Демографічне старіння - об'єктивний історично зумовлений процес

ЗМІСТ.

I. Вступ. Народонаселення і суспільний розвиток.

II. Старіння населення.

III. Демографічна політика держави.

IV. Висновки.

V. Список використаної літератури.

I. ВСТУП. НАРОДОНАСЕЛЕННЯ І СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК

Народонаселення- сукупність індивідів, які відповідно до біо-соціальної сутності людини, здійснюють власну життєдіяльність у межах певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини (економічні, політичні, правові, сімейні, національні, культурні тощо).

В продовж усього розвитку людської цивілізації, спостерігаються певні особливості зростання населення, співвідношення народжуваності та смертності. За данними американського науковця Г.Несса, наприкінці першого тисячоліття нової ери, кількість населення нашої планети, становила приблизно 250млн. осіб. У наступні 700 років темпи його приросту були дуже низькими, через високу смертність, що досягала 30-40%. Приблизно 300 років тому, смертність населення знизилась, а приріст зріс. Загалом, за 1000-1800 років, середні щорічні темпи приросту населення земної кулі становили менше 0,2%, а в 1800-1900р.р. вони зросли до 0,6%. У 1950р. цей показник сягнув 1,4%, на початку 60-х років- 2%, а в наступні 30 років скоротився. Абсолютний щорічний приріст населення Землі- 90млн. осіб. Англійський економіст Т.Мальтус стверджував, що приріст населення відбуватиметься через кожні 25 років у геометричній прогресії. Якби Т.Мальтус мав рацію, то через два століття (прогноз був зроблений наприкінці XVII ст.) відношення кількості населення до кількості засобів до існування, становило б 256:9. Насправді, зростання виробництва на душу населення випереджало його приріст. Ця особливість характерна для взаємодії названих двох агрегатних показників (зростання виробництва і приріст населення) у масштабах планети. Але вони не корелюються, або корелюються не в такій залежності у різних регіонах земної кулі. Так, якщо у ХХ ст. темпи приросту населення на планеті становили, в середньому, 1,7% на рік, то у країнах, що розвиваються (чи слаборозвинутих країнах),- 2,5%, а в розвинутих країнах не перевищували 1%. З огляду на це, західні науковці прогнозували, що частка промислово розвинутих країн у світовому населенні, зменшиться з 1/3 у 1950р., до 13% у 2100р. кількість населення країн, що розвиваються, до 2020р., за цим прогнозом, збільшиться на 4,8млрд., і досягне понад 6,5млрд. осіб.

Для світового населення в останні три століття, характерною особливістю є процес інтенсивного посилення міграційних потоків, швидка урбанізація. Так, у 1700р. міське населення земної кулі, становило лише 10%. В Україні за період 1940-1998р.р., частка міських жителів зросла майже в тричі і сягнула 70%. Під міграцією розуміють процес переміщення людей через кордон певних територій, зі зміною назавжди, або на певний час, постійного місця проживання, або з регулярним поверненням туди. Ще міграцію називають формою задоволення потреб населення, реалізація яких вимагає зміни місця проживання до досягнення певної мети (соціальної, економічної, психологічної). Міграційна рухливість впливає на інтенсивність процесів відтворення, як відкритого, так і закритого населення. У відкритому населенні міграції безпосередньо змінюють його численність і склад. Особливо важливе значення мають зміни статевої структури. Якщо серед мігрантів переважають чоловіки й спостерігається підвищена частка молодих груп працездатного віку (від 16-30 років), то це призводить до фемінізації населення та його старіння у районах вибуття мігрантів. Зумовлена міграцією диспропорція статей, ускладнює укладення шлюбів, що в свою чергу, справляє вплив на інтенсивність процесу народжуваності, як у місцях вибуття, так і у місцях уселення. У зв”язку з прискоренням старіння, населення у районах вибуття зростає смертність.

У демографії, під смертністю, розуміють процес вимирання поколінь і розглядають, як масовий процес, що складається з одиничних смертей, які наступають у різному віці. Людство весь час намагалося контролювати смертність, тому смертність- це перший з демографічних процесів, що був фундаментально вивчений і статистично описаний. Більш ніж 300 років тому, сформувались програма і методи вивчення смертності. Першим, хто спробував науково визначити біологічну тривалість життя був Френсіс Бекон. З того часу з”явилися різні теорії, що намагались визначити питання про біологічну тривалість життя людини. На рівень смертності впливають і соціально-економічні фактори, головним чином- рівень життя населення (сукупністю параметрів):

Ø Умови праці і побуту людей.

