Концепції соціології праці

Зміст

Зміст

Вступ

1. Формування соціологічних ідей про працю

2. Концепції соціології праці

2.1. Науковий менеджмент Фреда Тейлора

2.2. Теорія людських стосунків Мейо

2.3. Теорія збагачення праці

2.4. Теорія “Х” та “Y”

2.6. Прикладна соціологія

3. Концепції соціології праці в Україні

4.Значення соціології праці у вирішенні соціально - економічних проблем

Висновок

Вступ

Процеси, які відбуваються y сфері праці, завжди були об'єктом вивчення фундаментальних наук: природничих, суспільних, економічних. Важливе місце серед них посідає соціологія праці.

Соціологія праці - це галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування й розвитку соціальних утворень (систем, спільнот, інститутів) у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища.

Праця - основа функціонування та розвитку людського суспільства усіх соціально-економічних формацій, умова виникнення та існування людства. Соціальна сутність праці обумовлена кількома чинниками. По-перше, праця є процесом, який відбувається між людиною і природою, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою та природою. По-друге, людина, впливаючи на природу, використовуючи та змінюючи и для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, не тільки створює матеріальні та духовні блага, а й змінює власну природу) розвиває здібності та нахили, виробляє соціально необхідні якості; формує себе як особистість. Праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище різних груп працівників, формує їх соціальне та професійне обличчя. В цьому виявляється сутність праці як базового суспільного процесу.

Але праця це не лише економічна, а й соціологічна категорія. Об'єктом соціології праці як спеціальної соціологічної теорії є праця як суспільно значиме явище зі всіма її ознаками завдяки яким вона відрізняється від інших суспільних явищ. Її предметом є структура та механізм соціально-трудовнх відносин, а також соціальні процеси y сфері праці.

1. Формування соціологічних ідей про працю

Формування теоретичних і практичних уявлень про працю охоплює три періоди: донауковий, класичний і сучасний.

Донауковий період за своєю тривалістю є найдовшим (III ст. до н.е. — XVIII ст. н.е.) і характеризується формуванням найбільш загальних уявлень про працю, її місце в суспільстві. Цей період пов'язаний з розвитком ідей про працю в Стародавньому Єгипті, в античних цивілізаціях Греції та Риму, середньовічній Європі.

Класичний період формування соціології праці охоплює XVIII — початок XX ст. Головні його напрями:

Ø обґрунтування протестантської трудової етики (М. Лютер, Ж. Кальвін);

Ø політекономічні дослідження праці (А.Сміт, Д.Рікардо, У.Петті);

Ø утопічні уявлення про працю (T.Mop, А.Сен-Симон, Ш.Фур'є, P.0уен);

Ø вивчення характерних особливостей індустріального суспільства (О.Конт, Е.Дюркгейм, М.Вебер, К. Маркс, Ф. Енгельс);

Ø емпіричні дослідження проблем праці (Ч. Бут, Б.Вебб, Л.Віллерме);

Ø вироблення основних категорій і понять соціології праці (Е.Дюркгейм, К.Маркс).

Саме в цей період було закладено наукові засади формування соціології праці як самостійного наукового напряму.

Якщо на попередніх етапах центром розвитку соціології праці була Західна Європа, то наприкінці XIX ст , він поступово переміщується у США. А з 20-30-х років XX ст. (саме цими роками окреслюється початок сучасного періоду розвитку соціології праці) американська соціологія перебирає на себе провідну роль y світі.

2. Концепції соціології праці

2.1. Науковий менеджмент Фреда Тейлора

Започаткував детально вивчення праці окремого робітника, функціонування та організацію промислового колективу американський інженер Тейлор (1856—1915). Він одним з перших почав розглядати організацію управління трудовим процесом як самостійну галузь. За допомогою систематичних спостережень» експериментів та хронометражу йому вдалося встановити, що промислові робітники є особливою соціально-демографічною групою зі своїми цінностями, психологією, ідеологією, якій властиві стримування своїх трудових зусиль та обмеження норм виробітку. Тейлор назвав це явище рестрикціонізмом, або «працею з прохолодою», розробивши ефективні заходи щодо нейтралізації цього явища:

ü нормування і раціоналізація трудового процесу;

ü ретельний підбір і професійне навчання робітників;

ü дотримання принципів управління (значна заробітна плата, висока денна норма, відповідні умови праці, обов’язкові матеріальні стягнення за невиконання норми);

ü вміння керувати робітниками, для чого необхідні розум, освіченість, досвід, такт, енергія, кмітливість, чесність, здоров’я;

ü запобігання соціальним конфліктам, створення умов для максимального виявлення та реалізації розумових та фізичних можливостей робітника.

