Соціальне страхування. Самостійна робота

СРС №1. Сутність, принципи й роль соціального страхування.

1. Опрацювати і тезово занотувати наступні статті:

- Необхідність і суть соціального страхування

Соціальне страхування - гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

- Принципи соціального страхування

Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурного розвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостях організації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів.

Принцип соціального страхування

Принцип соціального забезпечення

Принцип допомоги

Принцип соціальної солідарності

- Фінансові аспекти соціального страхування

Соціальне страхування – це особлива сфера тому, що мета його не локалізація ризику, а вкладення фінансових ресурсів для одержання певної вигоди чи послуги в майбутньому. Із фінансового погляду — це вкладення ресурсів, їхнє накопичення, перетворення в капітал, одержання доходу й повернення вкладених коштів у майбутньому в обумовлений страховим договором термін. При цьому не відбувається перерозподілу фінансових ресурсів, вони надаються для тимчасового користування.

- Історія зародження соціального страхування в Україні

Україна, як відомо, майже 350 років знаходилась у колоніальному стані, будучи частиною імперії, як у складі царської Росії, та і в складі СРСР. У цей період вона ніколи не проводила самостійної соціальної політики і не приймала самостійних рішень щодо соціального страхування і соціального забезпечення.

Зародження страхування на терені України припадає на 90-ті роки ХІХ століття.

2. Занотувати та пояснити співвідношення категорій:

а) соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога;

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Соціальна допомога - система заходів, спрямованих на повернення особи до активного життя та праці, відновлення соціального статусу і формування в особи якостей, установок щодо пристосування до умов нормальної життєдіяльності шляхом правового і матеріального захисту її існування, підготовки до самообслуговування з формуванням здатності до пересування і спілкування, повсякденних життєвих потреб тощо.

б) медичне страхування, страхова медицина.

Медичне страхування - це окремий вид соціального страхування, який гарантує з боку держави рівні можливості для громадян України в отриманні медичної допомоги та забезпеченні ліками.

Перевага страхової медицини полягає в її прогнозованості: кожен громадянин вкладає невеликі суми коштів у медичну страховку для того, щоб бути впевненим, що при хворобі всі або переважна більшість медичних витрат будуть оплачені. Медичне страхування дає можливість контролювати свій бюджет, тому що завдяки йому більше, ніж вартість страховки, на медицину за рік не витратиш.

СРС №2. Іноземний досвід у сфері соціального страхування.

1. Опрацювати і тезово занотувати наступні статті:

- Історія зародження і розвитку соціального страхування в світі

а) модель Бісмарка та план Беверіджа

Перші ознаки страхування з'явилися ще в античні часи. Так, за що дійшли до нас джерелами в рабовласницькому суспільстві були угоди, суть яких полягала в прагненні розосередити між усіма зацікавленими особами ризик можливого збитку, коли небезпеки під-будуть підлягати спільні майнові інтереси багатьох осіб. На Близькому Сході ще за два тисячоліття до нашої ери в епоху вавілонського царя Хаммурапі члени торгового каравану укладали між собою договори про те, щоб спільно відшкодовувати збитки, що спіткали кого-небудь з них в дорозі, від пограбування, крадіжки або пропажі товару.

У. Беверідж (1879 – 1963 рр.) – економіст, політичний діяч. Під його керівництвом міністерський комітет з соціального страхування розробив так званий план Беверіджа – створення системи страхування, соціального забезпечення та боротьба з безробіттям. Цей план ґрунтувався на трьох основних принципах:

– залежність розміру допомоги не від розміру внесків (тобто заробітної плати), а від нормальних потреб людини в конкретно-історичний період;

– гарантоване забезпечення у випадках соціальних ризиків всіх громадян, а не тільки працюючих за наймом;

– інтеграція і взаємодоповнення різних форм соціального захисту – страхування, соціальна допомога (по бідності), ощадні каси (добровільне страхування).

б) становлення соціального страхування в розвинутих країнах Європи

Сучасні держави активно використовують соціальне страхування для захисту населення на випадок захворювання, зниження працездатності, смерті годувальника, допомоги багатодітним сім'ям тощо. Принцип, згідно з яким держава в рамках соціального страхування піклується про тих, хто потребує захисту, діє всюди і сьогодні.

Питома вага соціального страхування у внутрішньому продукті розвинутих країн набагато перевищує питому вагу комерційного (недержавного) страхування (табл. 1).

Таблиця 1

Питома вага соціального та комерційного (недержавного) страхування у внутрішньому продукті розвинутих країн Європи, % (за даними INSSE, Франція)

Країна Соціальне страхування Комерційне страхування

Великобританія 20,6 9,9

Німеччина 26,9 5,6

Італія 23,6 2,6

Франція 28,0 5,9

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об'єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

- Світовий досвід організації медичного страхування

В процесі переходу України до ринкової економіки виникла ситуація, яка вимагає змін в умовах функціонування економіки системи охорони здоров’я. Діяльність закладів охорони здоров’я має значну соціальну значимість, тобто вона пов’язана з потребами першочергової соціальної направленості, що обумовлює необхідність підтримки системи охорони здоров’я з боку суспільства.

Перебудова економіки охорони здоров’я повинна починатися перш за все з укріплення фінансової основи галузі, із зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов’язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення.

Нагромаджений багаторічний світовий досвід у галузі медичного страхування свідчить про високу ефективність різних моделей та систем медичного страхування та страхування здоров’я. До теперішнього часу визначаються три основні види фінансування охорони здоров’я: державне, через обов’язкове та добровільне медичне страхування та змішана форма.

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, являється Німеччина. Система медичного страхування створена в Німеччині ще в 1881 році. Основним принципом німецької системи медичного страхування являється те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров’я (за винятком деяких його сегментів), а лише створює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд над функціонуванням усієї системи медичного страхування. В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування.

- Головні риси пенсійної реформи в країнах Східної Європи та СНД

- Іноземний досвід страхування від нещасних випадків на виробництві

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

2. Використовуючи ресурси мережі Інтернет, самостійно підготувати питання:

· Модель соціального страхування Скандинавських країн;

Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія), де соціальний захист розвинений найкраще.

Скандинавська модель. Солідарна й універсальна система соціального захисту. Державні зусилля спрямовані на мінімізацію соціальних проблем та максимізацію надходжень у бюджет. Високий рівень зайнятості в країні (забезпечення значної частини “захисту” через роботу). Активне залучення жінок до трудової діяльності (виконання частини функцій з неформального догляду соціальними працівниками). Достатньо високий престиж соціальних працівників.

· Захист на випадок безробіття в країнах світу.

Поняття "соціальний захист" досить нове, почало використовуватись у міжнародних актах в середині XX століття, що було викликане кардинальними змінами в соціальній політиці у багатьох країнах світу, які зумовили необхідність систематизації та координації різноманітних інститутів соціальної сфери з позиції характеристики її захисних функцій. У вітчизняній літературі та національному законодавстві поява і застосування цього поняття пов'язане з трансформацією суспільного ладу країни у 90-х роках. Сьогодні термін "соціальний захист" широко вживається в економічній та юридичній літературі.

3. Охарактеризувати і порівняти моделі соціального захисту населення:

- соціально-демократична модель скандинавських країн;

Соціально-демократична модель має на меті досягнення соціальної справедливості та подолання нерівності. Держава при цьому має гарантувати та забезпечувати визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від трудового внеску. Соціальний захист у цій моделі гарантується як право, а потреби населення є підставою для визначення межі соціальних витрат.

- неоліберальна модель (США);

Неоліберальну модель (США) – проблеми соціального захисту розв’язуються переважно за участі профспілок.

