Загальний догляд за хворими. Персонал та його обов'язки. Етичні та деонтологічні вимоги до персоналу

Догляд, доглядання, або ж гіпур-гія (від гр. hypurgia — допомагати, об­слуговувати) — процес, що складаєть­ся з комплексу заходів, які забезпечу­ють всебічне обслуговування хворого, створення належних гігієнічних умов, що сприяють неускладненому перебігу хвороби, прискоренню одужання, по­легшенню страждань та запобіганню ускладненням і своєчасному виявлен­ню їх, а також виконання лікарських призначень.

Догляд за хворими — невід'ємна складова лікування. Багато хворих, особливо хірургічного профілю, само­стійно не одужують, їх виходжують. Догляд ділиться на загальний та спе­ціальний.

Загальний догляд — це сума тих за­ходів, яких потребують будь-які хворі незалежно від характеру їх захворюван­ня (патології), віку, статі тощо. Серед загальних заходів виокремлюють:

а) гігієнічне утримання приміщення, ліжка та меблів, самого хворого, його одягу, посуду, предметів туалету тощо;

б) чітке виконання всіх призначень лі­каря (дотримання техніки процедур та схеми введення ліків); в) спостере­ження за перебігом хвороби, станом хворого та інформування лікаря про зміни в його стані; г) годування хворо­го. Дії медичного персоналу, пов'язані зі специфікою власне захворювання чи травми та їх лікуванням, складають спеціальний догляд.

Догляд за хворими здійснюється молодшими сестрами (санітарками), що не мають спеціальної медичної освіти, та медичними сестрами зі спеціальною медичною, у тому числі вищою, осві­тою. Молодші медичні сестри здійснюють догляд чи ті його елементи, які не потребують спеціальних медичних знань і стосуються забезпечення гігієни місця перебування хворого, його особистої гігієни, харчування тощо.

Ці завдання полягають у забезпеченні належної гігієни та санітарії палат, ліжок, білизни, гігієнічного стану влас­не хворого (умивання, миття, переодя­гання, перекладання та транспортуван­ня тощо), годуванні хворого, приби­ранні туалетів та допомозі хворим у здійсненні фізіологічних актів, приби­ранні та дезінфекції туалетів та посуду для випорожнень тощо.

Незважаючи на те що перелічені обов'язки здійснюються особами без медичної освіти, вони потребують від них відповідних знань, навичок та сум­лінного ставлення. Навчання молод­ших сестер виконанню своїх обов'язків проводять сестри з медичною освітою. Останні поряд із контролем та керівниц­твом роботою молодших медичних сес­тер мають широке коло обов'язків з до­гляду, спостереження за хворими та їх лікування, тобто виконують призначен­ня лікарів. Вони роздають та вводять ліки, у тому числі за допомогою ін'єкції, виконують багато лікувальних процедур — накладають компреси, гірчичники, ставлять банки, промива­ють шлунок, ставлять клізми тощо, провадять неухильне спостереження за хворим й інформують лікарів про всі зміни в його організмі.

Безпосередньо роботою медичних сестер зі спеціальною освітою керує старша сестра відділення.

Всі ті, хто доглядає за хворими, повинні добре знати свої обов'язки та їх сенс і роль у загальному процесі ліку­вання, місце та час проведення ліку­вальних процедур, піклуватись про на­лежний гігієнічний та функціональний стан свого місця роботи.

Догляд за хворим вимагає як умін­ня виконати різні гігієнічні та ліку­вальні заходи, так і високоморального, чесного та милосердного ставлення до хворого. Він повинен бути і високо-професійним, і деонтологічно витри­маним. Милосердне, гуманне ставлен­ня до хворого є не менш важливим, ніж професійна майстерність. Ця істина об­грунтована як практичною медициною впродовж віків, так і фізіологічними дослідженнями, особливо Ї.П. Пав-лова та його учнів і послідовників, ролі другої сигнальної системи мозку, що грунтується на слові — сигналі сиг­налів. Психічний стан хворого завжди пригнічений у зв'язку з впливом на цен­тральну нервову систему анатомічних та функціональних розладів у організмі та вимушеним через хворобу переходом (часто раптовим та тривалим, як це бу­ває при травмах та гострих хірургічних захворюваннях) в незвичне становище (виключення із звичної атмосфери та трудової діяльності, побутові незруч­ності та обмеження, а часто навіть не­здатність до самообслуговування та здійснення фізіологічних актів).

Багатьох хворих пригнічує почуття сором'язливості у разі потреби здійс­нити фізіологічні акти в присутності персоналу або хворих сусідів чи за їх допомогою. Тому ретельне виконання персоналом — медичними сестрами та санітарками — своїх обов'язків та доброзичливе ставлення до хворого сприяють усуненню багатьох негативних впливів, спричинених хворобою.

