися на початку 1919 р., в нових умовах уже не забезпечували централі­зоване використання сил і вельми бідних ресурсів радянських рес­публік. На утвердженні диктатури пролетаріату особливо познача­лася відсутність єдиної армії.

2 квітня 1919 р. на засіданні Політбюро ЦК РКП(б) були ухвалені директиви військовому командуванню і ЦК КП(б)У про єдність в галузі військової політики. Політбюро і Оргбюро ЦК РКП(б) вирішили також винести питання про об'єднання військо­вих сил радянських республік на найближчий пленум ЦК РКП(б). Ленін пропонував об'єднати збройні сили республік, органи поста­чання, транспорту і зв'язку під керівництвом Ради оборони та інших відповідних органів РСФРР. Зрозуміло, це суттєво зачіпало суверенітет республік. Ці ідеї були закріплені в рішеннях пленуму ЦК РКП(б), який відбувся 4 травня.

ЦК РКП(б) повідомив комуністичним фракціям ВУЦВК та ВЦВК про своєчасність постановки ними питання законодавчого оформлення тісного об'єднання всіх радянських республік. 18 тра­вня 1919 p. ВУЦВК доручив своїй Президії звернутися до ЦВК усіх республік з пропозицією розробити конкретні форми організації об'єднаного фронту революційної боротьби.

Остаточно форма союзу республік була визначена на засіданні Політбюро ЦК РКП(б) 1 червня 1919 p. В той же день відбулося засідання ВЦВК за участю представників радянських республік. ВЦВК прийняв декрет "Про об'єднання Радянських соціалістичних республік: Росії, України, Литви, Латвії, Білорусі для боротьби зі світовим імперіалізмом", де говорилося: "Здійснити тісне об'єднан­ня: 1. Військової організації та військового командування. 2. Рад народного господарства. 3. Залізничного управління та господарст­ва. 4. Фінансів. 5. Комісаріатів праці Радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусі та Криму з тим, щоб керівництво зазначеними галузями народного життя було зо­середжене в руках єдиних колегій".

Державна форма об'єднання радянських республік, закріплена декретом від 1 червня 1919 p., передбачала особливе становище низки органів РСФРР, які мали виконувати одночасно функції органів влади і управління РСФРР та всього об'єднання радянських республік. Єдність республік забезпечувала РКП(б), яка стояла у влади в усіх республіках.

Будучи законодавчим актом РСФРР, декрет ВЦВК від 1 черв­ня 1919 p. передбачав його ратифікацію вищими органами влади інших республік. ВУЦВК схвалив декрет ВЦВК 14 червня і дав вказівку всім установам УСРР щодо його виконання. Так своєрід­но, і не рівноправно, і не легітимне був оформлений воєнно-полі­тичний союз між РСФРР, УСРР та іншими радянськими республі­ками — своєрідна федерація, яка відіграла значну роль у їх подаль­шому об'єднанні. Воєнно-політичний союз поглибив і розширив ті зв'язки між республіками, які практично уже існували і спрямову­валися з одного центру — ЦК РКП(б).

Радянський уряд України негайно приступив до виконання договору від 1 червня 1919 p. Була встановлена єдність військової політики республік і здійснювалося завдання злиття армій. В наказі військам української Червоної армії проголошувалося про створен­ня єдиної Червоної армії. Багато робилося для об'єднання трудових і матеріальних ресурсів республік. З урахуванням цих настанов був підготовлений проект декрету "Про організацію народного госпо­дарства України", здійснювалися заходи щодо подальшої централі­зації управління залізничним транспортом, централізованого вико­ристання матеріальних ресурсів. Проте повною мірою здійснити влітку 1919 p. передбачене декретом ВЦВК від 1 червня об'єднання сил радянських республік внаслідок загарбання України військами Денікіна не вдалося.

Робота більшовиків по об'єднанню радянських республік по­новилася після перемоги над білогвардійцями. Велику роль у роз­в'язанні цієї проблеми відіграли постанови Всеросійської парткон-ференції, в яких була накреслена програма подальшого зміцнення в Україні диктатури пролетаріату.