- неоконсервативна модель (Німеччина);

Участь різних секторів – державного, недержавного та неформального у сфері соціального захисту. Вища організація не повинна перебирати на себе функції, які може виконати організація нижчого рівня. Держава повинна надавати можливість недержавним і неформальним організаціям вирішувати певні питання. Соперництво між недержавними організаціями сприяє творчості та іноваціям. Система колективної відповідальності під контролем держави.

- система Беверіджа (Англія, Ірландія).

Систему соціального страхування від безробіття Уільям Беверідж розглядав у тісному взаємозв’язку із забезпеченням зайнятості населення, яке випливає з права людини на працю.

План Беверіджа став основою для проведення соціальних реформ у Великій Британії та інших європейських країнах після другої світової війни.

4. На основі вивчення зарубіжного досвіду визначити найбільш важливі аспекти підготовки фахівців для сфери соціального страхування в Україні.

Країни Євросоюзу вже давно й успішно здійснюють цілеспрямовану гуманітарну політику з надання допомоги у становленні суспільних інститутів, необхідних для повноцінного розвитку молодих європейських держав.

Починаючи з 1994 р. Європейська комісія за програмою TACІS допомагає Україні у створенні нової системи страхування від нещасних випадків на виробництві. Фахівці TACІS надавали допомогу в роботі над проектом Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійному захворюванні, що спричинили втрату працездатності».

СРС №3. Державне регулювання соціального страхування.

1. Опрацювати і засвоїти основні положення Закону України “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР., а також “Концепції соціального забезпечення населення України” (Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року № 3758-XII).

2. Ґрунтовно ознайомитись з структурами Фондів соціального страхування та складом органів їх управління. (З матеріалів лекції).

3. На основі опрацьованих законодавчих актів скласти порівняльну таблицю організаційної структури фондів соціального страхування, за такими ознаками:

- склад Правління;

- строк повноважень членів Правління;

- строк повноважень голови Правління;

- проведення засідань Правління;

- умови проведення позапланових засідань Правління;

- прийняття рішення;

- директор виконавчої дирекції та його заступники;

- робочі органи виконавчої дирекції;

- склад Наглядової ради (НР);

- строк повноважень членів Наглядової ради;

- строк повноважень голови НР;

- проведення засідань НР;

- умови проведення позапланових засідань НР;

- правомочність засідання НР;

- орган державного нагляду.

Фонди соціального страхування - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) створений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" і є правонаступником Фонду соціального страхування України.

Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд є некомерційною самоврядною організацією і належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фонду, стабільної діяльності Фонду.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

- допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

- допомога по вагітності та пологах;

- допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

- забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ, організацій, утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільного обслуговування.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі представниками від держави, застрахованих осіб і роботодавців.

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень Фонду.

Нагляд за діяльністю Фонду здійснює Наглядова рада Фонду, яка діє на громадських засадах.

Наглядова рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів Фонду.

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління.

Виконавча дирекція підзвітна правлінню Фонду та здійснює діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду та його відділень є виконавчі дирекції відділень в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Виконавчі дирекції відділень підзвітні правлінням відділень та виконавчій дирекції Фонду і здійснюють свою діяльність від імені Фонду в межах і в порядку, передбачених статутом Фонду та положенням про виконавчі дирекції відділень Фонду.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття – державний цільовий фонд. Державні цільові фонди - це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб з визначених джерел, які мають цільові призначення. Рахунки цільових фондів Державного бюджету створюють у відповідності до законів.

Передача коштів з рахунка загального фонду на рахунки цільових фондів бюджету дозволяється тільки у відповідності до бюджетних призначень.

Управління коштами державних цільових фондів є автономним відносно бюджетів. Керівництво цих фондів самостійно визначає напрями витрачання коштів відповідно до законодавства.

Цільові фонди певною мірою доповнюють Державний бюджет, мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

По суті перелічені фонди є новою складовою частиною фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття створений для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів для надання соціальних послуг.

Джерелами формування фонду виступають:

- асигнування з Державного бюджету, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

- страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

- суми фінансових санкцій застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до законодавства на посадових осіб та громадян за такі порушення;

- прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів Фонду, на депозитному рахунку;

- благодійні внески громадських об'єднань, підприємств, організацій громадян, зарубіжних фірм;

- кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам;

- інші кошти.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Основні закони про державне обов’язкове страхування були прийняті Думою 23 червня 1912 року.

Підґрунтям цих законів були основні страхові принципи німецьких законів 1883 – 1889 років, які передбачали страхове забезпечення на випадок захворювання, трудового каліцтва, допомогу на випадок вагітності, пологів і на поховання.

Починаючи з 1917 року, коли почала формуватись державна форма власності, держава, як загальний підприємець і страховик (гарант), а також основний виробник та головний споживач не була зацікавлена у системі страхування, тому вона створила систему соціального забезпечення (безкоштовного медичного та пенсійного).

Перехід України у 90-х роках минулого століття до ринкових відносин при одночасному функціонуванні застарілої системи соціального забезпечення, коли власник підприємства повинен був відшкодувати шкоду нанесену здоров’ю працівника під час виконання ним професійних обов’язків, а також закриття великої кількості підприємств призвели до зростання заборгованості перед потерпілими на виробництві, безробітними, пенсіонерами.

Перед новою незалежною державою Україна постало нелегке завдання, здійснити реформування системи соціального забезпечення, замінивши її на систему соціального страхування.

Державним комітетом з нагляду за охороною праці України в межах програми „Трансформ” за допомогою Міністерства праці та соціального захисту Федеративної Республіки Німеччина було опрацьовано проект Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.” (далі – базовий Закон), який був прийнятий Верховною Радою України у 1999 році і набрав чинності з 01.04.2001 року.

Протягом 2000 року було створено Правління Фонду та його виконавчу дирекцію і обраховані розміри страхових тарифів.

Для надання допомоги працівникам виконавчої дирекції Фонду в організації їх роботи в межах Проекту ТАСІS EDUR 9801 “Сприяння у забезпеченні охорони праці (з метою підвищення рівня продуктивності)” було організовано та проведено навчання працівників виконавчої дирекції Фонду, надано допомогу у створенні її структури та опрацьовано ряд методичних документів для страхових експертів з охорони праці.

Правлінням і виконавчою дирекцією Фонду проведена велика і кропітка робота по створенню в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі 27 управлінь та 425 районних та міських відділень виконавчої дирекції, їх матеріально-технічному, кадровому, нормативно-правовому та іншому забезпеченню.

Система загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка створена в Україні, базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної організації праці № 67 (1944 р.)

Базовий Закон визначив три головних завдання Фонду:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням.

- відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань.

- відшкодування матеріальної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Управління Фондом було запроваджено на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців (принцип трипартизму) по 15 членів правління від кожної сторони. В результаті забезпечено баланс інтересів кожної із сторін соціального партнерства, що створило умови для розвитку суспільних відносин у зазначеній сфері діяльності.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання є єдиним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, що не передбачає сплати страхових внесків найманими працівниками. Кошти Фонду формуються виключно за рахунок страхових внесків роботодавців.

4. Скласти схему взаємозв'язку Закону України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та Закону України “Про страхування”.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Забороняється здійснювати страхову діяльність на території України страховиками-нерезидентами, крім таких видів страхової діяльності:

- виключно із страхування ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

- перестрахування;

- страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

- допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій.

5. Скласти схему взаємозв'язку Закону України “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” і Закону України “Про соціальні послуги”.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Основними засадами надання соціальних послуг є:

- сприяння особам, що перебувають у складних життєвих обставинах, які вони не в змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей;

- попередження виникнення складних життєвих обставин;

- створення умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що виникають.

Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах:

- адресності та індивідуального підходу;

- доступності та відкритості;

- добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг;

- гуманності;

- комплексності;

- максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб'єктами, що надають соціальні послуги;

- законності;

- соціальної справедливості;

- забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм.

СРС №4. Страхування тимчасової втрати працездатності.

1. Опрацювати і засвоїти основні положення: Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18 січня 2001 року № 2240-III. (Зі змінами і доповненнями); Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування від 11 січня 2001 року № 2213-III. (Зі змінами і доповненнями).

2. Самостійно підготувати (занотувати в зошиті) питання:

· Принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здійснюється за принципами:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

2) обов'язковості страхування осіб, зазначених у частині першій статті 6 цього Закону, і добровільності страхування осіб, зазначених у частинах другій та третій статті 6 цього Закону;

3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

4) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

6) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

7) паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

8) відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

· Права та обов’язки суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Права та обов'язки страхувальника

1. Страхувальник має право:

1) брати участь в управлінні Фондом через своїх представників у складі правління Фонду та правлінь відділень Фонду;

2) брати участь у підготовці пропозицій щодо визначення розміру страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

3) отримувати в органах управління Фонду безоплатно інформацію про порядок і умови сплати страхових внесків та використання страхових коштів Фонду;

4) на отримання інформації про результати проведення перевірки використання коштів Фонду;

5) на додаткове фінансування з коштів Фонду в разі перевищення суми фактичних витрат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, над сумоюнарахованих страхових внесків;

6) на судовий захист своїх прав.

2. Страхувальник зобов'язаний:

2) нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески;

3) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону;

4) вести облік коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, і своєчасно надавати органам Фонду встановлену звітність щодо цих коштів;

5) допускати посадових осіб органів Фонду, органу державного нагляду, інших контролюючих органів до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, використання страхових коштів, надавати їм необхідні документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок;

6) вести облік заробітної плати застрахованої особи та зберігати ці дані протягом строку, встановленого законодавством;

7) надавати на вимогу застрахованої особи відомості щодо заробітної плати, суми сплачених страхових внесків;

8) надавати виконавчій дирекції відділення Фонду відомості:

- про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати за встановленою формою звітності;

- про зміну відомостей про застраховану особу в десятиденний строк з дня одержання цих змін.

Права та обов'язки страховика

1. Страховик має право:

1) здійснювати перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам;

2) одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій (у тому числі від державних податкових органів, банківських, інших фінансово-кредитних установ) та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності відомості щодо сплати страхових внесків та використання страхових коштів;

3) здійснювати перевірку правильності нарахування і повноти сплати страхових внесків та використання страхових коштів на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників;

4) одержувати необхідні пояснення (у тому числі письмові) з питань, що виникають під час перевірок;

6) накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства;

7) порушувати відповідно до законодавства питання про притягнення посадових осіб до відповідальності за порушення законодавства у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, вимагати надання інформації про вжиті заходи.

2. Страховик зобов'язаний:

1) забезпечувати фінансування матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону;

3) здійснювати контроль за правильним нарахуванням, своєчасною сплатою страхувальником страхових внесків, а також обгрунтованістю проведених ним витрат страхових коштів;

4) здійснювати контроль за достовірністю поданих страхувальниками та застрахованими особами відомостей, визначених статтями 27 і 51 цього Закону;

5) вести облік і звітність щодо страхових коштів;

6) публікувати в засобах масової інформації бюджет Фонду на поточний рік та звіт про виконання бюджету Фонду за минулий рік;

7) надавати безоплатно застрахованим особам і страхувальникам консультації з питань застосування законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

8) інформувати застрахованих осіб про призначення (відмову) і розмір матеріального забезпечення, порядок виплати, види та умови надання матеріального забезпечення і соціальних послуг, а також про порядок оскарження рішень у разі відмови в наданні матеріального забезпечення і соціальних послуг;

9) стягувати надміру виплачені кошти з юридичних і фізичних осіб у встановленому законом порядку;

10) співпрацювати з фондами з інших видів загальнообов'язкового державного соціального страхування у реалізації заходів, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, приймаючи спільне рішення щодо участі у фінансуванні цих заходів.

Права та обов'язки застрахованих осіб

1. Застраховані особи мають право:

1) брати участь в управлінні Фондом через своїх представників у правлінні Фонду та правліннях відділень Фонду;

2) отримувати безоплатно інформацію у виконавчій дирекції Фонду та виконавчих дирекціях відділень Фонду про порядок та умови сплати страхових внесків і витрачання страхових коштів Фонду;

3) отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом;

4) оскаржувати відповідно до законодавства дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг і сплати страхових внесків.

2. Застраховані особи зобов'язані:

1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;

2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови надання матеріального забезпечення та соціальних послуг (зміни стану непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, виїзд за межі держави тощо) протягом десяти днів з моменту їх виникнення;

3) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;

4) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

· Відповідальність суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків.

Відповідальність страхувальника

1. Страхувальник - роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців, а також за порушення порядку використання страхових коштів. Фізична особа, яка не має статусу підприємця та використовує найману працю, додатково несе відповідальність за ухилення від взяття на облік як платника страхових внесків.

У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником (у тому числі фізичною особою, яка не має статусу підприємця та використовує найману працю, через ухилення від подання заяви про взяття на облік як платника страхових внесків) або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.

За несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків на нього накладається штраф у розмірі 50 відсотків суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який минув з дня, коли страхувальника було взято на облік.

За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми.

За порушення порядку витрачання страхових коштів накладається штраф у розмірі 50 відсотків належної до сплати суми страхових внесків.

Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

2. Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду із страхувальника у безспірному порядку.

Строк давності в разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.

3. Суми коштів, безпідставно стягнені із страхувальника, підлягають поверненню у триденний строк з дня винесення рішення про безпідставність стягнення цих виплат з відшкодуванням судових витрат.

4. Право застосовування фінансових санкцій, передбачених цією статтею, мають керівники виконавчої дирекції Фонду та його відділень, їх заступники.

Відповідальність страховика за невиконання або неналежне виконання умов загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням

За порушення цього Закону, інших нормативно-правових актів про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, а також за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок невиконання, несвоєчасного або неповного виконання умов загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, Фонд, його органи, працівники виконавчої дирекції та виконавчих дирекцій відділень Фонду несуть відповідальність згідно з законодавством.

Відповідальність застрахованої особи за незаконне одержання матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням

Застрахована особа несе відповідно до закону відповідальність за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за цим Законом.

Інформація про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням

1. Інформація у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, надається та використовується з дотриманням вимог, передбачених законодавством про інформацію. Страховик і страхувальники забезпечують конфіденційність такої інформації стосовно особистих даних застрахованих осіб.

2. Забороняється розголошувати без згоди застрахованої особи відомості про страховий стаж, результати її медичних обстежень, отримувані доходи, крім випадків, передбачених законом.

3. Органи Фонду зобов'язані роз'яснювати громадянам через засоби масової інформації права та обов'язки суб'єктів страхування за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

· Перелік документів, необхідних для отримання певного виду допомоги за загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я за погодженням з Фондом.

Для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) застраховані особи, зазначені в абзаці п'ятому статті 37 цього Закону, додають копії відповідних посвідчень або інші документи, які підтверджують право на пільгу.

Допомога на поховання застрахованої особи призначається сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану.

Допомога на поховання члена сім'ї застрахованої особи призначається застрахованій особі на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану, та довідки з місця проживання про перебування померлого члена сім'ї на утриманні застрахованої особи.

