Національна економіка. Контрольна робота

Варіант №12

І. Теоретичні питання.

1. Промисловий комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.

2. Поняття та основні етапи формування «стратегії національного економічного розвитку».

1. Промисловий комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.

Виробнича сфера національного господарства України надзвичайно складна. Вона включає: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, транспорт і зв'язок, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівлю та збут. Кожна з цих великих галузей (секторів) національного господарства однаково важлива для його розвитку, структури та функціонування.

Найбільшим у структурі виробничої сфери України за усіма показниками є промислове виробництво. Тут зайнято близько 50% (разом з будівництвом) усіх працівників сфери, виробляється понад 60% валового суспільного продукту і понад 40% національного прибутку.

Продукція промисловості споживається в усіх галузях народного господарства, іде у фонди нагромадження (у капіталовкладення), на експорт.

Отже, промисловий сектор споживає майже половину власної продукції (46%), що свідчить про велику закомплексованість його на себе, а також про те, що для промисловості характерний повторний рахунок вартості. Цим пояснюється і порівняно менша питома вага цього сектора у виробництві національного прибутку, ніж у створенні валового суспільного продукту.

Для промисловості характерні глибокий галузевий поділ праці та інтеграція. Тут найбільш повною мірою розвинені внутрігалузеві і міжгалузеві спеціалізації, кооперування та комбінування. Разом з іншими секторами та галузями промисловість формує міжгалузеві комплекси – загальнонаціонально-господарські і територіальні.

У структурі промисловості формуються такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний (в нього входять електроенергетика і паливна промисловість – вугільна, нафтогазовидобувна і нафтогазопереробна, торф'яна тощо) і металургійний (чорна і кольорова металургія), що разом з машинобудівним можна об'єднати у металургійно-машинобудівний; хімічний та лісовий (у статистиці їх об'єднують, насправді це два різних комплекси). Частина галузей разом з галузями інших секторів формує також міжгалузеві комплекси, які об'єднують (інтегрують) ці сектори з промисловим виробництвом. Сюди належать: агропромисловий (сільське господарство і переробні галузі харчової та значною мірою легкої промисловості), лісовиробничий (лісове господарство та лісові переробні галузі), будівельно-індустріальний (виробництво будматеріалів та будівництво) та ін.

Все ж більшість галузей входять у важку індустрію, тобто в них переважає виробництво засобів виробництва – машин, устаткування, транспортних засобів, сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів та ін. Виробляючи майже сім десятих вартості продукції промисловості, важка індустрія зосереджує майже вісім десятих зайнятих і майже дев'ять десятих основних виробничих засобів. Це результат однобокого розвитку промислового виробництва у недалекому минулому.

Незважаючи на те, що частка виробництва товарів народного споживання збільшується, загальний обсяг виробництва значно зменшується. Основні причини зменшення темпів зростання промисловості пов'язані із загальною економічною кризою: важким фінансовим становищем, високим рівнем інфляції, розпадом господарських зв'язків з країнами близького зарубіжжя.

Проте Україна в європейському масштабі залишається значним виробником певних видів продукції: вугілля, залізної руди, прокату чорних металів, стальних труб, цементу, мінеральних добрив, кальцинованої соди, продукції важкого машинобудування, верстатів, електротехнічної промисловості, сільськогосподарських машин та ін.

Промисловість України відзначається значними комплексно- і районоутворюючими функціями. Під її впливом розвивається складна система міжгалузевих і міжрайонних зв'язків, виникають нові центри розселення, шляхи сполучення, виробнича інфраструктура, освоюються нові джерела сировини, палива, енергії тощо.

Функціонування господарського комплексу зумовлює постійне посилення і розширення виробничих зв'язків між підприємствами кожної галузі, між окремими галузями. Це свідчить про процеси диверсифікації, спеціалізації й концентрації різноманітних стадій виробництва та обміну продукцією. На основі цих складних економіко-виробничих процесів формуються міжгалузеві комплекси.