Весь комплекс заходів лікування та догляду повинен грунтуватись на прин­ципах охоронно-стимулювального ре­жиму, законах фізіології і насамперед на таких фундаментальних положеннях ії, як травмівний вплив незвичайних подразників різного характеру на організм, і , навпаки, стимулювальна дія подразнень, що не виходить за межі фізіологічного діапазону, на функції органів, зокрема на регенеративно-ре-паративні процеси. Підтримання ліку­вальними засобами на оптимальному рівні фізіологічних параметрів життє­діяльності організму хворого, зокрема його головних систем — нервової, сер­цево-судинної та дихальної, забезпечує сприятливі умови для одужання.

Створення у хворого доброго, оп­тимістичного настрою, віра в сприят­ливий перебіг хвороби, яка великою мірою утверджується за допомогою доброго догляду і чуйного ставлення до хворого, є важливим і почесним обов'язком медичних працівників ліка­рень та поліклінік.

Загальний догляд містить такі під­розділи:

1) гігієна навколишнього середо­вища;

2) гігієна персоналу, профілактика внутрішньогоспітальної інфекції;

3) особиста гігієна хворого;

4) дезінфекція виділень хворого;

5) гігієна білизни;

6) гігієна передач і відвідувачів;

7) гігієна транспорту;

8) гігієна харчування.

Гігієна навколишнього середовища є передумовою лікувальних заходів, їх ефективності. Приміщення палати, в якій перебуває хворий, і її площа, опа­лення, освітлення, стан повітря (про­вітрювання) повинні відповідати гігієнічним нормам за всіма парамет­рами. Вона має бути світлою, добре провітрюваною; узимку добре, але не надмірно, опалюватись. Вікна палати повинні мати штори для захисту хворих від прямого сонячного опромінення. Підлога у палаті має бути з лінолеумо­вим покриттям, що забезпечує мож­ливість її вологого прибирання та без­шумного пересування персоналу, особ­ливо вночі.

Гігієна персоналу. Персонал, що доглядає хворих, насамперед повинен бути гігієнічно освіченим, здоровим та охайним. Кожен із учасників догляду за хворими має добре знати гігієнічні правила в межах своїх функціональних обов'язків. Без цієї вимоги він може стати посередником у передачі інфекції хворому як ззовні, зокрема від самого себе, так і від інших хворих, тобто внутрішньогоспітальної.

У персоналу систематично перевіря­ють стан здоров'я. Хворих та бацило­носіїв не допускають до роботи, доки вони не одужають. Медичні сестри та санітарки, перед тим як стати до робо­ти, переодягаються в лікарняну форму в окремих, відведених для цього при­міщеннях (кімнатах). Персоналу не доз­воляється виконувати свої функції у взутті та одязі, яким він користується поза лікарнею. Одяг медсестри чи са­нітарки повинен бути охайним: халат та косинки чисті, випрасувані, волосся — сховане під косинку чи шапку, взуття -м'яке та чисте. Прикраси на руках (паль­цях) та манікюр не дозволяються. Нігті мають бути коротко зрізаними. При­ємний вигляд персоналу справляє на хворих добрий вплив, створює у них оптимістичний настрій. Гігієна персо­налу має виняткове значення для за­побігання внутрішньогоспітальній інфекції. Дотримання медичними сес­трами правил санітарії та асептики під час виконання своїх обов'язків (вико­ристання рукавичок під час проведен­ня всіх процедур, що можуть сприяти перенесенню інфекції від одного хво­рого до інших, миття рук після кожної лікувальної процедури, недопущення використання нестерильних інстру­ментів та приладів під час виконання інвазивних та внутрішньоорганних про­цедур — ін'єкції, промивання шлунка, постановка клізми, перев'язка тощо) та максимальне використання інстру­ментів, одягу, приладів одноразового користування та інше — найважливіші заходи запобігання поширенню внут­рішньогоспітальної інфекції.

Гігієна хворого. Профілактика про­лежнів. Перед вступом до лікарні хво­рий проходить санітарну обробку. Він приймає душ у приймальній, після чого переодягається в лікарняний одяг. Тяж­кохворого миє персонал у ванні. Дея­ких, особливо тяжкохворих, лише пе­реодягають (надягають лікарняну білиз­ну; хворі, що мають домашню чисту білизну, залишаються в ній). Хворих з наявністю головних вошей чи гнид стри­жуть та миють їм голову лізолом. У разі виявлення одежних вошей одяг хворого направляють у дезкамеру для обробки. Чистий одяг або зберігають у лікарня­ній камері, або віддають рідним хворого.