Ф.Тейлор першим спробував виробити соціотехнічну систему, тобто систему, яка об'єднала б технічний та соціальний бік виробництва, Він обґрунтував головні підходи до створення нового напряму наукового менеджменту, які були реалізовані на багатьох підприємствах світу. Але вже у 20-хроках «тейлоризм» стали критикувати як вчені, так і виробничники, бо в нових соціально-економічних і політичних умовах він уже не міг гарантувати високу продуктивність праці, уникнення страйків, соціальну злагоду між адміністрацією та найманими працівниками. Але не дивлячись на це, наукова організація виробництва, яка широко і з успіхом використовується y промисловості й досі.

2.2. Теорія людських стосунків Мейо

Тому пошуки соціології праці були спрямовані на дослідження нових чинників, які могли б позитивно впливати на ефективність виробництва, соціальний настрій працівників. Внаслідок цього з'явилася так звана теорія «людських стосунків», розроблена y 20-30-х роках професором індустріальної соціології Гарвардського університету Е.Мейо на підставі досліджень на підприємствах електротехнічної фірми «Вестерн електрик», які отримали назву «Хотторнський експеримент».

Мета цього експерименту полягала в тому, щоб визначити, як впливає на підвищення ефективності виробництва поліпшення соціально психологічних взаємин між працівниками у трудовому колективі. Ретельні обстеження виявили, що норма виробітку працівника заложить не так від його фізичних зусиль, як від тиску на нього робітничої групи, яка задає певний темп праці та правила поведінки. Тому і засоби, запропоновані Мейо, були спрямовані на вдосконалення соціально-психологічних стосунків між робітниками у груш, поліпшення морально-психологічного клімату. Головними елементами теорії «людських стосунків» є:

§ орієнтація на людей, а не на технічний бік виробництва;

§ заміна індивідуальної винагороди колективною;

§ формування позитивного морально-психологічного клімату, підвищення задоволеності робітників своєю працею;

§ гуманізація праці, участь робітників в управлінні виробництвом.

Свого часу ця теорія набула поширення в Америці та за її межами. Були засновані центри, що роз’яснювали її сутність, допомагали підприємцям y її впровадженні. У багатьох університетах було введено навчальний курс з теорії «людських стосунків».

Через деякий час, в нових умовах, ця теорія почала втрачати своє значення. Теза, що можна безмежно підвищувати продуктивність праці, задовольняючи потреби робітників y необхідності належати до певного колективу, користуватися пошаною керівників і колег по роботі, практично не підтвердилася Наприкінці 50-х років починається криза теорії “людських стосунків”, що зумовило пошук дощовіших засобів підвищення ефективності виробництва.

2.3. Теорія збагачення праці

У 1950 р. Ф. Херцбергом була розроблена так звана теорія збагачення праці. Згідно з нею, існує дві незалежні системи чинників, які по-різному впливають на поведінку людей. До першої належать гігієнічні чинники, які не стосуються змісту роботи (термін «гігієна» Херцберг вживає в медичному значенні, тобто «запобігання»). Справді, якщо на підприємстві створено нормальні умови праці (немає шуму, загазованості, вібрації тощо), побуту (є роздягальні, душові, кімнати відпочинку, їдальня та. ін.)і налагоджено організацію праці (вчасно доставляють сировину та інструменти, працівник забезпечений завданням і т. ін.), вироблено режим роботи («розумна» тривалість робочого дня» своєчасні перерви та ін.), працівники належно забезпечені різними пільгами, житлом, встановлені психологічно комфортні стосунки між ними тощо, то слід очікувати не високого задоволення роботою чи зацікавлення y ній, а лише відсутність невдоволення. Отже, хороші «гігієнічні» умови пращ стабілізують персонал, але не обов'язково спонукають його до підвищення продуктивності праці.