Зазначені процеси об'єктивні, їх виникнення пов'язане, з одного боку, з поглибленням суспільного й територіального поділу праці, яке, в свою чергу, виявляється в удосконаленні спеціалізації (предметної, подетальної, технологічної) окремих видів і стадій виробництва і дає змогу стримувати економічно ефективну продукцію високої якості; з іншого – виникнення на цій основі різноманітних інтеграційних (кооперування, комбінування) процесів (взаємозв'язків між елементами виробництва).

Структура промислового комплексу України в цілому є неефективною. Це призводить до перевитрат природних ресурсів і водночас не задовольняє основних потреб економіки, наприклад в інвестиційних ресурсах, і потреб населення – в послугах і товарах, передусім продовольчих, а також у товарах легкої промисловості тривалого користування.

Загальною проблемою розвитку промисловості України залишається потреба поліпшення структури промислового виробництва: зменшення частки виробництва групи „А” і збільшення обсягів, а також асортименту та якості виробництва товарів народного споживання; зменшення частки ресурсо- і енергоємних виробництв; впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і подальший розвиток наукоємних, відносно трудомістких галузей промисловості (машинобудування, особливо електронної, приладобудування та ін.); впровадження екологічно безпечних технологій та обладнання.

Необхідна також поглиблена інтенсифікація виробництва на всіх рівнях. Впровадження „високих технологій” потрібне як у старих, традиційних галузях (паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії, хімічній промисловості, важкому машинобудуванні та ін.), так і в принципово нових галузях. Це потребує поширення обміну досягненнями „ноу-хау” з високорозвиненими країнами світу, впровадження досвіду воєнно-промислового комплексу України (який відрізняється відносно високим рівнем розвитку НТП). Поліпшення якості кінцевої продукції, доведення її до світових стандартів – це головна умова виходу промисловості України на світовий ринок.

Україна серед інших країн СНД має високий рівень розвитку науки, деяких галузей НТП. Проте науково-технічний потенціал використовується не повністю. Навпаки, останніми роками склалася тенденція до скорочення ролі науки у промисловій діяльності. Так, скорочується впровадження нових технологій, у тому числі маловідходних і ресурсозберігаючих; використання верстатів з ЧПУ, промислових роботів; більшість підприємств і наукових організацій припинили раціоналізаторську діяльність. Частка осіб, зайнятих у науці для створення ВВП, скоротилася до 0,6% (світовий показник – 2,7%). Тільки 0,5% всіх машин і обладнання є конкурентоспроможними.

Скорочується також виробництво прогресивних видів продукції та використання вже впроваджених прогресивних технологій. Так, неперервний розлив сталі становить тільки 6% загального обсягу (в Японії цим методом розливають 100% сталі). Виробництво прокату з низьколегованої сталі із зміцнювальною термічною обробкою становить тільки 17,7% всього виробництва. У 2 рази зменшилося виробництво полістиролу і співполімерів, у 4 рази – поліетилену, в 1,4 рази – труб і деталей з термопластів, шин для вантажних автомобілів, у 5,6 разів – гумотканевих стрічок, у 1,3 рази – лікарських засобів. Ці негативні тенденції зменшують потенційні можливості України щодо виходу на світовий ринок. Частка продукції машинобудування (основної експортної галузі України на перспективу) зменшилася до 12% у загальному обсязі експорту, в тому числі за валюту – до 2%. У структурі експорту продукції промисловості продовжують домінувати сировинні галузі та галузі з невисоким рівнем переробки сировини.

Отже, розвиток промисловості України протягом останніх років відбувався хаотично, без визначення і дотримання державних пріоритетів, за відсутності продуманої державної промислової політики. Ці роки можна назвати періодом спроб і помилок, коли перехід до ринкових відносин здійснювався шляхом пришвидшеної лібералізації як внутрішніх, так і зовнішніх економічних відносин. Нехтування особливостей стану національного ринку та механічне використання у макроекономічній політиці різноманітних непослідовних заходів призвели до обвальної інфляції, різкого спаду виробництва та втрати контролю над економічною діяльністю в країні. У середньостроковій економічній стратегії не було враховано системні фактори, що починають діяти при переході економіки від централізованого планування до ринкової орієнтації і справляють визначальний вплив на розвиток виробництва. Мова йде про: а) нечітке визначення нормативними документами вимог ринку до економічної діяльності (відсутність дієвого законодавства про банкрутство, можливість лобіювання дешевих кредитів і бюджетних субсидій та ін.); б) зволікання з розподілом прав власності; в) різку лібералізацію цін і зовнішньоекономічної діяльності без одночасного надання державних послуг щодо маркетингу зовнішніх ринків, підготовки кадрів підприємств з управління ринковими сегментами розвитку, г) відсутність регуляторної політики і дієвого антимонопольного законодавства; д) політичну неспроможність утримати старі ринки збуту та ін.