У відділенні хворому надають ліжко з комплектом чистої постільної білиз­ни. Вранці після нічного сну ходячі хворі вмиваються в спеціальній туа­летній кімнаті, а лежачих хворих уми­вають молодші медичні сестри: хворим, що можуть сидіти в ліжку, зливають воду з глечика на руки і вони умива­ються самі, чистять зуби, а лежачих лише обтирають (обличчя, руки) змо­ченим рушником чи серветкою.

Також треба стежити, особливо у тяжкохворих після операції, за порож­ниною рота, носа, очима. Порожни­ну рога хворі прополіскують 1 % розчи­ном калію перманганату чи натрію гідрокарбонату, а зуби та ясна медсест­ри протирають тяжкохворим марлево-ватною кулькою. Очі хворим промива­ють ватно-марлевою кулькою, змоченою перевареною водою чи ізотонічним роз­чином натрію хлориду, а за наявності бактеріального запалення кон'юнктиви в мішок останньої закапують розчин чи вносять мазь, що містить сульфаніла­міди (наприклад, 20—30% сульфацил-натрію) чи антибіотики.

Ходячі хворі голяться самі, а лежа­чих голить перукар, дотримуючи всіх профілактичних заходів проти інфекції. Для ходячих хворих у туалетних кімна­тах (окремих для чоловіків та жінок) створюють умови для підмивання після дефекації та для обмивання увечері та уранці ділянки статевих органів.

Лежачих хворих підмивають молодші медичні сестри. Для цього під сідницю хворого (на простелену на ліжку кле­йонку) підставляють судно і сестра од­нією рукою зливає з глечика чи, кра­ще, з кварти Есмарха теплу воду на про­межину хворого, а другою, в якій три­має на корнцанзі тампон, миє шкіру навколо заднього проходу та статеві губи. Завершує процедуру підмивання осушуванням шкіри чистою серветкою.

Поряд із очищенням шкіри від за­бруднення шкіру тяжкохворих у ділян­ках кісткових виступів — крижі, лопат­ки, хребет, п'яти — протирають кам­форним спиртом (чи етиловим 60 %). Це, а також часте перевертання хворо­го в ліжку, розправлення під ним простирадла (розправлення на ньому складок) тощо є важливими заходами запобігання пролежням.

Щотижня хворим замінюють на­тільну й постільну білизну та миють їх. Білизну, забруднену рановими чи іншими виділеннями, змінюють за потре­бою. Хворі повинні завжди лежати на чистій та сухій білизні.

Для запобігання пролежням у тяж­кохворих, особливо похилого віку, у хворих на цукровий діабет потрібно підкладати під крижі гумові круги, а під п'яти — ватно-марлеві чи поролонові подушечки, часто повертати їх, зміню­ючи положення тіла.

У останні роки для профілактики пролежнів широко використовують спеціальні повітряні багатосекційні та інші матраци. У хворих, особливо з ожирінням, треба запобігати попрі­лості, дерматитам та інфікуванню шкіри шляхом протирання пахвинних складок, складок на животі та під мо­лочними залозами 56—70 % спиртом етиловим, присипати ці місця тальком чи зубним порошком або — за появи дерматиту — змащувати маззю з цинку оксидом чи пастою Лассара.

Положення хворого в ліжку повин­но бути фізіологічним, тобто забезпе­чувати найбільше розслаблення усіх груп м'язів. Це обмежує енергетичні ви­трати його організму та сприяє опти­мальному здійсненню функцій усіх органів і систем. Таким вимогам відпо­відає положення на спині з незначним підняттям голови та випростаними ногами. Класти ногу на ногу хворим не треба, оскільки це сприяє розвитку тромбозу судин гомілки.

Проте особливості хвороби та стану хворого часто вимагають (з метою полегшення перебігу хвороби та про­філактики ускладнень) надання хворо­му дещо відмінного від типового фізіо­логічного положення. Так, хворим на перитоніт надають положення Фовле-ра: високо піднята голова та зігнуті в колінах ноги (під коліна підкладають валики, що не дають тілу хворого зсо­вуватися вниз). Це положення забез­печує стікання внутрішньочеревного ексудату з верхньої половини черевної порожнини в нижню, тазову, в якій очеревина меншою мірою всмоктує його порівняно з діафрагмальною. До того ж скупчення гною в ній легше діагностувати та лікувати.