3. Ґрунтовно ознайомитись з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 “Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням”. (Зі змінами і доповненнями) (http://zakon.rada.gov.ua).

СРС №5. Медичне страхування.

1. Опрацювати і тезово занотувати наступні статті: Гордиенко С.М. Реформы здравоохранения: обязательное медицинское страхование //Охорона здоров’я. - №15-16. – Серпень 2003 р.; Рудень В.В. Страхова медицина і медичне страхування. — Львів, 1999. - 305 с.; Єрмілов В. Медичне страхування: комерційний чи соціальний варіант ? // http://www.fsstvp.gov.ua/fse/control/uk/publish; Головко М. Яку модель обов’язкового медичного страхування обрати? // http://www.fsstvp.gov.ua/fse/control/ uk/publish

Гордиенко С.М. Реформы здравоохранения: обязательное медицинское страхование //Охорона здоров’я. - №15-16. – Серпень 2003 р.;

Економіка України вже давно ринкова, а охорона здоров'я все ще перебуває в радянському правовому полі.

Охорона здоров'я України продовжує фінансуватися за залишковим принципом, а функціонувати за витратним, оскільки структура його (кількість лікарень і лікарів) на сьогоднішній день залишається надлишковою. Повільно розвиваються і слабо використовуються низьковитратні форми надання первинної медичної допомоги, денні стаціонари та стаціонари вдома. Не отримала розвитку практика сімейних лікарів.

Основним каменем спотикання в дебатах з питання про введення обов'язкового державного медичного страхування служать два упередження: зростання податкового тиску та структурна неготовність вітчизняної охорони здоров'я до впровадження обов'язкового державного медичного страхування, тобто до раціонального використання коштів і відсутності механізмів, стимулюючих медичні послуги без зростання їхньої вартості, на тлі чого можуть процвітати зловживання коштами фонду.

Введення ОДМС у складі єдиного соціального податку - найбільш прийнятний для умов України механізм переходу від бюджетної до бюджетно-страхової системи фінансування галузі. Фінансування соціально значущих медико-санітарних і оздоровчих цільових програм, включаючи установи психіатричної, наркологічної, ендокринологічної, онкологічної, інфекційної і протитуберкульозної служб, пільгове забезпечення громадян лікарськими засобами має взяти на себе держава. Однак справжнє реформування охорони здоров'я стане можливим лише після впровадження ОДМС і буде залежати від цілого комплексу фінансових, управлінських та ментальних змін у суспільстві.

Єрмілов В. Медичне страхування: комерційний чи соціальний варіант ? // http://www.fsstvp.gov.ua/fse/control/uk/publish;

Комерційне медичне страхування у загальнострахових компаніях у нас з різних причин не набуває масового розвитку. Довіру до них населення підірвали ще в першій половині 90-х років численні “мильні” трасти (серед них були і страхові організації), що обдурили мільйони клієнтів.

Договори про медичне страхування страхові компанії укладають переважно з підприємствами – юридичними особами. Але законодавчого заохочення цього немає. Адже при медичному страхуванні усі витрати по страхуванню найманих працівників здійснюються з прибутку підприємства та ще й оподатковуються, бо включаються в сукупний дохід застрахованого. А при іншому майновому страхуванні воно зараховується у витрати підприємства.

Добровільне ж комерційне медичне страхування розраховано переважно на ще нечисельний середній клас, а в країні переважає малозабезпечене населення.

Альтернативою комерційному страхуванню є соціальне страхування. Відомо, що в 1998 р. було ухвалено “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

У нашій країні досить успішно діють чотири, із п’яти передбачених “Основами”, види державного соціального страхування: у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, на випадок безробіття та пенсійне страхування.

Головними принципами його є - державна гарантія і контроль, обов’язковість охоплення всіх працюючих, цільове використання коштів, обов’язковість фінансування матеріального забезпечення й соціальних послуг відповідно до державних програм, солідарність, паритетна участь представників від держави, роботодавців і застрахованих в управлінні соціальним страхуванням.

Із кожного виду страхування утворюються цільові фонди, які є некомерційними самоврядними організаціями, на відміну від страхових компаній метою діяльності яких є одержання прибутку.

Головко М. Яку модель обов’язкового медичного страхування обрати? // http://www.fsstvp.gov.ua/fse/control/ uk/publish

Останнім часом у засобах масової інформації набирає силу дискусія з приводу запровадження в Україні загальнообов’язкового державного медичного страхування.

Протягом останніх 10 років було підготовлено більше десяти діаметрально протилежних законопроектів, якими визначалися правові засади здійснення медичного страхування, проте, на жаль, питання ще й досі залишається відкритим.

Основним каменем спотикання є визначення органу, який відповідав би за акумуляцію та розподіл страхових коштів. Тому не дивно, що певна група зацікавлених осіб лобіює залучення до обов’язкового медичного страхування приватних страхових компаній, які будуть виступати «посередником» між страхувальниками, застрахованими особами та закладами охорони здоров’я.

Зараз є дуже поширеною думка, що в приватних закладах охорони здоров’я якість надання медичної допомоги набагато краща, ніж у державних та комунальних. Питання це спірне, а от що точно безспірне, то це вартість лікування. Страхові «посередники» зазвичай прагнуть до співпраці саме із такими установами, можливо, навіть ними самими й створеними з метою перекладання страхових коштів із однієї своєї кишені до іншої, та ще й за завищеними цінами.

Яким характеристикам щонайменше повинен відповідати певний орган (установа), який буде, чи під егідою якого буде запроваджуватися медичне страхування:

1. Установа має бути державною та самоврядною, свою діяльність повинна здійснювати під наглядом (але без прямого втручання) центральних органів виконавчої влади.

2. Установа повинна мати розгалужену мережу представництв (регіональних відділень, страхових кас) для максимального спрощення роботи страхувальників, застрахованих осіб, надавачів медичних послуг (закладів охорони здоров’я).

3. Установа повинна мати підготовлених фахівців з питань збору, акумуляції та розподілу страхових коштів, налагоджену інформаційну систему та систему персоніфікованого обліку застрахованих осіб.

4. Установа повинна мати підготовлених страхових експертів-лікарів, оскільки саме вони можуть здійснювати перевірку якості, достатності та адекватності медичної допомоги. Це реальний механізм контролю за цільовим використанням страхових коштів.

5. Установа повинна мати достатню матеріально-технічну базу для здійснення обов’язків страховика.

2. Ознайомитись з основними положеннями: Проекту Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.

3. Зробити власні обґрунтовані висновки щодо доцільності запровадження в Україні загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (занотувати у зошиті).

Україна сьогодні перебуває на стадії впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Це питання стало каменем спотикання не лише для посадовців, а й для широкої громадськості. Дискусії з цього приводу ведуться дедалі інтенсивніше. Уже підготовлено більше десятка альтернативних законопроектів, якими визначаються правові засади здійснення медичного страхування. Запроваджувати його слід негайно, але для цього потрібно подолати низку проблем. Основним каменем спотикання є визначення органу, який відповідав би за акумуляцію та розподіл страхових коштів.

Дослідженням проблеми запровадження загальнообов’язкового медичного соціального страхування займалися такі вчені: Н. Андріїшина, С. Санченко, М. Поліщук, Т. Бахтєєва. Вони наголошують на необхідності негайного впровадження загальнообов’язкового медичного страхування.

Вчені акцентують увагу на наявності проблем, які можуть бути пов’язані з запровадженням цього виду страхування й пропонують свої варіанти їхнього розв’язання.