Другу групу чинників становлять так звані мотиватори, що задовольняють «внутрішні» потреби людини, які полягають y визнанні досягнутих успіхів y роботі, інтересі до її змісту, відповідальності, самостійності та ін. Саме вони зумовлюють задоволення роботою й підвищують на цій основі трудову активність. Тому, за Херцбергом, задоволеність — функція, пов'язана зі змістом роботи, а невдоволеність — функція, яка стосується умов праці. Звідси випливає, що за допомогою профілактичних, «гігієнічних» заходів поліпшення середовища можна усунути невдоволеність працівників, однак лише до певного,«нульового» рівня ставлення до своєї роботи. Для підвищення зацікавленості y праці потрібні додаткові заходи щодо її оплати. На підставі цієї теорії Ф.Херцберг виробив концепцію збагачення праці, яка була використана американськими та європейськими компаніями.

2.4. Теорія “Х” та “Y”

Наприкінці 50-х років значного поширення набули також теорії управління “Х” та “Y” американського вченого Д, Макгрегора. Теорія “Х” пропагує риси авторитарного стилю: акцент на матеріальних стимулах, жорсткий контроль, примусова праця, негативні санкції тощо. Теорія “Y” акцентує увагу на демократичному стилі керівництва: використанні творчих здібностей підлеглих, прагненні їх до відповідальності, соціальних та соціально-психологічних стимулах, участь підлеглих в управлінні. Концепція Макгрегора має рекомендаційний характер. Її використання, на думку автора, можливе лише після детальної діагностики реальних умов. в яких функціонує фірма.

2.5. Теорія поняття якості життя

У формуванні сучасної соціології праці значку роль відіграла й теорія поняття “якості життя” Бона з’явилася наприкінці 50-х років завдяки працям Д.Рісмана і Дж. Гелбрейта. У 60-х роках Л.Девіс обґрунтував необхідність вироблення поняття “якість робітничого життя”. Починаючи з 70-х років, якість робітничого життя вивчається в масштабах всієї Америки за допомогою статистичної інформації та опитування окремих категорій робітників. Ця теорія передбачає дослідження характеру взаємин між робітником та його виробничим оточенням і базується на з'ясуванні таких питань:

Ø встановлення причин плинності кадрів;

Ø дослідження установок робітників з метою використання цієї інформації для вироблення національних програм формування нового контингенту працівників;

Ø оцінка ефективності управлінських систем;

Ø вивчення впливу несприятливих умов праці на появу психологічних стресів;

Ø вирішення конфліктів між управлінцями та рядовими працівниками.

2.6. Прикладна соціологія

Останнім часом найбільшого поширення набула прикладна соціологія, яка розвивається двома напрямами: соціальна інженерія та клінічна соціологія. Їхній розвиток зумовило формування так званих нових форм організації праці (НФОП), застосування яких базується на концепції, що передбачає:

« визнання зв'язку між індивідуальними рисами особи та її працею;

« поєднання формальної та неформальної організації спільної діяльності;

« забезпечення умов, за яких зміст праці не має розпорошуватися на незначні операції, а повинен становити єдність різноманітних завдань;

« обов’язкова обізнаність працівника з кінцевими результатами своєї праці;

« перевага самоконтролю над контролем з боку адміністрації у регулюванні трудової поведінки працівників.

3. Концепції соціології праці в Україні

У вітчизняній соціології проблеми праці тривалий час розглядали спорадично. Роками українська соціологія праці не була ідентифікованою, розвиваючись y фарватері російської, а згодом радянської соціології. Історію її формування поділяють на два основні етапи: дожовтневий (середина XIX ст. - 1917 р.) та сучасний (1917 p. - кінець XX ст.), у якому виділяють два періоди - 20-30-ті та 50-90-ті роки.

У 20-30ті роки соціальні проблеми праці вивчали y багатьох наукових центрах країни. Крім того, на підприємствах і в організаціях функціонували первинні гуртки наукової організації праці. Лише в 1923 р. було опубліковано 60 монографій, вийшло майже 20 часописів, які висвітлювали питання управління та організації виробництва, соціально-психологічні проблеми праці, вміщували результати конкретних соціологічних досліджень.