За деяких станів хворого, у разі три­валої нудоти та блювання, особливо після наркозу, хворого кладуть на спи­ну, трохи повернувши набік голову. У горизонтальному положенні (без під­няття головного кінця ліжка) мають бути також хворі з кровотечею та з анемією після кровотечі. Таке положення сприяє припливу крові (кисню) до моз­ку та серця. Навпаки, хворі з дихаль­ною недостатністю набувають положен­ня напівсидячи (ортопное). З підвище­ною головою лежать також хворі після операцій на органах ротоглотки та шиї.

Гігієна хворого може бути на належ­ному рівні лише за умови дотримання гігієни його ліжка, постелі, білизни, одягу, засобів догляду та транспорту­вання, тобто усього, що оточує хво­рого. Ліжка хворих щоденно протира­ють вологими чистими ганчірками і пе­ріодично дезінфікують 3 % розчином хлораміну чи лізолом. Каталки та но­силки повинні бути чистими, а у разі забруднення їх виділеннями — продез­інфікованими. Перед транспортуван­ням хворих каталки чи носилки засте­ляють сухим чистим простирадлом. Хворого під час перевезення (перене­сення) теж накривають чистим прости­радлом чи ковдрою.

Важливою і технічно складною є заміна натільної та постільної білизни у тяжкохворого. Частіше це роблять молодші медсестри. Натільну білизну, зокрема сорочку, на лежачому хворому міняють так. Спочатку згортають її на спині, а потім і спереду, до рівня ло­паток та пахвових ділянок. Після цьо­го піднімають голову хворого, перетя­гують сорочку через неї, звільнивши спочатку тулуб, і лише після цього знімають з рук по черзі. Якщо сорочка простора, то її після піднімання тулуба можна зняти спочатку окремо з кожної руки, а потім, після підняття голови хворого, перевести через голову і звільнити тулуб.

Надягають сорочку так. Спочатку її протягують через голову на шию, після чого по черзі натягують рукави на руки і опускають униз на тулуб, тягнучи за нижній край і одночасно піднімаючи грудний відділ тулуба. Це робить або друга медична сестра, або одна і та сама другою рукою.

Зміну забруднених кальсонів почи­нають із спускання їх з тулуба на стег­на. Спочатку знімають їх із здорової ноги, а потім обережно з хворої. На­дягають чисті кальсони спочатку на хво­ру ногу, а потім — на здорову.

Для заміни постільної білизни хво­рого спочатку повертають набік і на звільненій хворим частиш ліжка про­стирадло скочують у валик (з краю ліжка в напрямку до хворого). Після цього на місце брудного кладуть згорнуте напо­ловину валиком до спини хворого чис­те простирадло. Хворого перевертають на спину на чисту половину простирад­ла, валик брудного простирадла витя­гують з-під хворого обережно, а на його місці (на застелену половину) розгор­тають виведений з-під хворого на другу половину ліжка валик чистого прости­радла (мал.8). У хворих, стан яких не дозволяє перевертати їх набік (суворий постільний режим), брудне простирад­ло обережно витягують, а чисте — підкладають, що можливо лише за участі двох медсестер.

Гігієною лежачого хворого передба­чено також забезпечення його спеціаль­ним посудом для своєчасного здійснен­ня фізіологічних актів — випорожнення кишечнику та сечовиділення, затримка яких вкрай негативно позначається на фізичному стані хворого, насамперед на нервовій та серцево-судинній систе­мах, а також на психічному стані.

Для випорожнення кишечнику хво­рим виділяють (на вимогу) підкладне судно, а для сечовиділення — сечо­приймач. Останній в чистому вигляді зберігають звичайно в палаті під ліжком хворого, аби він міг сам ним скориста­тися (а для особливо тяжкохворих — навіть на окремій тумбочці), прикрив­ши чистою серветкою. Підкладні суд­на зберігають у продезінфікованому ви­гляді в спеціальних шафах чи на поли­цях у туалетній кімнаті.

Молодші медичні сестри, що обслу­говують хворих під час дефекації чи се­човиділення, працюють у відповідному одязі — клейончастому або поліетилено­вому фартуху, гумових або поліетилено­вих рукавичках. Вони підстилають хво­рому під крижі та сідницю клейонку (під час випорожнення) і на неї ставлять підкладне судно. Під час сечовиділен­ня не потрібно підкладати під хворого захисні водонепроникні серветки.

По закінченні хворим відправлень сестра негайно виймає судно або сечо­приймач і, прикривши їх клейонкою, відносить у туалет, де або зразу вили­ває в унітаз, або залишає для огляду лікарем чи дезінфікує. Після випорож­нення ця ж сама сестра підмиває хво­рого, витирає навколо задньопрохід-ного отвору шкіру, після чого виймає з-під нього клейонку.

За відсутності у хворого самостійної дефекації йому ставлять очисну клізму. Цю процедуру виконує медична сест­ра. Після клізми дефекація відбувається за такого самого санітарно-гігієнічно­го забезпечення, як і самостійна.