Запровадження медичного страхування в Україні вкрай важливе і належить до першочергових завдань, які потребують негайного вирішення, оскільки питання сучасного становища охорони здоров’я одне з найгостріших у нашій країні. Ситуація, що склалася в такій важливій галузі, не влаштовує ані пересічних громадян, ані медиків.

Необхідна умова прийняття та втілення Закону про загальнообов’язкове державне медичне соціальне страхування – виведення офіційної заробітної плати працівників із «тіні», адже відомо, що значна частина роботодавців продовжує видавати основну заробітну плату в конвертах.

Необхідно також чітко визначити осіб, які підлягатимуть загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню. Можливим варіантом запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування на першому етапі може бути страхування лише найманих працівників.

Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування – складова частина системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, забезпечує всім громадянам рівні можливості для отримання медичної допомоги на засадах соціальної рівності і доступності незалежно від віку, статі, стану здоров’я.

СРС №6. Страхування від нещасних випадків на виробництві та від професійного захворювання.

1. Опрацювати і засвоїти основні положення Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV. (Зі змінами і доповненнями).; Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22 лютого 2001 року № 2272-III. (Зі змінами і доповненнями).

2. Самостійно підготувати (занотувати в зошиті) питання:

· Суть та зміст страхування від нещасних випадків на виробництві

Під час здійснення працівником своїх трудових функцій існує ризик професійного травматизму та захворювання.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником підприємства, організації та установи незалежно від форм власності та видів їх діяльності від нещасних випадків і професійних захворювань. У разі ушкодження їх здоров'я власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

· Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві формуються за рахунок таких джерел:

— внесків роботодавців: для підприємств — а віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

— капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

— доходу, отриманого від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

— коштів, отриманих від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємства, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

— добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

· Порядок розрахунку страхових внесків до Фонду.

У зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25 грудня 2008 року № 799-V та внесенням ним змін до статті 1 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України запровадив ряд заходів для максимального забезпечення видачі повідомлень про розмір страхового тарифу страхувальникам відповідно до класу професійного ризику виробництва.

Для отримання повідомлення про новий розмір страхового тарифу Ви можете звернутись до робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцем обліку. Також нові розміри страхових тарифів, які діють з 13.01.2009 року можна знайти на офіційному веб-сайті Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за адресою http://www.social.org.ua/view/865 Крім того, у разі виникнення питань щодо цього виду страхування, Ви можете скористатись своїм правом на отримання усної чи письмової консультації за місцем Вашого обліку у робочому органі виконавчої дирекції Фонду.

· Напрямки та механізм використання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків

За рахунок коштів бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у разі настання страхового випадку здійснюються такі види виплат застрахованим особам:

— пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

— одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого;

— щомісячна грошова виплата у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

— грошова виплата за моральну шкоду за наявності факту заподіяння такої шкоди потерпілому;

— виплата потерпілому в розмірі його середньомісячного заробітку за тимчасового переведення його на легшу роботу;

— виплата потерпілому під час його професійної реабілітації;

— одноразова допомога у разі смерті потерпілого;

— щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право, у разі смерті потерпілого;

— надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

· Порядок страхування працівників та реєстрації страхувальників страховиком.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, перелічені у статті 8 цього Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків.

Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Реєстрація страхувальників у робочому органі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків провадиться:

страхувальників - юридичних осіб - у десятиденний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;страхувальників - фізичних осіб, які використовують найману працю, - у десятиденний строк після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.Факт реєстрації страхувальника страховиком засвідчується страховим свідоцтвом, форма якого встановлюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

· Порядок розгляду справ про страхові виплати.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.

Джерела: Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV. (Зі змінами і доповненнями).; Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: Підручник. – К.: Кондор. – 2009. – 464 с.

СРС №7. Страхування на випадок безробіття.

1. Опрацювати і засвоїти основні положення Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року № 1533-III. (Зі змінами і доповненнями).; Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування від 11 січня 2001 року № 2213-III. (Зі змінами і доповненнями).

2. Детально охарактеризувати суть тимчасової зайнятості для безробітних та професійного навчання безробітних, як напрямів використання коштів бюджету Фонду соціального страхування на випадок безробіття.

Основою організації громадських робіт і довгострокові регіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу.

Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом’якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об’єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючи існуючі системи професійного навчання.

Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійного віку, біженців, вимушених переселенців.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення призначена головним чином для підготовки та перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.

Великого значення набуває підвищення гнучкості системи профнавчання і перекваліфікації, передусім шляхом розвитку прямих договірних відносин між підприємцями, підприємствами і навчальними закладами. При цьому плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних потреб замовника.

3. Охарактеризувати надання послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні безробітних, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації для працевлаштування безробітних, у тому числі молоді на перше робоче місце, та фінансування оплачуваних громадських робіт для безробітних.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням допомоги по безробіттю приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до КПО. З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, розмір і строки виплати допомоги по безробіттю, відкладення чи припинення її виплати громадянин повинен ознайомитися під розписку в картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Бюро з працевлаштування надають послуги з підбору персоналу, які підпорядковані переважно місцевим органам влади і сприяють працевлаштуванню тимчасово безробітних спеціалістів. Як правило, вони надають послуги з підбору малокваліфікованої робочої сили.

Молоді громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості в пошуках роботи, одержують безплатну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку.

Держава сприяє створенню молодіжних центрів праці, а також молодіжних громадських організацій (агентства, біржі, бюро та інші) для забезпечення працевлаштування молоді, реалізації програм професійного навчання молоді та вдосконалення її професійної майстерності

Дотація — це кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, надані роботодавцю для покриття фактичних витрат на заробітну плату осіб, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості.

Дотацію для працевлаштування безробітних може отримати будь-який роботодавець, що використовує найману працю, незалежно від форм власності та господарювання.

Категорії осіб, які можуть бути працевлаштовані шляхом надання дотації роботодавцю:

- жінки, які мають дітей віком до шести років;

- одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;

- молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової служби;

- особи передпенсійного віку (за 2 роки до пенсії);

- особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

- особи, які входять до складу сім’ї, де двоє та більше її членів є безробітними (чоловік, дружина та неодружені діти, які проживають разом з батьками).

Перевагу в наданні дотації мають роботодавці, які працевлаштовують безробітних, не здатних на рівних конкурувати на ринку праці, понад встановлену квоту, відповідно до ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення».

Джерело: Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року № 1533-III. (Зі змінами і доповненнями); Нетреба В. Тимчасова зайнятість для безробітного. / Праця і зарплата. - Березень 2005 р. - №12. – С.4; Костенко М. Професійне навчання безробітних як засіб відновлення та розвитку трудового потенціалу // Мультимедійний диск “Соціальне страхування”.

4. Охарактеризувати сучасні технології, які використовує у своїй діяльності Державна служба зайнятості для надання послуг з працевлаштування безробітних.

З метою забезпечення якісного функціонування системи профорієнтаційного інформування населення, в тому числі учнів, Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України розробив інноваційний проект під назвою «Профорієнтаційний термінал», який спрямований на забезпечення інформативності, доступності, мобільності, гнучкості та привабливості профорієнтаційних послуг для молоді, зокрема школярів. Бо нині зміщено акценти від регулювання поточної ситуації на ринку праці до профілактики безробіття, особливо молодіжного. Тож від того, наскільки школярі правильно виберуть професію, залежить подальше їхнє працевлаштування. Враховуючи значний вплив на їхній вибір батьків, змістова частина терміналу розрахована також на батьків, а також педагогів.

Що ж собою являє даний термінал? Це молодіжний профорієнтаційний інтернет-портал, доступ до якого здійснюється через спеціальний пристрій, так звану тач-скриню.

СРС №8. Пенсійне страхування.