21 грудня 1919 p. Всеукрревком у зверненні до робітників та селян України підтвердив договір про воєнно-політичний союз від 1 червня 1919 p. 27 січня 1920 p. Всеукрревком прийняв постанову "Про об'єднання діяльності УСРР та РСФРР", де відзначав, що в розвиток угоди від 1 червня 1919 р. усі декрети та постанови УСРР, які стосуються органів влади і підвідомчих установ, пов'язаних з цією угодою, анулюються і заміняються декретами РСФРР, які набувають чинності на усій території України з моменту опубліку­вання даної постанови і підлягають негайному виконанню. На початку 1920 р. були ухвалені "Загальні директиви Російського та Українського Радянських урядів щодо військової політики на Укра­їні".

У 1920 р. тривало будівництво загальнофедеративних, а по суті, російських державних установ. Було розроблено, зокрема, організаційно-правові форми, в яких відбувалася діяльність об'єднаних наркоматів республік. Деякі об'єднані наркомати РСФРР (фінансів, шляхів сполучення, пошт і телеграфів, праці та ін.) мали при урядах радянських республік, в тому числі й УСРР, своїх уповноважених. Було уведено посаду уповноваженого Реввійськра-ди при Раднаркомі УСРР на правах наркому. У прийнятих в той період актах явно простежувалась державна нерівноправність рес­публік в утвореному їх об'єднанні.

Наркоми освіти, внутрішніх справ, охорони здоров'я, земле­робства, юстиції та деякі інші залишалися у віданні уряду України, проте і вони підтримували зв'язок з відповідними наркоматами РСФРР.

IV Всеукраїнський з'їзд Рад своєю постановою "Про державні відносини між УСРР та РСФРР" знову підтвердив угоду від 1 чер­вня 1919 p. та доручив ВУЦВК і далі проводити політику щодо інтеграції республік і вступити у переговори з ВЦВК щодо предста­вництва радянської України в цьому вищому органі державної влади Російської Федерації. З'їзд запропонував, щоб до ВЦВК увійшло ЗО представників України. Тим самим ВЦВК не тільки залишався органом Російської Федерації, а й ставав вищим органом влади федерації республік. Навряд чи можна визнати легітимність такого рішення.

Подальше поглиблення і розширення інтеграції радянських рес­публік наприкінці 1920 p. Після вигнання інтервентів і перемоги над силами внутрішньої опозиції розпочався перехід до мирного будів­ництва. У боротьбі з господарською розрухою передбачалося зміц­нення федеративних зв'язків між УСРР, РСФРР та іншими радян­ськими республіками шляхом укладання двосторонніх союзних ро­бітничо-селянських договорів між РСФРР та іншими республіками з військових та економічних питань. Конференція КП(б)У (17—22 листопада 1920 p.) висловилася за встановлення економічного сою­зу УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками. Вона намітила такий напрямок боротьби за зміцнення господарського союзу: "Розвиток тих чи інших галузей господарства України має відбуватися в межах загального господарського плану федерації". Відповідно до постанови цієї конференції пленум ЦК КП(б)У 23 листопада 1920 p. ухвалив рішення про необхідність упорядку­вати представництво делегацій всеукраїнських з'їздів Рад на всеро­сійських з'їздах і з цією метою проводити чергові всеукраїнські з'їзди Рад перед всеросійськими. Пленум ЦК КП(б)У вирішив звернутися до ЦК РКП(б) з пропозицією про якнайскоріше утво­рення федеративної комісії для розробки відносин між складовими частинами радянської федерації. Українській делегації на VIII Всеросійському з'їзді Рад доручалося поставити це питання перед

з'їздом.

Перший союзний робітничо-селянський договір було укладе­но між РСФРР та УСРР у грудні 1920 р., а на початку 1921 р. — між РСФРР та БСРР, РСФРР та радянською Грузією, РСФРР та Армя-нською СРР. Таким чином, ще більш посилювалася особлива роль радянської Росії у федерації.

Робітничо-селянські договори про воєнний та господарський союз підбили підсумок розвитку федеративних відносин між радя­нськими республіками в період, що розглядається, та були підста­вою для їх надмірної інтеграції в нових, мирних умовах. Зміцнення диктатури пролетаріату — ось що було визначальним в діяльності Комуністичної партії при розв'язанні проблеми національно-дер­жавного будівництва.