Ризик-менеджмент і страхування

Суспільно-господарська практика виробила чимало методів і форм ефективної протидії" ризикам та ліквідації їх негативних на­слідків. Водночас відчувалася потреба системного підходу до ви­бору форм протидії ризикам як детермінанти їх оптимізації. Ло­гічну послідовність здійснення ефективних антиризикованих заходів було запропоновано багатьма спеціалістами ще на почат­ку XX століття. Визначені ними форми обмеження та ліквідації ризиків зводилися до таких дій

1. Запобігання появі випадкових подій, які формують ризико­вані ситуації в суспільному житті.

2. Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти.

3. Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (ком­пенсація втрат, збитків).

Наведений троїстий поділ антиризикованої діяльності було повсюдно визнано фахівцями як такий, що має ознаки системно­сті та комплексності. Згодом зазначені методи боротьби з ризи­ками були трансформовані у специфічні функції страхування.

Розвиток економічної науки, а також страхової справи засвід­чив, що антиризикована діяльність має ґрунтуватися на залученні вельми широкого кола управлінських інструментів, склад та по­слідовність застосування яких постійно вдосконалюються.

Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикованої діяльності, застосування яких має комплексний, системний хара­ктер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається тер­міном англомовного походження — «ризик-менеджмент», тобто управління ризиками в його найширшому ро­зумінні. Ризик-менеджмент як система охоплює три послідовні етапи:

1) аналіз ризику;

2) контроль за ризиком;

3) фінансування ризику.

Кожний із цих етапів передбачає здійснення багатьох різно­манітних заходів організаційно-фінансового характеру.

Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого перед­бачається:

• діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;

• оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація;

• визначення послідовності подальших дій на підставі загаль­ної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуа­ції з погляду можливості та причин його появи в суб'єкта госпо­дарювання — носія ризику. На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внут­рішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини — це стан та вид належного суб'єктові майна, характер технології виробницт­ва чи іншої діяльності, а також стан засобів безпеки (попере­дження ризиків), що їх він має у своєму розпорядженні. Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомлення суб'єк­том господарювання чи іншим носієм потенційного ризику оста­точних можливих наслідків появи ризику. Суб'єктивне ставлення до ризику може бути як негативним, так і позитивним. Негативне ставлення до ризику означає його повне або часткове ігноруван­ня. Така позиція суб'єкта у страховій теорії характеризується по­няттям аверсії ризику і досить часто саме вона є причиною останнього.

Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні на­слідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта. Так, ризик пожежі може виявити свої наслідки у сфері технологіч­ного процесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній по­слідовності. Послідовність такого виявлення унаочнює схема, наведена на рис. 1.

Розглянута комплексна діагностика ризиків дає змогу просте­жити не лише їх розвиток та сфери поширення, а й негативні на­слідки кумуляції таких ризиків, тобто взаємного їх впливу і на­громадження. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналі­зу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:

• аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

• аналіз свідчень працівників;

• документальний аналіз господарської діяльності;

• аналіз організації об'єкта дослідження;

• аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику та визначенням сфери йо­го поширення постає потреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги два взаємозв'язані аспекти:

• максимальний розмір збитку, до якого може призвести да­ний ризик;

• імовірність настання події, яка може спричинити макси­мальний збиток.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою акту ар них розра­хунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та ма­тематичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

Рис. 2. Схема “каналізації” негативних наслідків вогню на підприємстві.

Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлен­ня контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.

Черговий етап процесу менеджменту — контроль над ризи­ками, який має на меті повне або часткове їх усунення.

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

• уникненням ризику;

• зменшенням (мінімізацією) ризику;

• обмеженням (локалізацією) ризику;

• розсіюванням (поділом) ризику.

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризикованої діяльності (способу буття). Безумовно, про уник­нення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризикованими.

У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ри­зику вичерпуються, постає потреба використовувати інші спосо­би антиризикованого характеру Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здійснення ефективної попереджувальної ді­яльності потребує значних фінансових витрат на придбання різ­номанітних технічних засобів та проведення організаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків.

У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик на­стане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження (локалі­зацію). Ці заходи мають здебільшого репресивний характер.

З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб'єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як опе­рації з диверсифікації портфеля активів господарського суб'єкта.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.

Головним етапом ризик-менеджменту є покриття негати­вних наслідків (збитків) ризиків фінансовими засобами. Кож­ний суб'єкт господарювання може сам фінансувати свої ризики або передавати їх іншому суб'єктові господарювання згідно з по­передньою взаємною домовленістю. Самофінансування ризи­ків, відоме також як самострахування, є формою безпосе­реднього самостійного покриття збитків власними коштами.

За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення відповідної потреби. Іс­тотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість то­чного визначення потреби в резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, мен­шому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінан­сування ризику. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилу­чення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.

У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за можли­вості господарського суб'єкта самому фінансувати свої ризики, постає потреба передати власну фінансову відповідальність за ними іншим суб'єктам, здатним до фінансування таких ризиків на певних умовах. Передання (трансфер) ризиків може здійсню­ватися у двох основних формах:

• ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб'єкта;

• ризики передаються професійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату.

Перша форма досить широко реалізується укладенням дого­ворів поруки, згідно з якими на певних умовах ризик передається одним суб'єктом іншому. Ця форма має обмежене застосування, оскільки вимагає надзвичайно високої довіри між суб'єктами. Крім того, вона містить елементи гри.

Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам. Страховик, на відміну від поручи­теля, беручи на себе зобов'язання за ризиками, має змогу вирів­няти їх перерозподілом між багатьма суб'єктами. Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб'єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна засто­сувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, котрі відповідають розглянутим далі критеріям.

1. Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а розмір збитку — непередбачуваним.

2. Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим резуль­татом (збитками) має простежуватися явний причинно-наслідковий зв'язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків у разі настання даної випад­кової події відомий цілком точно.

3. Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні грошових фондів, то по­треби, які стосуються обслуговування ризиків, повинні мати вар­тісну, грошову оцінку.

4. Критерій незалежності. Незалежність ризиків полягає в тому, що вони не повинні бути кимось навмисне викликаними, а також не повинні легко кумулюватися під впливом інших ризиків.

5. Критерій розміру. Найбільш страхувальними як щодо об­сягу збитків, так і щодо ймовірності їх настання є середні ризики.

Отже, згідно із завданнями ризик-менеджменту відповідну ді­яльність можна тлумачити як процес вибору оптимальної з еко­номічного погляду структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки. Цей процес унаочнює рис. 3.

Рис. 3. Схема ризик-менеджменту