Ø Рівень їх доходів, та житлової забезпеченості.

Ø Якість житлових умов та організації сфери обслуговування.

Ø Забезпечуванність якісними продуктами харчування.

У більшості відсталих у своєму розвитку держав, проблема харчування і дотепер не вирішена, і тому в багатьох країнах Азії та Африки досить регулярно трапляється голод. Однак, усе- таки не слід думати, що добробут завжди однаково впливає на смертність. Швейцарський демограф Л.Герш навіть ввів в науковий обіг вираз “нерівність перед смертю”- для тих, хто має задовільні санітарно- гігієнічні умови, фактор добробуту (наприклад, епідемії, хвороби серця, гіпертонія, рак, алкоголізм, СНІД, наркоманія).

Отже, в результаті зниження народжуваності, повишанням смертності, міграції- відбувається старіння населення в цілому.

ІІ. СТАРІННЯ НАССЕЛЕННЯ.

Процес старіння населення став об”єктом уваги статистиків і демографів наприкінці ХІХ- початку ХХ століть. Під старінням населення, або демографічним старінням, розуміють збільшення частки літніх і старих людей усього населення. Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень у характері відтворення населення, у народжуваності і смертності, та їхньому співвідношенні, а також часткової міграції. Розрізняють два типи старіння населення:

1. Старіння знизу (зниження народжуваності).

2. Старіння зверху (результат збільшення середньої тривалості майбутнього життя, зменшення смертності в старшому віці за умови низької народжуваності).

Слова “знизу” і “зверху” вжиті в зв”язку з особливим графічним способом зображення вікової структури населення. Зниження народжуваності, призводить до звуження основ піраміди, а зниження смертності в старшому віці- до розширення її вершини (графік 1).

Графік 1. Статево- вікові піраміди різних типів вікової структури населення.

Позначення:

А- молоде, підростаюче покоління.

Б- старіюче покоління.

В- похилого віку.

Дослідження демографів (А.Боярський, Ж.Буржуа-Піша, А.Сові, Е.Коул та інших) показали: населення старіло за рахунок зниження народжуваності, тобто мало місце старіння знизу. У наш час у розвинутих країнах Заходу і Японії, ситуація змінилась. Народжуваність тут є низькою або дуже низькою. При цьому, завдяки досягнень медицини, різко знизилась смертність у літньому і старечому віці. Отже, тривалість життя зросла і продовжує зростати за рахунок саме цієї причини. У цих умовах, на місце старіння знизу, прийшло старіння зверху.

У нашій країні ситуація зовсім інша. Населення продовжує старіти знизу, через те, що народжуваність, як і раніше, знижується, а смертність у старшому віці, практично не зменшується, тривалість життя не зростає, залишаючись низькою, порівнянно з усіма розвинутими країнами і навіть деякими з тих, що розвиваються. Вигляд статево- вікових пірамід України у 1959-2001р.р. приблизно, як на графіку 1, то можна сказати, що Україна пройшла три фази від розширення (1959р.), до простого і нарешті, звуженого (2001р.) відродження. Основа піраміди 2001р. звужена, що вказує на регресивний тип відтворення населення, внаслідок різкого зменшення народжуваності. Спостерігаються деякі “прогалини” у вікових групах 30-40 років і 55-59 років, що пояснюється низькою народжуваністю у 40-х р.р. (період 2-ої Світової війни), та у 60-х р.р., кількість народжень була малочисельною, через мало чисельні групи жінок віком 20-25 років, (фертильного віку), оскільки їх народження припало на час війни, або відразу після неї. Також “прогалини” у вікових групах 30-34 років можна пояснити міграційним відтоком молоді, який почався в період транзиції. Починаючи з вікових груп 55р. і старше, спостерігаємо значну диспропорцію між чисельністю жінок і чоловіків, внаслідок меншої тривалості життя чоловіків, майже на 11 років, жінки в цих вікових групах, переважають. Втрати чоловічого населення, внаслідок 2-ої Світової війни, які можна простежити на всіх пірамідах, чітко виділяються і на піраміді 2001р. у вікових групах населення старше 70 років, перевага жінок тут становить 100-200%.