Самостійно підготувати (занотувати в зошиті) питання:

1. Система пенсійного забезпечення в Україні.

Одним із найважливіших завдань, які повинна вирішувати держава, є матеріальне забезпечення громадян у старості, в разі постійної втрати працездатності, втрати годувальника. Таке забезпечення здійснюється шляхом призначення виплати їм пенсій. В Україні нараховується понад 14 мільйонів пенсіонерів, до яких відносяться різні категорії громадян, зокрема ті, які досягли пенсійного віху, інвалідів, дітей-інвалідів, осіб, що втратили годувальника, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, військовослужбовців тощо.

З метою належної організації пенсійного забезпечення держава зобов'язана вишукувати відповідні джерела. До таких джерел в Україні належать Пенсійний фонд України, інші соціальні, благодійні та страхові фонди, а також бюджетні кошти. Однак, незважаючи на таку кількість джерел, коштів у державі для достатнього пенсійного забезпечення хронічно не вистачає, а потреба у додаткових джерелах має тенденцію до зростання,

В Україні визначено основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення, які включають збільшення мінімальних і максимальних пенсій, диференціацію пенсій залежно від стажу роботи та заробітної плати, перегляд надбавок до пенсій та пільг, пошук нових джерел та форм пенсійного забезпечення, запровад­ження системи особистих пенсійних рахунків, створення приватних пенсійних фондів та інші. Реалізація цих напрямків потребує великої організаційно-економічної роботи.

Згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України отримують такі види державних пенсій: а) трудові; за віком; по інвалідності; у разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

2. Суб’єкти та об’єкти оподаткування пенсійними внесками.

Пенсійний фонд України повідомляє, що набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 №366.

Відповідно до зазначеної постанови фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах, починаючи з 1 травня 2009 року зобов’язані сплачувати до Пенсійного фонду страхові внески, щомісячний розмір яких, з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, яка згідно з Законом України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів підприємницької діяльності» перераховується органами Державного казначейства України на рахунки органів Фонду у розмірі 10 та 42 відсотків відповідно, не може становити менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу.

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати у 2009 році, мінімальний страховий внесок для зазначених осіб становить у:

травні – червні – 207,50 грн.,

липні – вересні – 209,16 грн.,

жовтні – листопаді – 215,80 грн.,

грудні – 222,11 грн.

Особи мають право визначити для себе розмір страхового внеску, що перевищує мінімальний, але не може бути більшим, ніж розмір страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якого сплачуються страхові внески.

3. Механізм нарахування збору на загальнообов’язкове пенсійне страхування.

Що ж стосується збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, то цей платіж передбачений п. 17 ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування” і, відповідно, відноситься до загальнодержавних зборів. Правовий механізм цього платежу деталізований Законом України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Особливістю пенсійного забезпечення є застосування збору, який поєднує як використання коштів пенсійного фонду для утримання осіб, які вже знаходяться на пенсії, так і формування фондів для утримання осіб пенсійного віку в майбутньому. Призначенням цього збору є формування фінансово обґрунтованих підстав для реалізації соціальних функцій держави.

Важливою рисою обов’язкове державне пенсійне страхування є наявність відносин не між двома суб’єктами, а трьома. За традиційною дворівневою побудовою держава виступає як отримувач коштів, а платник – як зобов’язана особа. При сплаті зазначеного збору йдеться про державу, страхувальника та застраховану особу. В цьому разі природа відносин далека від добровільного режиму страхування, що формується в цивільному праві.

4. Види пенсій в солідарній пенсійній системі та порядок їх обчислення

Існуюча солідарна пенсійна система полягає у тому, що працюючі громадяни із своєї зарплати сплачують внески у Пенсійний фонд, утримуючи пенсіонерів.

Більша частина цих виплат прихована від очей працюючих - у своїй розрахунковій картці на зарплату людина помітить лише 2% сплати в Пенсійний фонд. Може здатися, що це й справді дуже мало, але це не так: підприємство додатково платить ще 33,2%. Всього - 35,2%, а це більше третини заробітної плати.

Також із зарплати утримується 15% податку на дохід, 1% - у фонд соціального страхування, 0,6% - на випадок безробіття і ще 1,6% платить підприємство. Крім того, роботодавець сплачує 1-2% у фонд страхування від нещасних випадків - залежно від категорії професії.

Отже, щоб виплатити працівнику тисячу гривень, фірмі доводиться віддавати на 68% більше. Саме тому й існує проблема тіньових зарплат - щоб економити.

5. Розв’язання ситуаційних задач

Для розв'язання ситуаційної задачі необхідно знайти необхідні норми законодавства України.

6. Види пенсійних виплат за рахунок коштів з накопичувальної пенсійної системи

1. Застрахована особа в разі досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, має право на отримання довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду, облікованих на її накопичувальному пенсійному рахунку.

2. Страхування і виплата довічної пенсії здійснюється згідно із Законом України "Про страхування" страховою організацією, обраною застрахованою особою. Розмір довічної пенсії розраховується страховою організацією актуально, виходячи з вартості оплаченого договору страхування довічної пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного страховою організацією, видатків, пов'язаних з подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок величини тривалості життя. Виплата довічної пенсії здійснюється у строки і в порядку, що визначені договором страхування довічної пенсії.

3. Страхові організації, що здійснюють страхування і виплату довічної пенсії, передбаченої цим Законом, створюють Централізований страховий фонд та забезпечують свою платоспроможність відповідно до законодавства про страхову діяльність.

4. Одноразова виплата застрахованій особі з коштів Накопичувального фонду здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

5. Пенсійні виплати, що здійснюються застрахованим особам за рахунок коштів Накопичувального фонду, підлягають оподаткуванню відповідно до законів України про оподаткування.

6. Страхові організації, які виплачують довічні пенсії за договорами страхування довічних пенсій, вартість яких була сплачена за рахунок коштів Накопичувального фонду, зобов'язані розрахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з місячних сум цих пенсій у порядку, встановленому законами України про оподаткування.

7. Управління солідарною пенсійною системою. Надходження та використання коштів Пенсійного фонду України

Оцінка сучасного методичного забезпечення управління солідарною пенсійною системою визначила, що чинна система потребує удосконалення методики визначення пенсії за віком з урахуванням розміру заробітної плати та тривалості страхового стажу. Апробація запропонованої методики на прикладі працівників ВАТ "ДМЗ", які вийшли на пенсію у 2002 р., довела, що розмір пенсії, розрахований за новою методикою, значно вищий, ніж обчислений у відповідності з чинним порядком розрахунків.

З метою визначення платоспроможності Пенсійного фонду розроблено методику стратегічного і поточного планування надходжень і відрахувань пенсійного фонду в солідарній системі. Використання методики для визначення платоспроможності Пенсійного фонду в Донецької області у 2002 р. свідчить про можливість збільшення величини загальних надходжень на 169899 тис. грн. у порівнянні з величиною надходжень, розрахованих діючими методами.

8. Суб’єкти накопичувальної пенсійної системи.

1. Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд.

2. Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду.

3. Управління пенсійними активами Накопичувального фонду здійснюється компаніями з управління активами.

4. Рахунки Накопичувального фонду відкриваються виконавчою дирекцією Пенсійного фонду в зберігачі.

5. Застрахована особа, яка сплачує (за яку сплачують) страхові внески до Накопичувального фонду, має право спрямувати ці страхові внески до будь-якого недержавного пенсійного фонду. При цьому застрахована особа подає територіальному органу Пенсійного фонду та страхувальнику такі документи:

- заяву про обрання недержавного пенсійного фонду;

- заповнену картку за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, в якій зазначаються відомості про обраний недержавний пенсійний фонд;

- копію пенсійного контракту, укладеного застрахованою особою з обраним недержавним пенсійним фондом.