У хворих, особливо чоловіків похи­лого віку, після операції на черевній порожнині часто буває затримка сечо­виділення. У тому разі, коли у хворого є позив до сечовипускання, а сечу ви­пускати не вдається понад 6 год, треба ввести в сечовий міхур катетер, аби вивести її. Але цю процедуру має при­значити лікар. Проте у деяких випадках і сама медична палатна сестра на прохання хворого може м'яким катете­ром вивести сечу, особливо якщо в се­чівнику немає перешкод. При цьому треба неухильно дотримувати правил асептики.

Молодші медичні сестри під час до­помоги хворим у здійсненні дефекації та сечовипускання користуються кле­йонками, фартухами та рукавичками одноразового використання, які після цього знищують.

Треба наголосити, що хоча біль­шість процедур із забезпечення гігієни хворих, їх постелі та білизни викону­ють молодші медичні сестри (без спе­ціальної медичної освіти), їх робота повинна проводитись під безпосереднім контролем та за участю медичних сес­тер з медичною освітою.

Важливу роль у забезпеченні якості догляду відіграють навчання своєї спра­ви молодших сестер медичними сестра­ми зі спеціальною освітою, поважне ставлення до них з боку останніх та лікарів, турбота про них.

Транспортування хворих і гігієна транспорту. Тяжкохворих, а також хво­рих, що не можуть самостійно пересу­ватись, з приймального відділення лікарні перевозять у палати на каталках для лежачих чи сидячих відповідно. Каталка для лежачих хворих повинна

мати тонкий з пластиковим чи клейон­частим покриттям матрац, який після кожного використання протирають 3 % розчином хлораміну.

Перед транспортуванням хворого на каталці матрац покривають чистим простирадлом, хворого накривають ще одним простирадлом (влітку) чи ков­дрою (взимку) і перевозять у палату. Це входить у обов'язки молодшого медперсоналу.

Хворих, що не можуть ходити, але не потребують положення лежачи, перевозять на колясці для сидячих хво­рих, яка також повинна бути чистою та застеленою свіжим простирадлом, а хворий має бути укритий.

За відсутності каталки для лежачих

хворих чи неможливості ц використан­ня через особливості хвороби (стану хворого) хворого транспортують на но­силках.

У операційну та з операційної хво­рих перевозять на каталках хірургіч­ного відділення. До цих транспорт­них засобів ставлять високі гігієнічні вимоги: вони повинні бути чистими, зберігатись у певному місці відділен­ня, застеленими чистою білизною чи білизною хворого з палати.

Перекладають тяжкохворих з ліжка чи операційного стола на каталку і навпаки два—три чоловіки. Якщо у цьому беруть участь троє, то це ро­биться так: один підводить руки під голову, другий — під спину, а третій

підтримує ноги. Якщо перекладають хворого двоє, то вони обидва стають збоку від хворого і беруть його — один, підводячи руки знизу під голову і гру­ди, а другий — під таз і ноги. Треба враховувати локалізацію патологічно­го осередку (ураження, рани тощо) на тілі хворого і відповідно розташовува­ти руки.

Особливо уважним і обережним по­трібно бути під час перекладання та транспортування хворих у стані непри­томності (коматозний стан, стан нарко­тичного сну тощо), адже різка зміна по­ложення може спричинити або пору­шення прохідності дихальних шляхів (ас­фіксію), або ж травму хребта в шийно­му відділі з паралічем центру діафраг-мального нерва, що зумовить асфіксію.

Харчування та годування хворих. Харчування хворих (поряд зі спеціаль­ними медичними заходами) є важли­вим лікувальним заходом, обов'язко­вою умовою ефективного лікування. Хвороба завжди призводить до пору­шення обміну речовин, зокрема, до ак­тивізації катаболічних процесів — про­цесів розпаду речовин, і навпаки, до зниження анаболічних, відновних.

Зміщення рівноваги обміну в бік роз­паду та витрат речовин знижує функ­ціональну здатність клітин, органів та тканин організму, в тому числі й за­хисну, а також спричинює накопичен­ня в організмі шкідливих проміжних та залишкових продуктів розпаду речовин, створюючи несприятливі умови для подолання хвороби та одужання. Тому енергетичні витрати організму, зумов­лені хворобою, повинні бути компен­совані будь-яким шляхом. Таких шляхів є два. Основний із них для більшості хворих — природний, ентеральний (над­ходження поживних речовин через рот та кишечник). Другий шлях — позакиш-ковий, або парентеральний, себто по­живні енергетичні речовини вводяться, обминаючи кишечник, в судинне рус­ло, внутрішньовенне. Останній шлях є вимушеним. Його застосовують тоді, коли хворий не може їсти через тяжкий стан або ж йому протипоказано таке хар­чування з огляду на характер хвороби та операції (бо воно може призвести до ускладнень, наприклад, прийом їжі в перші дні після операції на стравоході, шлунку чи кишках). Інколи таке харчу­вання неефективне, наприклад, за на­явності високих зовнішніх нориць (фістул) кишечнику.