Як критерій для оцінки демографічного старіння, використовують частку в населенні осіб старше 60 років. відповідно для виміру старіння населення використовують спеціальні шкали, базовані на зазначених значеннях віку. Якщо за критерій беруть вік 60 років, то застосовується шкала Ж.Боже-Гарньє-Е.Росита (таблиця 1).

Таблиця 1. Класифікація населення, залежно від рівня демографічної старості, за шкалою Россета.

Якщо за критерій беруть вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Відповідно до неї, населення з часткою осіб у віці 65 років і більше, меншою 4%, вважають молодим, якщо ця частка менше 7%, то населення перебуває на порозі старості, а якщо вона дорівнює 7% і більше, то населення вважають старим.

Старіння населення породжує нові вимоги до соціального забезпечення і медичного обслуговування літніх і старих людей. Збільшення їхньої частки на тлі скорочення чисельності економічно активного населення, веде до росту демографічного навантаження, створює додаткові труднощі в їхньому пенсійному забезпеченні. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння є однією з найважливіших задач соціальної політики. Процес старіння населення- це об”єктивний історично зумовлений процес, результат зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь.

Вибухові темпи зростання населення- явище тимчасове, вони зникають по завершенню демографічної революції, натомість інші її наслідки залишаються з людством назавжди. До них належать демографічне постарішення населення.

Масштаби демографічного постарішення й необратимість цього процесу, недостатньо усвідомлені в суспільстві. Як правило, його оцінюють негативно, а з негативною оцінкою, як правило, пов”язані заклики зупинити цей процес.

Демографічне постарішення – об”єктивний, історично зумовлений процес, його наслідки необоротні, й єдине, що можна й треба зробити, це усвідомити його неминучість та історичний характер і враховувати це в суспільній практиці, зокрема при розробці заходів демографічної політики.

Кількісним мірилом старості є такі співвідношення: кількість осіб віком 60 років та всього населення (з розрахунку на 100 чоловік), кількість осіб віком понад 60 років (з розрахунку на 100 дорослих), кількість дорослих (з розрахунку на одну людину віком 60 років), кількість дітей (з розрахунку на одну людину віком понад 60 років).

Найбільший внесок у дослідження проблеми демографічного постарішення зробив польський демограф Едвард Россет. В одній із своїх праць він порушив питання про те, якими будуть демографічні відносини у суспільствах по завершенні процесу демографічного переходу. Цей процес Е.Россет, умовно поділяє на чотири послідовні фази.

Перша- демографічна рівновага примітивного типу (високий рівень народжуваності й такий самий рівень смертності).

Друга- зниження смертності.

Третя- зниження народжуваності.

Четверта- демографічна рівновага сучасного типу (низький рівень народжуваності й такий самий рівень смертності),

На думку Е.Россета, за четвертою фазою має настати п”ята, характерна перевищенням смертності над народжуваністю, тобто депопуляція. Таку логіку подій Е.Россет вважав дуже й дуже ймовірною. Довгострокове планування п”ятої фази, загрожує загибеллю націям, ураженим цим процесом.

У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення докорінних змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен і називають демографічним постарішенням. Його головною причиною є зниження народжуваності.

Зниження смертності, певною мірою, якою воно заторкує молодші вікові групи, протидіє постарішенню. Понад те, зниження смертності передає зниженню народжуваності й поширюється передусім на дітей, які найчастіше бувають жертвами екзогенної смертності, воно може на ранніх етапах демографічного переходу призвести до омолодження населення. Деяке омолодження може бути також результатом зростання народжуваності ще до початку змін у демографічній поведінці людей. Проте з початком демографічної революції, тенденція постарішення населення неминуче виявляється визначальною. Як зауважив Е.Россет: “демографічна революція навстіж відчинила двері розвиткові процесу постарішення Європи.”

Найбільш “старим” (частка осіб віком 60 років і старше, в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернівецької областей. До другої групи (частка складає 22,9% - 24%) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7% - 22,9%) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м.Севастополь (рівень старіння складає 19,3%-21,7%). Найбільш “молодим” (частка старших осіб складає 15,5% - 19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але, якщо демографічна молодість західних регіонів зумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді.

