Рішення задач по рахункам

ЗМІСТ.

I. Завдання 1. Записати у схемі рахунків за операціями підприємства, суми залишків на 1 січня.

1. Основні засоби- 84000.

2. Матеріали- 5450.

3. Поточний рахунок у банку- 5100.

4. Розрахунки з оплати праці- 1400.

5. Статутний фонд- 91000.

6. Прибуток- 600.

7. Цільові фонди- 1550.

Записати наведені дані суми залишків відповідно за дебетом або кредитом рахунку. Записати кореспонденцію на схеми. Знайти обороти і вивести сальдо.

Господарські операції за місяць:

1. Одержано в касу з поточного рахунку- 1500.

2. Видано з каси заробітна плата працівникам- 1400.

3. Видано з каси під звіт на господарські витрати- 80.

4. Прийняті в касу залишки підзвітних сум- 10.

5. Внесено на поточний рахунок залишок грошей у касі- 30.

6. Надійшли на склад від постачальників матеріали- 3000.

7. Зараховано на поточний рахунок кредит банку- 2000.

8. Відпущено на виробництво матеріали із складу- 1600.

9. Перераховано з поточного рахунку для погашення заборгованості постачальникам за матеріали- 2800.

10. Нараховано до сплати постачальникам за рахунок цільового фонду- 700.

11. Перераховано з поточного рахунку для погашення заборгованості банку за короткостроковими кредитами- 1900.

II. Завдання 2. Оформити реєстраційний журнал господарських операцій за місяць.

III. Завдання 3.Скласти баланс на 1 лютого.

IV. Завдання 4. Калькулювання, як засіб розрахунку собівартості продукції.

1. Загальні основи калькуляції.

2. Облік витрат виробничої собівартості продукції.

3. Методи калькування собівартості продукції.

V. Висновки.

VI. Список використаної літератури.

І. Завдання 1. Баланс малого підприємства на 1 січня.

ІІ. Господарські операції підприємства за січень, “кореспондентський рахунок”.

ІІІ. Складання балансу на 1 лютого.

БАЛАНС.

IV. КАЛЬКУЛЮВАННЯ, ЯК ЗАСІБ РОЗРАХУНКУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ.

1. Загальні основи калькуляції.

Калькуляція (від латинського calculatio- обчислення)- це обчислення собівартості одиниці продукції, використання робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Суть калькулювання, як засобу обліку, полягає в обчисленні, у грошовому виразі, витрат підприємства на придбання (заготівлю) та виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виробництво робіт, надання послуг) і витрат на її реалізацію (збут). Калькуляцію використовують і для визначення звітної таблиці, у якій фіксуються лише результати процесу калькування (метод бухгалтерського обліку визначення собівартості придбання і заготівлі матеріалів, виробництва і реалізації продукції). Даний засіб методу бухгалтерського обліку є калькування собівартості продукції. Цей процес включає ряд етапів: групування витрат, розмежування витрат між об”єктами калькування, визначення собівартості окремих виробів, робіт, послуг, придбання матеріалів, відображення собівартості виробів у калькуляції- контроль здійснення плану по собівартості і зіставлення звітної собівартості з нормативною минулих періодів тощо, визначення результатів роботи та резервів зниження собівартості.

Таким чином, калькування- це групування, розмежування та розподіл витрат між об”єктами калькуляції, обчислення їх фактичної собівартості з метою контролю за результатами праці колективу та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва. Облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) здійснюється на підставі Типових положень з планування, обліку і калькування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених постановами Кабінету Міністрів України:

 № 186 від 09,02,86р. (будівельно- монтажні роботи),

 № 334 від 18,06,96р. (торгівельна діяльність),

 № 452 від 23,04,96р. (сільськогосподарські підприємства),

 № 473 від 26,04,96р. (промисловість).

Інструкції з планування обліку і калькування собівартості робіт (послуг) на підприємствах і організаціях житлово- комунального господарства № 24 від 31,03,97р., а також на підставі Законів України:

“Про податок на додану вартість”, № 168/97- ВР від 03,04,97р.,

 “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” № 283/97 від 22,05,97р.

 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати “ (Наказ Міністерства фінансів України № 3/8 від 31,12,99р. зареєстрований в Міністерстві юстиції України № 27/4248 від 19,01,2000р.).

Калькуляції складають на продукцію основного та допоміжного виробництва щомісячно, за квартал та рік, за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції: планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін), кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін) і нормативні (на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу). Ці види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції та використовують при складанні кошторису. Калькуляції, що за данними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називаються звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції та для виявлення резервів подальшого зменшення витрат.