Основними напрямами розвитку соціології праці в цей період були: теоретико-методологічний аналіз проблем праці (С. Струмилін, Ф. Дунаєвський); прикладні дослідження соціально-трудових процесів і явищ (О. Гастєв, М. Вітке, П. Керженцев, О.Єрманський); соціальна інженерія (О.Гастєв); психотехніка, профорієнтація, профконсультування (В, Бехтерев).

Зокрема, С. Струмилін досліджував бюджети робітників, взаємодію науки і виробництва, розробляв соціальні основи першого п'ятирічного плану господарства країни. Помітний інтерес викликають праці С. Струмиліна з методичних проблем соціології, розробки прийомів ранжування, статистичних методів опрацювання інформації тощо.

Директор Центрального інституту праці О.Гастєв вивчав проблеми наукового нормування, культури праці, виробничої поведінки, раціональних методів та прийомів у трудовому процесі. Він є родоначальником соціоінженерного напряму y вітчизняній соціології.

Одним із головних центрів розвитку соціології праці став Всеукраїнський інститут праці (м. Харків) на чолі з Ф. Дунаєвським. Він займався питаннями керівництва трудовими колективами, удосконалення організаційної структури і стилю управління тощо.

Цікаві соціологічні ідеї про працю наявні y працях М.Вітке, В.Добриніна, А.Макаренка, які розглядали питання формування трудового колективу, колективної праці, співвідношення лідерства та керівництва. Завдяки доробкові цих вчених були закладені наукові засади соціологічної теорії колективу.

Водночас тривали дослідження умов життя й побуту робітничого класу, інтересів робітничої молоді, трудових конфліктів тощо.

Відродження соціології праці почалося з середини б0-х років. Були проведені масштабні соціологічні дослідження щодо впливу науково-технічного прогресу на соціальну та професійну структуру робітників, їх ставлення до праці. Наприкінці 60-х років було видано монографії з проблем праці А, 3дравомислова, B.Ядова, В.Осипова.

У 60-80-ті роки були здійснені теоретичні та емпіричні досл"дження різномайітних проблем праці: соціального планування (М.Руткевич, Ж.Тощенко, С.Фролов); проблем формування і функціонування трудового колективу (M.Лапін, В.Підмарков, Б.Князев); впровадження госпрозрахунку, нових форм організації та оплати праці (Н.Алексеева, І.Столя); професійної орієнтації молоді (В.Шубкін, M.Титма); впливу науково-технічного прогресу на міграційні процеси, динамку соціальної структури (В.Осипов, Ф.Філіпов); праці керівника виробництва (В.Шепель, Б.Паригін, Д.Кайдалов, Є.Суїменко); соціальних аспектів науково-технічної революції (В.Афанасьев, M.Дряхлов, В.Васильев).

У 1966-1975 pp. соціальні проблеми праці розглядалися y понад 4 тис. монографій та статей.

4.Значення соціології праці у вирішенні соціально - економічних проблем

Головною соціально-економічною проблемою, вирішенням якої займається соціологія праці, є зайнятість населення. Тривалий час домінував погляд, що радянське суспільство забезпечувало необмежені можливості для повної зайнятості населення. Загальна обов'язковість праці, пріоритет громадського над особистим були визначальними не одне десятиріччя. Але й тоді реальність суперечила панівній філософії щодо загальнодоступності праці. Про це свідчили наявність поряд з регіонами, де завжди був дефіцит трудових ресурсів (Україна, центральна частина Росії тощо), регіонів, де був надлишок їх (Середня Азія, Закавказзя). Опосередковано про це свідчить і значна кількість осіб з вищою освітою, які з різних причин не змогли влаштуватися на роботу за спеціальністю. Перехід до ринку різко загострив існуючі проблеми зайнятості, доповнивши їх новими. Скорочення виробництва, фінансова та матеріальна заборгованість, проблеми в реалізації продукції спричинили звільнення значної кількості працівників, Армію безробітних поповнювали ті, хто ще донедавна вважав своє трудове становище міцним і стабільним.

