Режим робочого часу

Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду називається режимом робочого часу. Елементами режиму виступають:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв;

3) тривалість і правила чергування змін.

На законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про введення на території України регіональних графіків початку робочого дня" пе­редбачено введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних (місцевих) графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств всіх форм власності.

Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обід­ньої перерви, число змін протягом облікового періоду.

Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення що­денної роботи (зміни) передбачається правилами внутріш­нього трудового розпорядку і графіками змінності.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підпри­ємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (вклю­чаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов'язковими для сторін трудового договору.

Режим роботи з роздробленим робочим днем — вво­диться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розпо­діляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робо­чий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати вста­новленої тривалості робочого дня (див. ст. 60 КЗпП).

Гнучкий графік роботи — форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчен­ня і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин про­тягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Уперше такий режим роботи був передба­чений Положенням про порядок і умови застосування (гнуч­кого) змінного графіка роботи для жінок, що мають дітей, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 6 червня 1984 p. Неодмінною умовою має бути дотриман­ня річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві — не більш 12 годин, включаючи перерви.

30 травня 1985 p. постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС були затверджені Рекомендації щодо застосування режимів гнучкого робочого часу на підприємствах, установах, організаціях народного господарства (Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1985. — №11). Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівни­ком як при прийомі на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з профкомом і з урахуванням думки трудово­го колективу. Елементами гнучкого графіка є: змінний (гнуч­кий) робочий час — початок і закінчення робочого дня; фіксо­ваний час — час обов'язкової присутності на роботі; пере­рви для відпочинку і харчування; тривалість облікового періоду.

Режим з вахтовим методом організації робіт регла­ментується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 груд­ня 1987 p. №794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 p., a також Тимчасовим положенням про вахтовий метод органі­зації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим нака­зом МНС України 20 травня 1999 p. №147 (Праця і зарпла­та. - 1999. - №33. - Грудень).

Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що грунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна до­ставка працівників до місця роботи і назад до місця постій­ного проживання неможлива. Вахтовий метод організовуєть­ся за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постій­ного проживання.

На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, і їх окремі підрозділи або створюва­тися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняєть­ся залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графі­ком змінності, затверджуються власником за погодженням з профспілковим комітетом і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної проф­спілки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна пе­ревищувати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівників соціаль­но-побутовими умовами — проживанням, транспортом, спец­одягом, щоденним гарячим харчуванням, медичним обслуго­вуванням.

Режим ненормованого робочого дня відповідно до Ре­комендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особ­ливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 p. №7 (із змінами внесеними наказом Мінпраці України від 5 лютого 1998р. №18) // Інформаційний бюлетень Мініс­терства праці та соціальної політики України. — 1997. — №12. - С. 27-28; 1998. - №3. - C. 38) встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормуван­ня часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й ко­лом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує робо­ту понад нормальну тривалість робочого часу.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюєть­ся встановлений на підприємстві, в установі, організації ре­жим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповнова­жений ним орган не має права систематично залучати праців­ників, які працюють за таким режимом, до роботи понад вста­новлену тривалість робочого часу. Обов'язки працівників з ненормованим робочим днем повинні бути зафіксовані в трудовому договорі, посадових інструкціях, правилах внутріш­нього трудового розпорядку таким чином, щоб була передба­чена можливість виконувати ці обов'язки, як правило, в межах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в устано­вах, організаціях, незалежно від форм власності, може засто­совуватися для керівників, фахівців і робітників, а саме:

— для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

— для осіб, робочий час яких за характером роботи по­діляється на частини невизначеної тривалості (сільське гос­подарство);

— для осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої вла­ди за погодженням з відповідними галузевими профспілка­ми можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, про­фесій і посад працівників з ненормованим робочим днем. На підприємствах, в установах, організаціях список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напру­женості, складність і самостійність у роботі, необхідність пе­ріодичного виконання службових завдань понад встановле­ну тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Колективним договором встановлюєть­ся конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, по­саді, що дають право на цю відпустку.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надурочної роботи.

На Заході спостерігається тенденція росту застосування багатозмінних робіт. Найбільш поширена робота в дві зміни, хоча застосовується навіть 5-змінна робота. Багатозмінна ро­бота забезпечує велику ефективність і рентабельність ви­робництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому пе­редбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30% залежно від виду зміни. Встановлена додатко­ва відпустка за роботу у вечірню чи нічну зміну, скорочена тривалість нічної зміни, заборона залучення до таких робіт осіб похилого віку. Подальше поширення такого режиму пов'язується з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до 30—20 годин у тиждень (Киселев И.Я. Цит. раб. — С.115).