В країнах втрачені традиції багатодітності. Різке зниження життєвого рівня населення і невирішеність екологічних проблем (наприклад загострення Чорнобильської проблеми), без сумніву, змінили погляди на сімейні традиції та формування сім”ї. Динаміка показника сумарної плідності, або кількість дітей на одну жінку, свідчить про те, що рівень народжуваності вже давно став недостатнім для зміни старших поколінь новими. Це ще одна з проблем демографічного старіння. Значну роль у розумінні й формуванні глобальної проблеми демографічного старіння є демографічні прогнози.

Графік 2. Питома вага населення в віці 60 років і старше в загальній його численності,%.

Для порівняння, у таблиці 2 наводяться данні трьох варіантів прогнозу ООН, щодо майбутньої численності населення України.

Таблиця 2. Прогнозована чисельність населення України до 2040р. у тисячах чоловік.

Таким чином, наведений прогноз не дає підстави задовольнятись майбутньою ситуацією у країні, а спонукає до вирішення проблеми. Демографічний прогноз необхідний для формування відповідних дій, які називають демографічною політикою держави. кожна країна має певну концепцію демографічної політики- систему визначень найважливіших цілей, задач і пріоритетів впливу на демографічний розвиток.

ІІІ. ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.

Показник зростання населення взаємодіє з іншими агрегатними показниками людської цивілізації, зокрема із станом навколишнього середовища, обсягом природних ресурсів, кількістю сільськогосподарських угідь тощо. Швидке зростання населення планети за наявного рівня забруднення навколишнього середовища, великої густоти населення , у деяких країнах та через інші фактори, загрожує існуванню людської цивілізації. Усвідомлення цього, змусило уряди окремих країн в останні десятиріччя, проводити активну демографічну політику.

Демографічна політика держави- комплекс заходів державного регулювання процесу народжуваності населення, зокрема обмеження зростання, або його стимулювання. Так, на початку 50-х років Індія та Японія вперше вдались до політики обмеження зростання населення, яка базується на заходах щодо зниження народжуваності (фертильність). У 1974р. всесвітня конференція з проблем народонаселення , вперше визнала планування сім”ї, необхідною складовою офіційної політики. За оцінками фахівців, з початку60-х років і до початку 90-х років, ця політика дала змогу уникнути небажаного дітонароджування майже 400млн. осіб у слаборозвинутих країнах світу. Така політика надзвичайно актуальна для цього регіону, оскільки майже 250млн. дітей тут хронічно недоїдають, а від голоду та недоїдання щороку вмирає понад 400млн. осіб.

У колишньому СРСР не існувало науково обгрунтованої демографічної політики. Замість неї проводилась сталінська політика “переселення народів”, що передбачала виселення деяких націй і народностей із своєї землі. Так з Криму були депортовані татари, за межами України, опинились понад 1млн. українців. Цю політику в Україні доповнив штучний голодомор 1932-33р.р., який забрав життя 7-10млн. людей. Все це значною мірою зумовило кризову демографічну ситуацію в Україні у наступні роки. Її загострення в 90-х роках спричинила криза. У 1992р. смертність, вперше за повоєнний час, перевищила народжуваність. У 1992-1998р.р. в Україні померло на 2млн. осіб більше, ніж народилось. На думку вчених демографів, це найнижчий показник народжуваності, який будь-коли мав місце у державі. Така демографічна ситуація характеризується терміном: “деполяція”, тобто- виродження нації. Кризові явища спостерігаються в інших складових депопуляції: тривалість життя в Україні на 6-7 років коротша, ніж у розвинутих країнах світу, дитяча смертність у двічі вища, ніж у країнах Заходу. За показником тривалості життя вона посідає 120 місце в світі. У працездатному віці кожен третій помирає, не доживши до пенсії. Майже 80% дітей мають фізичні або психічні вади. За прогнозами, процес депопуляції населення, відбуватиметься до 2026 року, а кількість населення за цей період скоротиться до 42млн. осіб. Така ситуація склалась також у Росії та деяких інших республіках колишнього Союзу. Щоб вийти з неї, необхідно крім заходів щодо стабілізації економіки та підвищення життєвого рівня населення, проводити економічно обгрунтовану демографічну політику, спрямовану на підвищення рівня народжуваності, істотно поліпшити рівень охорони здоров”я.