Поряд із тим у багатьох хворих через порушення різних функцій організму, у тому числі травлення, настільки ве­ликі енергетичні витрати і поганий апе­тит, що навіть за можливого ентераль-ного харчування останнє буває недо­статнім для поповнення дефіциту. У такому разі додатково призначають па­рентеральне харчування.

Парентеральне харчування здійсню­ють медичні сестри за призначенням та під суворим контролем лікаря .

Медичні (палатні) сестри проводять і особливий вид ентерального харчуван­ня — череззондове. Воно полягає у вве­денні через уведений в шлунок чи навіть у тонку кишку зонд рідких харчових су­мішей — бульйонів, молока, суміші глюкози з молоком та яйцем тощо. Його призначають хворим, у яких ки­шечник функціонує, але нормальному харчуванню заважає патологія стравохо­ду або ж шлунка чи дванадцятипалої кишки (стриктури чи опіки стравоходу, виразка шлунка, зокрема зі стенозом, фістули дванадцятипалої чи навіть по­рожньої кишки), а також хворим у тяж­кому стані (непритомність тощо).

Природне, або ентеральне (через рот), харчування згідно з призначен­ням лікаря щодо його якісного складу забезпечується молодшими медичними сестрами. Ходячі хворі харчуються в лікарняних їдальнях. Треба забороня­ти ходячим хворим їсти в палатах, ос­кільки це призводить до забрудненню палат харчовими залишками, розплід-нення тарганів та інших комах, а також порушення санітарного асептичного ре­жиму і зрештою до харчових отруєнь та кишкових інфекцій, особливо влітку.

Лежачі хворі їдять за допомогою мо­лодших та палатних медичних сестер. Для полегшення цієї процедури під го­лову хворого підкладають ще одну по­душку чи піднімають головний кінець ліжка. Під підборіддя хворого підво­дять клейонку, що закриває груди. Сестра сідає поряд із хворим і біля себе, частіше на приліжковій тумбочці, ста­вить тарілку (тарілки) зі стравою і го­дує хворого з ложки, якщо страва має відносно густу консистенцію (густий суп чи борщ, каша тощо), або з поїльни­ка, якщо страва рідка (бульйон, молоч­ний суп, кисіль, компот, кефір тощо).

На носик поїльника під час годуван­ня тяжкохворих, хворих з тризмом чи хворих на епілепсію треба надягати гу­мову трубку, яку вводять безпосередньо у порожнину рота.

Їжа має бути смачною, калорійною (з високою енергетичною цінністю), добре всмоктуватися. Посуд (тарілки, ложки, виделки, поїльники, склянки тощо) повинен бути бездоганно чистим (вимитим) та сухим, в деяких випад­ках — дезінфікованим. Їда повинна обов'язково закінчуватись прийомом рідини та промиванням порожнини рота, а також прибиранням ліжка, тум­бочки, підлоги тощо.

Дезінфекція виділень хворого та по­суду для них. Виділення хворих, які не мають інфекційних уражень кишечнику та сечовивідних шляхів, спеціально не дезінфікують. Знезаражують лише по­суд, призначений для випорожнень ле­жачих хворих. Судна, сечоприймаль-ники, плювальниці добре миють гаря­чою водою та промивають дезінфіка-ційним розчином: 3—5 % хлораміном, 5 % карболовою кислотою, лізолом чи 20 % хлорним вапном.

Проте в хірургічних стаціонарах не­рідко перебувають хворі з різними кон­тагіозними інфекційними хворобами кишечнику (черевний тиф, дизентерія, харчові токсикоінфекції тощо), органів дихання та сечовивідних шляхів (тубер­кульоз тощо), які потрапляють сюди внаслідок помилок у діагностиці (при­йняття їх за гострі хірургічні захворюван­ня) або розвитку ускладнень, що потре­бують негайного хірургічного лікування (перфорація кишок, перитоніт неперфо-ративного походження, кровотеча, кишкова непрохідність, загострення су­путнім хірургічних процесів тощо).

Для цих хворих у хірургічних стаціо­нарах треба створити такі самі умови, як в інфекційних стаціонарах (вони по­винні бути ізольовані від інших хворих, мати окремий посуд як для їди, так і для фізіологічних відправлень).