Стратегічний розвиток України значною мірою залежить від місця її промислового комплексу в системі міжнародного поділу праці. При цьому промислова та зовнішньоекономічна політика держави мають бути тісно пов'язаними та спрямованими передусім на підвищення ефективності та конкурентоспроможності промислового виробництва. Це може бути досягнуто шляхом:

- стимулювання підприємців до відродження промислового виробництва через оптимізацію форм власності, сприяння появі ефективного власника та заохочення інвестування в промисловість, проведення податкової реформи та скасування правових обмежень розвитку промислового виробництва;

- надання державної підтримки пріоритетним напрямам промислового розвитку – потенційно прибутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічні промислові виробництва;

- запровадження нових технологій, стимулювання промисловців до інновацій:

- стимулювання зменшення ресурсомісткості, насамперед енергомісткості виробництва, закриття або реструктуризація неефективних підприємств, зміна галузевої структури;

- підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту українських підприємств шляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництва товарів кінцевого споживання для внутрішнього ринку та ринків третіх країн, на яких Україні традиційно належали лідируючі позиції.

Виконання цих завдань має супроводжуватись комплексом заходів щодо забезпечення виходу продукції промисловості на інші міжнародні ринки, поглиблення її інтеграції у світову економіку, що сприятиме поповненню валютних резервів країни, стабілізації та подальшому оздоровленню її економіки. Безумовно, здійснення цих стратегічних завдань вимагає комплексного реформування економіки як на макро-, так і на мікрорівні.

Структурну переорієнтацію промисловості України доцільно здійснювати в таких основних напрямах:

- підвищення соціально-економічної спрямованості промисловості та забезпечення більш високих темпів виробництва предметів споживання;

- удосконалення галузевої, внутрішньогалузевої та територіальної структури, забезпечення збалансованості та пропорційності розвитку промислового комплексу;

- модернізація і перехід на нові прогресивні технології всіх базових галузей промисловості;

- прискорений розвиток галузей, від яких найбільшою мірою залежить науково-технічний прогрес;

- розвиток наукомістких галузей і виробництв;

- комбінування і кооперування виробництва з метою комплексною використання мінеральної сировини, утилізація відходів.

Зміни в пропорціях окремих галузей мають бути узгодженими, взаємопов'язаними. Структурна переорієнтація економіки потребує цілісного підходу, програмного забезпечення і безпосереднього державного регулювання, про що свідчить практика багатьох зарубіжних країн.

2. Поняття та основні етапи формування «стратегії національного економічного розвитку».

Сучасна стратегія розвитку економіки України спирається перш за все на основні напрямки інтеграції, тобто участі в міжнародних організаціях та союзах, та напрямки внутрішньої реорганізації структури економіки та економічних інститутів відповідно вимогам ринкових відносин.

На сьогодні Україна є членом понад 40 міжнародних організацій, зокрема ООН, СНГ, Рада Європи, СОТ та ін Стратегічними напрямами інтеграції є вступ до ЄС, формування більш тісних взаємовідносин з НАТО. Основна увага на шляху євроінтеграції України має бути відведена розробці та реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на ринку ЄС з відповідними умовами та етапами підготовки внутрішнього економічного середовища до європейських вимог, а саме: досягнення європейського рівня продуктивності праці, прибутковості виробництва, заробітної плати тощо .