6. Врегулювання відносин, що стосуються страхових внесків, які спрямовуються до обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду, подальшого розміщення і інвестування пенсійних активів застрахованої особи та страхування і виплати довічної пенсії або одноразової виплати, здійснюється відповідно до законодавства про недержавне пенсійне забезпечення.

9. Державне регулювання і нагляд у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Метою державного регулювання та нагляду у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є:

- проведення єдиної та ефективної державної політики у цій сфері;

- забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- створення умов для ефективного функціонування та розвитку системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- забезпечення дотримання суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- адаптація системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання та нагляд у порядку, передбаченому законодавством, здійснюють:

- за дотриманням норм цього Закону щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування - центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики і його територіальні органи;

- щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду - центральний орган виконавчої влади у сфері фінансів і його територіальні органи та Рахункова палата;

- щодо дотримання норм цього Закону суб'єктами накопичувальної системи пенсійного страхування - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

- за діяльністю компаній з управління активами в частині управління пенсійними активами, радника з інвестиційних питань - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

- за діяльністю зберігача та уповноваженого банку - Національний банк України і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики надає разом з Пенсійним фондом роз'яснення з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій відповідно до цього Закону.

10. Пріоритети подальшого розвитку пенсійної системи України.

Україна має добру нагоду вивчити досвід проведення пенсійних реформ в інших країнах світу й, урахувавши його, реалізувати власну пенсійну реформу. У нас багато змінилося за останні п’ять років.

Тому й від новітньої української моделі пенсійної системи ми чекаємо певних змін. Потрібно переосмислити плюси й мінуси створення централізованого накопичувального пенсійного фонду й ретельно вивчити власний досвід роботи недержавних пенсійних фондів на предмет їхнього безпечного використання на другому рівні.

Діюча пенсійна система в Україні не є максимально ефективною, адже в неї тільки два рівні. Вона спирається на роботу солідарного за своєю економічною природою Пенсійного фонду України, а також на роботу НПФ, що накопичують добровільні відрахування. Але в усьому світі відчувається фінансова нестабільність солідарних пенсійних фондів, викликана об’єктивними демографічними причинами: міняється співвідношення кількості працюючих і пенсіонерів. Крім демографічних факторів, фінансова стабільність Пенсійного фонду України залежить від балансу його надходжень і видатків: поточні надходження (обов’язкові платежі сьогоднішніх юридичних осіб і працівників) забезпечують виплату поточних зобов’язань, тобто пенсій сьогоднішнім пенсіонерам. Тому скорочення робочих місць і обсягів фонду заробітної плати безпосередньо й негативно впливає на фінансовий стан Пенсійного фонду України.

Ефективність другого рівня пенсійної системи в Україні залежить від урегулювання низки важливих питань – оцінки вартості пенсійних активів, управління активами, захисту пенсійних накопичень, розміщених на банківських депозитах.

Робота НПФ в Україні виявила ще одну проблему, яка вимагає вирішення: удосконалення державного захисту прав учасників другого й третього рівнів пенсійної системи.

Вочевидь, зараз доцільно відмовитися від створення єдиного централізованого накопичувального фонду через численні технічні проблеми, що виникли при підготовці Пенсійного фонду України до адміністрування коштів другого рівня.

СРС №9. Недержавне соціальне страхування.

1. Вміти пояснити, що таке Асистанські організації в медичному страхуванні, їх види.

Джерело: Страхування: Підручник / За ред. С.С. Осадець. – К.: КНЕУ, 1998. – 528с.; Ресурси мережі Internet.

2. Занотувати в зошиті:

- Учасники недержавного пенсійного забезпечення

Учасник недержавного пенсійного забезпечення - фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до пенсійного фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи і яка має право на недержавне пенсійне забезпечення на умовах і в порядку, визначених пенсійним контрактом, договором страхування або договором про відкриття пенсійного депозитного рахунку та Законом.

- Управління активами недержавних пенсійних фондів

Особи, що здійснюють управління активами недержавних пенсійних фондів

1. Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами:

- компанією з управління активами;

- банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;

- професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

2. Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів - діяльності з управління активами, яка видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

3. Управління активами пенсійного фонду здійснюється відповідно до умов договору про управління активами пенсійного фонду, який укладається з радою пенсійного фонду.

Договір про управління активами укладається в письмовій формі.

4. Особа, яка отримала ліцензію на провадження діяльності з управління активами пенсійних фондів, не може бути засновником або пов'язаною особою засновників зберігача пенсійного фонду, засновників корпоративного або професійного пенсійного фонду, якщо з радою такого фонду вона уклала договір про управління активами, крім випадку, передбаченого частиною одинадцятою статті 20 цього Закону.

Компанія з управління активами

1. Компанія з управління активами є юридичною особою, яка утворюється та діє відповідно до норм законодавства з урахуванням вимог, передбачених цим Законом.

2. Керівник виконавчого органу та посадові особи компанії з управління активами не мають права отримувати у будь-якому вигляді винагороду від адміністратора, за винятком випадків здійснення професійним адміністратором діяльності з управління активами відповідно до норм цього Закону, від зберігача, аудиторів пенсійного фонду, з радою якого компанією укладено відповідний договір, та від пов'язаних осіб зазначених суб'єктів.

- Адміністратор та зберігач в недержавному пенсійному забезпеченні

Адміністратором недержавного пенсійного фонду може бути:

- юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор);

- юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду;

- компанія з управління активами.

Зберігач пенсійного фонду - банк, який провадить депозитарну діяльність зберігача цінних паперів та відповідає вимогам Закону.

- Пенсійні активи

Пенсійні активи - активи пенсійного фонду, страхової організації, банківської установи, сформовані відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати.

Склад активів пенсійного фонду:

- активи в грошових коштах;

- активи в цінних паперах;

- інші активи згідно з чинним законодавством України.

Пенсійні активи, що накопичуються в пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності пенсійного фонду, виконання зобов'язань пенсійного фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення.

Активи пенсійного фонду інвестуються відповідно до вимог чинного законодавства України та інвестиційної декларації пенсійного фонду з метою отримання доходу на користь учасників пенсійного фонду.

- Пенсійний контракт та пенсійна схема

Пенсійний контракт - договір між пенсійним фондом та його вкладником, згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника (учасників) фонду за визначеною пенсійною схемою.

Пенсійна схема - документ, який визначає умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення учасників фонду

- Пенсійні виплати недержавних пенсійних фондів.

Недержавний пенсійний фонд (далі - пенсійний фонд) - юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному Законом порядку.

Джерело: Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року №1057-IV. (Зі змінами і доповненнями).

3. Проаналізувати і занотувати сучасний стан діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні.

Розгляд недержавних пенсійних фондів в контексті історичного становлення вітчизняної економіки, є об’єктивним явищем, адже їх поступове вдосконалення і розвиток безпосередньо впливає на всі сфери фінансової системи.

Становлення та розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні, як до набуття, так і після набуття нею у 1991 році незалежності має свої особливості та періоди на відміну від інших країн.

У процесі дослідження на основі проведеного аналізу динаміки соціально-економічного розвитку ринку фінансових послуг, і зокрема пенсійних фондів, а також законодавчої та нормативної бази, нами було виділено 5 етапів розвитку недержавних пенсійних фондів в Україні [1]:

1 - кінець 80-х років ХХ століття – 1990 рік;

2 - 1991-1995 рр.;

3 - 1996-2000 рр.;

4 - 2001 р. - вересень 2008 р.;

5 - вересень 2008 – по теперішній час.