Калькуляції складають на кожному підприємстві, з встановленим переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості: цехову, виробничу, повну, галузеву тощо. Витрати, пов”язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обміну і калькування собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статтями. До наведеної типової номенклатури статей калькуляції, міністерства, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном та Мінюстом України, можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки та організації виробництва відповідної галузі і частки окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об”єднувати декілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті, декілька статей калькуляції.

2. Облік витрат виробничої собівартості продукції.

Фактична собівартість продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) формується у системі нижчезазначених рахунків. Для визначення виробничої собівартості випущеної з виробництва продукції (ВСП), слід використовувати формулу:

ВСП= НВп+ВВп-ЗВ-ПП-СП±БП-НВк,гр.

НВп- незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду,грн.

ВВп- виробничі витрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік) грн.

ЗВ- зворотні витрати і відходи, грн.

ПП- побічна продукція, грн.

СП- супутня продукція, грн.

БП- брак продукції (технологічний чи з вини працівника), грн.

НВк- незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду, грн.

Виробничу собівартість одиниці виробленої продукції (1т. хлібобулочних виробів, 1т. цукру, 1дал. спирту тощо) одержуємо за формулою:

СП=ВСП/К, грн.

СП- виробнича собівартість виробленої продукції, грн.

К- кількість виробленої продукції, т.,дал. тощо.

3. Методи калькування собівартості продукції

Попередельний метод. Переділ- це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт). При цьому методі, витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на тих промислових підприємствах, де продукція виготовляється при послідовній переробці вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічному процесі. Попередельний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний.

Однопередільний метод. При застосуванні цього методу, технологічний процес не поділяється, а від першої до останньої операції, становить єдине ціле.

Багатопередільний метод. Застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу. Попередельний метод обліку витрат має у різних галузях свої особливості. Вони пов”язані з особливостями технології та організації виробництва. В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку “Виробництво”. Аналітичний облік обмежують переділами та фазами. На дебеті “Виробництво” відображають прямі витрати. Усі непрямі витрати обліковують на рахунках в цілому підприємстві, а потім розподіляють пропорційно параметрам, які найбільш відповідають тій чи іншій галузі. Після зведення витрат розпочинають калькування собівартості продукції. Для цього визначають незавершене виробництво по кожному переділу або фазі технологічного процесу, оцінюють його за галузевими рекомендаціями та згідно з чинним законодавством про оцінку ресурсів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництві застосовують, в основному, в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об”єктами обліку при цьому методі є окремі замовлення. До таких виробництв належать: судно-,турбо-,авіабудівні та інші виробництва. Кожному замовленню надають окремий номер, який зазначають в усіх документах про витрати на це замовлення.

Синтетичний облік ведуть на рахунках, а для аналітичного обліку, відокремлюють по кожному замовленню прямі витрати й по кожному виду витрат- непрямі. Непрямі витрати щомісячно розподіляють між замовленнями. Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або перед здаванням замовнику безпосередньо.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво, застосовують для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання надмірних витрат коштів підприємства.

Суть нормативного методу зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:

1. Витрати в межах норми (плану, кошторису, квот).

2. Зменшення (екологія) або збільшення (перевитрати) витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом тощо) в наслідок зміни під впливом технічного прогресу.

3. Відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) у бік зменшення (екологія) або збільшення (перевитрати).

Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початку року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі витрат елементами собівартості.

Витрати на виробництво продукції (виробу) відображається у звітній калькуляції (спеціальному бланку). За змістом та будовою розрізнюють звітні калькуляції, в яких наведені:

Ø Планові та звітні (фактичні) дані про собівартість продукції.

Ø Планові, нормативні зміни норм та відхилення від норм і фактичні дані про собівартість продукції.

У звітній калькуляції можуть надаватись дані про собівартість продукції за минулі облікові періоди. Крім цього, доцільно врахувати інформацію про планову (прогнозну, перспективну) собівартість продукції.

V. ВИСНОВКИ.

Калькуляція собівартості продукції являє собою багатий матеріал для аналізу, пошуку резервів виробництва.

VI. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Ткаченко Н.М. “Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України” Київ.2004р.

2. Кузьмінський А.М.Кузьминський Ю.А.“Теорія бухгалтерського обліку” Київ.1999р.

3. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-XIV від 16липня 1999р. зі змінами та доповненнями.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”. Затверджено наказом МФУ від 31.03.1999р., № 87.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”. Затверджено наказом МФУ від 31.03.1999р. № 87.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”. Затверджено наказом МФУ від 20.10.1999р. № 246.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість”. Затверджено наказом МФУ від 08.10.1999р.№ 237

8. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджено Міністерством фінансів від 30.11.1999р.

9. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджено наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999р., зі змінами та доповненнями (від 24.09.2004р.).