Однак, якщо не розпочати роботу із збереження людського потенціалу в країні сьогодні, внаслідок інертності демографічних процесів та їхньої слабкої керованості з боку держави, ситуація погіршуватиметься, загрожуючи стабільному та незалежному існуванню самої держави. Наприклад, депопуляція, старіння населення та інші демографічні структури диспропорції загрожують погіршенню перспектив та солідарної підтримки працездатним населенням непрацездатного. У зв”язку із старінням нації, виникає небезпека дефіциту робочої сили, збільшення демографічного навантаження на працездатне населення.

Сучасний стан демографічних процесів обумовлює комплекс наслідків, які необхідно мати на увазі при розробці заходів демографічної політики. У 1999 році визначена президентом України, соціальна стратегія, і уряд ухвалив “Програму-2010”, яка містить головні параметри соціально- демографічного розвитку країни. Метою демографічної політики в Україні, є поступова стабілізація чисельності населення і формування передумов наступного демографічного зростання. Завдання демографічної політики України є такими:

1. У сфері здоров”я:

Ø Збільшення очікуваної тривалості життя населення.

Ø Поліпшення репродуктивного здоров”я населення.

Ø Збільшення тривалості здорового (активного) життя, шляхом скорочення захворюваності, травматизму й інвалідності.

Ø Поліпшення якості життя хронічно хворих та інвалідів.

2. У сфері стимулювання народжуваності і зміцнення родини:

Ø Створення передумов для підвищення рівня народжуваності.

Ø Всебічне зміцнення інституту родини, як форми найбільш раціональної життєдіяльності особистості та її нормальної соціалізації.

Ø Створення умов для самореалізації молоді.

Ø Соціальний захист і матеріальне заохочення відповідального батьківства

3. У сфері міграції та розселення:

Ø Регулювання імміграційних потоків з метою створення діючого механізму міграційного заміщення природного збитку населення України

Ø Створення умов для скорочення еміграційного відтоку, що веде до скорочення науково-технічного, інтелектуального і творчого потенціалу населення країни.

У практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім”ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації.

Також, у 1997р. Фонд Народонаселення ООН, розпочав свою діяльність в Україні з надання підтримки Національній програмі планування сім”ї. У спільних заходах з українського боку брали участь Міністерство охорони здоров”я, Міністерство освіти, Державний комітет у справах сім”ї та молоді, приватні та громадські організації, засоби масової інформації. За допомогою ФНООН було створено Національну мережу центрів репродуктивного здоров”я та планування сім”ї. Крім того, за фінансової підтримки ФНООН та ВОЗ, були проведені наукові дослідження репродуктивного та статевого здоров”я підлітків. Діяльність Фонду спрямовано на допомогу уряду України.

IV. ВИСНОВКИ.

1. Демографічні процеси, як масові явища, що складаються з множини випадків народжень, смертей, міграцій, шлюбів тощо, доволі однародні, оскільки мова йде про переходи осіб з одного демографічного стану, в інший. І хоча кожна людина та її життя, єдині й неповторні, завжди можна виділити досить однорідну й достатньо чисельну групу осіб, схожих за виявленням у них певних ознак, і вважати ними стосовно інших ознак. Тому демографічні події можна розглядати як історичні події. Дослідження, що мали на меті виявити залежність демографічних характеристик від особливостей і рівня історичного розвитку. Расходження природного відтворення населення в примітивних, доіндостріальних та індустріальних суспільствах, визначались особливості демографічної поведінки міського і сільського населення. Неготовність та непристосовуваність основної маси населення до нових умов, з одного боку, та різке падіння рівня життя, з іншого боку, спричинили погіршення основних показників відтворення населення, стану здоров”я і в результаті призвели до зниження рівня демографічного, трудового та соціального потенціалу країни.

2. Отже, в результаті зниження народжуваності, яке відбувалось у історичні періоди країни, світу, відбувалось старіння населення.

3. Умовні характеристики демографічного старіння населення:

Ø Історичні події в країні (війни,голод, політичні події тощо)

Ø Відсутність демографічної політики в країні

Ø Економічні

Ø Падіння народжуваності

Ø Смертність населення

Ø Міграція

Ø Екологія

V. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. С.В.Мочерний “Економічна теорія” Київ 2006р.

2. Н.М.Заверуха, В.В.Серебряков, Ю.А.Скиба “Основи екології” Київ 2006р.

3. Ю.І.Муромцева “Демографія” Київ 2006р.

4. І.М.Прибитка “Основи демографії” Київ. 1995р.