Серед критеріїв поділу саме на такі часові відрізки, необхідно відмітити наступні:

1. Загальноекономічні. На кожному з зазначених етапів наявними були особливості розвитку економіки в цілому. Так протягом першого та другого етапів спостерігалось загальне падіння за всіма економічними показниками, третього - поступова стабілізація, четвертого - поступове зростання, а п’ятого – знову загальне падіння.

2. Нормативно-правові. Кожен із виділених етапів включає особливості становлення законодавчого забезпечення пенсійних фондів. На першому етапі прийняті нормативно-правові акти здебільшого носили інформативний характер, на другому було прийнято декілька базових законів, протягом третього, практично повністю упорядковано їх нормативно-правову базу, а на четвертому – її приведення у відповідність до наявних соціально-економічних можливостей.

3. Контрольно-регулюючі. Кожен з етапів характеризується особливістю контрольно-наглядового регулювання пенсійних фондів з боку державних органів. Так протягом першого та другого, таке регулювання було майже відсутнє, на третьому прийняті певні обмеження щодо діяльності окремих з них, а четвертий та останній етапи характеризуються встановленням відповідного контролю за діяльністю всіх пенсійних фондів.

4. Соціально-економічні. Кожен з виділених етапів характеризується особливостями соціально-економічного розвитку. Протягом першого та другого етапу спостерігалось падіння за зазначеними показниками, третього поступова стабілізація і зростання, на четвертому подальше зростання, на останньому – падіння всіх основних показників.

4. Вміти пояснити систему успадкування пенсійних активів застрахованої особи. (За матеріалами лекції).

СРС №10. Напрямки вдосконалення соціального страхування в Україні.

1. За матеріалами ресурсів мережі Інтернет опрацювати і тезово занотувати питання щодо шляхів і методів покращення соціального страхування та подолання бідності в державі.

Розпорядження президента України Про заходи щодо вдосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З метою вдосконалення управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та поліпшення матеріального забезпечення застрахованих осіб:

1. Кабінету Міністрів України внести до 15 вересня 2005 року на розгляд Верховної Ради України законопроекти:

- внесення змін до деяких законів України з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування стосовно забезпечення прозорості та публічності діяльності фондів соціального страхування;

- запровадження економічних механізмів стимулювання роботодавців до збільшення витрат на найманих працівників, у тому числі до підвищення рівня оплати їх праці;

- удосконалення переліків видів матеріального забезпечення та соціальних послуг, що надаються за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, з метою недопущення фінансування заходів нестрахового характеру, а також підвищення розмірів страхових виплат та фінансування профілактичних заходів, спрямованих на запобігання страховим випадкам;

- посилення державного нагляду за ефективним управлінням і цільовим використанням коштів фондів при здійсненні ними функцій страховика.

Кабінету Міністрів України за участю соціальних партнерів:

1) розробити до 1 вересня 2005 року стратегію підготовки та реалізації переходу до сплати єдиного соціального внеску, передбачивши уніфікацію бази справляння внесків та об'єднання всіх фіскальних функцій фондів соціального страхування в єдиному органі, переорієнтування функцій та структури цих фондів на роботу із населенням, мінімізацію їх адміністративних видатків, перегляд та об'єднання окремих функцій, що дублюються різними фондами;

2) розглянути до 15 жовтня 2005 року ряд питань, розписаних в розпорядженні.

Кабінету Міністрів України забезпечити до 1 серпня 2005 року разом з Генеральною прокуратурою України проведення перевірок обґрунтованості та цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування окремими профспілковими об'єднаннями.

Міністерству охорони здоров'я України, Міністерству праці та соціальної політики України здійснити разом із відповідними фондами соціального страхування до 1 жовтня 2005 року заходи щодо вдосконалення порядку проведення експертизи тимчасової непрацездатності.

Міністерству економіки України та Міністерству фінансів України забезпечити до 1 жовтня 2005 року проведення перевірок санаторно-курортних закладів та санаторіїв-профілакторіїв підприємств щодо обґрунтованості вартості путівок, що надаються за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Міністерству юстиції України внести до 1 вересня 2005 року в установленому порядку пропозиції щодо правового врегулювання реєстрації нормативно-правових актів фондів соціального страхування, що стосуються прав, свобод і законних інтересів страхувальників та застрахованих осіб.

2. Опрацювати проект Закону України “Про єдиний соціальний внесок”. Критично оцінити цей законопроект, висловити власну обґрунтовану думку з даного питання.

Верховна Рада затвердила в першому читанні законопроект про введення єдиного соціального внеску.

Законопроект передбачає об'єднання в одному органі - Пенсійному фонді України, подібних для усіх фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування функції. А саме: взяття на облік платників, формування та ведення Державного реєстру соціального страхування (який включатиме організаційно-технічну систему відомостей про страхувальників і застрахованих осіб), забезпечення єдиної звітності, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння єдиного соціального внеску.

Крім цього, пропонується впровадити сплату єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та його розщеплення Державним казначейством України на централізовані рахунки фондів соціального страхування.

Згідно з законопроектом розмір єдиного соціального внеску обчислюється виходячи з розміру всіх видів оплат, які отримав працівник. Ставка внеску може змінюватися від 36,76% для працівників з 1 рівнем виробничого ризику, до 49,7% - для працівників з 67 рівнем виробничого ризику.

Обов'язок по сплаті внеску передбачається покласти на роботодавців.

Законопроект також визначає, що єдиний соціальний внесок не відноситься до системи оподаткування та порядок його сплати і нарахування не може регулюватися податковим законодавством.

Документ передбачає з 1 січня 2011 року консолідацію у Пенсійному фонді України всіх функцій соціального страхування: поставлення на облік, формування і ведення Державного реєстру соціального страхування, забезпечення єдиної звітності, контроль за сплатою єдиного соціального внеску і стягнення заборгованості. Пропонується ввести сплату єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування одним платіжним дорученням.

Передбачено перелік єдиного соціального внеску Держказначейством на централізовані рахунки фондів соціального страхування. Механізм нарахування і сплати внеску запропоновано аналогічно зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Список використаної літератури:

1. Волощук Г.О. Фінансові фонди соціального спрямування в Україні: бюджетні, страхові, пенсійні: Навчальний посібник. / Волощук Г.О., Пасічник Ю.В., Прямухіна Н.В. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004;

2. Внукова Н.М. Соціальне страхування: Навчальний посібник. / Н. М. Внукова, Н. В. Кузьминчук – К.: Кондор, 2009;

3. Говорушко Т.А. Страхові послуги: Навчальний посібник. / Говорушко Т. А. – К.: Центр навчальної літератури, 2005;

4. Конопліна Ю.С. Соціальне страхування: Навчальний посібник. / Ю.С. Конопліна – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2008;

5. Миргородськая В. Стимулювання розвитку накопичувальної системи пенсійного забезпечення податковими важелями / В. Миргородськая // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 1;

6. Могілевцев М. Система соціального страхування в Швеції / М. Могілевцев // Соціальний захист. – 1999. – № 5;

7. Ротова Т.А. Страхування: Навчальний посібник. / Т.А. Ротова, Л.С. Руденко. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008;

8. Рудень В.В. Страхова медицина і медичне страхування. / В. В. Рудень. – Львів, 1999;

9. Страхування: Підручник / За ред. С.С. Осадець. – К.: КНЕУ, 2006;

10. Юрій С.І. Соціальне страхування: Підручник. / С .І. Юрій, М. П. Шаварина, Н. В. Шаманська. – К.: Кондор. – 2009;

11. Ресурси мережі Інтернет.