Персонал, який доглядає за ними, повинен бути дисциплінованим, пра­цювати в окремих халатах, надягати маску та гумові рукавички, дотримува­ти суворих правил санітарії. Після кож­ного контакту з хворим сестра повинна продезінфікувати руки (2 % розчином хлораміну, 0,02 % хлоргексидину чи 70 % спиртом етиловим), після чого старанно вимити їх з милом.

Постільну та натільну білизну хворих після користування замочують у дез-інфікуючих розчинах (10 % розчин хлор­ного вапна), перуть та дезінфікують окремо від білизни неінфікованих хво­рих. Столовий посуд теж попередньо замочують у дезінфікуючих розчинах (1—2 % розчин хлораміну), після чого старанно миють гарячою водою та ви­сушують.

Випорожнення та сечу дезінфікують 10 % розчином хлорного вапна чи 5 % карболової кислоти (або лізолом) про­тягом 3 год, після чого зливають у ка­налізацію, а судно та сечоприймач про­мивають у 3 % розчині лізолу чи в 10— 20 % розчині хлорного вапна, споліс­кують водою, а потім у них наливають невелику кількість хлораміну, з яким вони зберігаються до наступного кори­стування.

Хворі з відкритою формою туберку­льозу легень повинні мати плювальниці (дві) для харкотиння, під час кашлю закривати рот носовою хусткою чи мар­левою серветкою, користуватись окре­мим посудом та рушником.

У плювальницю хворого на туберку­льоз наливають на 1/3 її місткості хло­рамін (5 % розчин) чи 10 % розчин хлор­ного вапна — на 1/2. Після заповнен­ня її харкотинням останнє добре пере­мішують, відстоюють протягом години та зливають у каналізацію. Після цього порожню плювальницю ретельно миють гарячою водою, кип'ятять протягом 15 хв у 2 % розчині натрію гідрокарбонату і перед користуванням знову зали­вають 5 % розчином хлораміну чи 10— 20 % хлорного вапна.

Хворих на грип, гострий бронхіт та ГРВІ також ізолюють від неінфікованих хворих, їм видають марлеві маски на рот і ніс. Обслуговуючий персонал також працює в масках.

Після виписування хворого з хірур­гічного відділення (після одужання) або виявлення помилки щодо діагнозу про­водять заключну дезінфекцію палати, ліжка, посуду, білизни, предметів до­гляду тощо. Роблять це переважно пра­цівники санітарно-епідеміологічних станцій. Поряд із цим у відділеннях також проводять профілактичну дезінфекцію (прибирання ванних кімнат, туалетів та палат) із застосу­ванням дезінфікуючих засобів.

У сучасних лікарнях, особливо ве­ликих (клінічних), все частіше застосо­вують посуд та інструменти одноразо­вого використання (полімерно-пласти-кові вироби), що набагато полегшує догляд за хворими та запобігає поши­ренню внутрішньогоспітальної інфекції.

Догляд за тяжкохворими та тими, хто помирає. Тяжкохворі потребують поси­леного догляду, і тому медичні сестри — як молодші, так і з медичною осві­тою — повинні бути біля них практич­но постійно. Таких хворих лікують пе­реважно в палатах інтенсивної терапії та реанімаційних.

У відділеннях, де таких палат нема, тяжкохворі та ті, хто помирає, повинні бути ізольовані в окрему палату або при­наймні відгороджені від інших ширмою.

Робити ізоляцію таких хворих треба тактовно, мотивуючи медичними пока­заннями, щоб не спричинити психічної депресії. Зусилля лікарів та обслугову­ючого персоналу не повинні ослаблюва­тись аж до досягнення перелому в стані хворого на краще або ж до настання смерті. Треба пам'ятати, що багато хво­рих, особливо хірургічного профілю, можуть перебувати в тяжкому і навіть агонізуючому стані та стані клінічної смерті внаслідок шоку, переважно ге­морагічного, травматичного або септич­ного, який за умови правильного інтен­

сивного лікування та догляду може бути оборотним, і хворий одужає.

У палаті, де лежить тяжкохворий, треба, щоб було тепло, але не спекот-но, тихо. Мають бути свіже повітря та досить світла (якщо воно не дратує хво­рого або не протипоказане, як у разі захворювання на правець).

Медична сестра повинна постійно стежити, щоб такі хворі лежали на сухій білизні, були вкриті простирадлом чи ковдрою і не переохолоджувались. Тре­ба змочувати хворому губи та давати за відсутності протипоказань пити ложкою чи з поїльника рідину (воду, сік тощо), протирати періодично шкіру спини та крижів камфорним спиртом чи теплою водою, а також протирати ватною куль­кою, змоченою теплою водою, повіки, носові ходи, здійснювати контроль за надходженням кисню через катетер чи маску.