Розуміючи важливість цієї проблеми, Уряд України прийняв Програму діяльності Кабінету Міністрів «Єдність, конкурентоспроможність, нова якість життя (Конкурентна Україна)» до 2011 року, відповідно до якої в Україні повинно бути забезпечене стійке економічне зростання, істотне підвищення рівня добробуту українського народу, зокрема: щорічне реальне зростання валового внутрішнього продукту на рівні 6 % та подвоєння за 5 років його номінальних обсягів за умови збереження незначних темпів інфляції; формування інвестиційного потенціалу економіки - частка валового нагромадження основного капіталу у структурі валового внутрішнього продукту становитиме не менш 25 % в середньому за рік; зростання валового нагромадження основного капіталу в середньому за рік на 12 %; зростання експорту товарів та послуг на 9-10 % щорічно за умов зростання частки інноваційного продукту; зростання реальної заробітної плати в середньому за рік на 10 %; збереження стабільності національної валюти; зниження енергоємності національного продукту до середньоєвропейського рівня .

Для успішної інтеграції України у європейський економічний простір варто наближати основні критерії власного розвитку до стандартів ЄС, що передбачає, в першу чергу, інституційні перетворення та реформи в соціально-економічній сфері. Згідно з указом президента України про «Стратегію економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015 роки» можна виділити основні напрями стратегії розвитку України. Необхідним є зміцнення ресурсного потенціалу регіонів та підвищення їхньої конкурентоспроможності, забезпечення всебічного розвитку людського потенціалу та реалізація інноваційної політики в регіонах. Україна сьогодні постала перед необхідністю розробки оптимальної стратегії розвитку національної економіки, моделі участі в світовому глобалізаційному процесі.

Таким чином, першочерговими проблемами є реформування структури національного виробництва, інституціональної структури економіки, підвищення конкурентоспроможності національних товарів та послуг на міжнародному ринку, покращання інвестиційного клімату, реформування податкової політики, наближення критеріїв розвитку до європейських стандартів. Вирішення цих проблем повинно вивести Україну на новий рівень економічного розвитку, зміцнити зв'язки з країнами світу та розкрити перспективи до участі в основних світових організаціях.

ІІ. Задачі.

Задача 1

У базовому році (млрд. грн.). У прогнозному періоді передбачене зростання реального ВНП на 20 %. Прогнозований темп інфляції становитиме +10 % (індекс цін ). Швидкість обертання грошей у прогнозному періоді залишиться незмінною та становитиме (об./рік). На грошовому ринку у базовому періоді існувала рівновага – попит на гроші для угод дорівнював пропозиції грошей. Пропозиція грошей у прогнозованому періоді не зміниться. Норма обов'язкових (банківських) резервів становить 20 % (). На яку суму облігацій (ОВДП) необхідно купити чи продати національній депозитній системі для стабілізації ситуації на грошовому ринку і в економіці в цілому?

Розв’язання

За даних умов:

Таким чином, попит на гроші для угод в базовому () та прогнозованому () роках дорівнює:

З умови ( – пропозиція грошей) отримуємо ( – грошова база):

Для стабілізації ситуації на грошовому ринку і в економіці в цілому має виконуватися умова , звідки:

Таким чином, для стабілізації ситуації на грошовому ринку і в економіці в цілому необхідно купити облігацій на суму:

Задача 2

Дані таблиці характеризують залежність між ціною та обсягом попиту на товар :

Обчислити коефіцієнти лінійної еластичності за кожної зміни ціни.

Обчислити загальні видатки споживачів за кожної ціни та накреслити графіки попиту і видатків.

Визначити на кривій попиту зони еластичного та нееластичного попиту і точку одиничної еластичності. Як впливає еластичність на динаміку видатків споживачів (виторгу продавців)? За яких значень ціни попит буде еластичним, за яких – нееластичним?

Рішення

Список використаної літератури:

1. Гринів Л. С. Національна економіка: посібник. / Гринів Л. С., Кічурчак М. В. – Львів: Магнолія-2006, 2009;

2. Державне регулювання економіки: навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2005;

3. Заблоцький Б. Ф. Перехідна економіка. / Б. Ф. Заблоцький. – К.: Академвидав, 2004;

4. Заблоцький Б. Ф. Національна економіка: підручник. / Б. Ф. Заблоцький. – Львів: Новий світ-2000, 2010;

5. Круш П. В. Національна економіка: підручник. / П. В. Круш. – К.: Каравела, 2008;

6. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки: навч. посібник. / Д. М. Стеченко. – К.: Знання, 2007.