Лікарські призначення треба вико­нувати чітко й своєчасно, а про зміни в стані хворого доповідати негайно ліка­реві для проведення останнім корекції лікувальних заходів.

Обслуговуючий персонал своєю по­ведінкою не повинен створювати ме­тушню та атмосферу безнадії. Навпа­ки, він має спокійно, чітко, методич­но створювати враження про сприятливі перебіг і закінчення хвороби. Проте родичам тяжкохворих, особливо безна­дійних, що помирають, треба говори­ти відверто про загрозливе становище, допускати 'їх до хворих для проведення з ними останніх годин чи хвилин їх життя.

Спостереження за хворим та пере­бігом його хвороби. Медична сестра в палаті відділення (як і в поліклінічно­му кабінеті чи відділенні) точно вико­нує всі вказівки та призначення лікаря відносно як санітарно-гігієнічного стану приміщень, гігієни хворого, його хар­чування, дотримання хворими та відвідувачами правил внутрішнього роз­порядку лікарні (відділення), так і спо­стереження за хворими та виконання лікувальних процедур, зберігання ме­дикаментів, приладів та документації, зокрема історії хвороби. Вона збирає

39

різні виділення хворих для досліджен­ня в лабораторії, вимірює температуру тіла хворим відповідно до призначено­го лікарем часу та частоти, записує показники в температурний лист та відповідний журнал, веде безпосеред­ньо спостереження за хворим, змінами в його стані (як якісними, так і кількісними), інформує про них ліка­ря, роздає чи вводить медикаменти та виконує лікувальні процедури. Медич­на сестра бере участь у лікарняних обхо­дах хворих і всі призначення лікаря за­писує в листки призначень.

Участь у обходах дає їй змогу бути повніше поінформованою щодо хворо­би пацієнта та її тяжкості.

Спостереження за хворим у лікарні здійснюється практично всіма учасни­ками лікувального (включно з догля­дом) процесу під контролем лікаря. Проте медична сестра відіграє в спос­тереженні особливу роль, оскільки вона протягом свого чергування весь час без­посередньо спілкується з хворим. Під час спостереження звертають увагу на динаміку болю (з'явився чи зник), зміни в поведінці хворого, його настрою, кольору шкіри та слизових оболонок (си­нюшність, блідість, гіперемія, жовтя­ниця), коливання температури тіла, характер та частоту дихання (задишка, стридор, свистяче), появу кашлю чи його зміну, характер виділень (харко­тиння, колір сечі, домішки патологіч­них елементів — крові та гною — в калі тощо), відсутність чи появу апетиту, наявність чи відсутність диспепсичних та кишкових розладів (за наявності блю­вання — характер блювотних мас) та стан випорожнень.

У жінок відзначають наявність чи відсутність виділень із піхви, менстру­

ації. Про результати спостережень за хворими медсестра доповідає лікарю або старшій медсестрі, а остання — лікарю.

Всі медикаменти сестра повинна сама роздати хворим, а останні мають прий­няти ліки в її присутності. Сестра не може просто віддати хворому ліки, не переконавшись, що він їх прийняв. Лікувальні ін'єкції (як і інші лікувальні процедури) сестра повинна робити май­стерно, безболісно, для чого треба ко­ристувались відповідними пристроями — гострими голками належної величини та діаметра для підшкірних, внутріш-ньом'язових та внутрішньовенних ін'єкцій та шприцами потрібного об'єму.

Хворих, що сплять, не треба будити, аби ввести ліки, за винятком тих, ко­му за характером хвороби призначена су-вораперіопичність уведення медикаментів.

Наркотичні засоби медсестра може вводити лише за письмовим дозволом лікаря і у відповідних формі та кількості (об'ємі), а після введення (ін'єкції) — здати порожню ампулу (тару) старшій медсестрі для звітності. -/

Звертатись до хворого медсестра та інші, що його доглядають, повинні на "Ви", або по імені та по батькові, а не "хворий" чи "хвора" або фамільярно.

Звергаючись до хворого чи відповіда­ючи на його запитання, треба поверну­тись до нього обличчям і дивитись на ньо­го, а не відповідати йому похапцем або стоячи боком чи спиною до нього. Виконувати процедури, розмовляти з хворим сестри повинні з посмішкою, ла­гідно. Таке ставлення, поведінка діють сприятливо, а іноді навіть краще за ме­дичні препарати та лікувальні процедури.

Девіз стародавніх лікарів: лікування має бути не лише вчасним, а й при­ємним. І це справедливо.