Суспільство ніколи не може бути зацікавлене y перетворенні працівників на пасивних споживачів, що неодмінно призводить до деградації їх творчих, професійних та людських якостей. З метою активної протидії цьому явищу розробляються програми зайнятості населення, які містять комплекс засобів, спрямованих на вирішення проблем як зайнятого, так і незайнятого населення; прогнозування дисбалансу на ринку праці; професійний підбір, підготовка і перепідготовка кадрів; запобігання масовому безробіттю; стимулювання гнучкого ринку праці; стабілізація кадрів на підприємствах тощо.

Значна роль у цьому відводиться соціології праці, яка бере участь у формуванні методичних рекомендацій щодо вироблення програм зайнятості населення, Ці програми здебільшого охоплюють такі питання:

ü стабілізації сфери застосування праці;

ü створення додаткових робочих місць;

ü внутрігалузевого та територіального перерозподілу працюючих;

ü організацію професійної орієнтації, перепідготовки та підвищення кваліфікації працюючих;

ü соціального захисту працюючих громадян;

ü організацію громадських робіт і тимчасової зайнятості;

ü управління програмою та контролю за її виконанням.

Соціологія праці бере активну участь y виробленні та реалізації засобів соціального захисту працюючих. Раніше ці питання відображались у планах економічного і соціального розвитку підприємства. Згодом цю роль частково перебрав на себе Колективний договір між працівниками та адміністрацією підприємств. Для забезпечення ефективності цих договорів соціологи праці повинні спочатку вивчити потреби та інтереси робітників y виробничій та невиробничій сферах, виробити разом з іншими службами заходи щодо Їх задоволення, Певну роль відіграє соціологія праці в організації контролю за реалізацією та визначенням ефективності цих договорів.

Ефективною є участь соціології y вивченні умов праці, хоча донедавна вона більше займалася дослідженням не об'єктивних умов праці та їх впливу на працівників, а вивченням їх ставлення до різноманітних аспектів виробничої ситуації, тобто наскільки задовольняють ці елементи (умови праці, заробітна плата, організація праці тощо) інтереси й потреби працівників.

Актуальним напрямом соціології праці є впровадження на підприємствах наукового менеджменту. Ускладнення соціально-економічних умов праці, самостійність підприємств, ринкові відносини потребують уважнішого ставлення до проблем регулювання трудової поведінки сучасного працівника. Надто важливим є питання щодо формування його трудової мотивації, яка давала б змогу ефективно працювати, почуватися комфортно, бути впевненим у своєму майбутньому. Тісно пов'язане з ним питання стимулювання працівників y ринкових умовах. Тому завдання соціології праці полягає y вивченні потреб та інтересів працівників, виробленні на цій основі ефективної системи матеріальних, соціальних, соціально-психологічних стимулів.

Важливою для соціології є і проблема адаптації працюючих до нових умов праці: оновлення економіки, впровадження сучасних технологій, зміни соціально-психологічних стосунків між працівниками. У зв’язку з цим соціологія вивчає особливості адаптації різноманітних верств працівників, a також чинники, які позитивно впливають на цей процес. Однак соціологія праці повинна виробляти рекомендації щодо трудової мотивації, адаптації, стимулювання праці, соціально-психологічного клімату не тільки на рівні окремого підприємства. Ще важливішим є її вихід на «макрорівень», тобто y сферу формування державних програм щодо трудової мотивації, адаптації до нових умов праці, вироблення загального стимулюючого механізму тощо. Тоді конкретні рекомендації щодо окремого підприємства стануть насправді дійовими. Соціологія праці бере участь y розробці таких проблем:

ü діагностування процесів, які відбуваються y трудових колективах;

ü вивчення соціального самопочуття працівників;

ü вирішення трудових конфліктів,

ü встановлення «зворотного» зв’язку між керівниками та працівниками для прийняття науково обґрунтованих рішень;

ü вивчення ділових і особистих якостей керівників підприємства;

ü організація ділових ігор, тренінгів для розв’язування різноманітних проблем підприємства, формування ефективного стилю керівництва;

ü участь y виробленні іміджу сучасного керівництва;

ü участь y маркетингових дослідженнях тощо.

Висновок

Праця — основа функціонування та розвитку людського суспільства усіх соціально-економічних формацій, умова виникнення та існування людства. Праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Праця це не лише економічна, а й соціологічна категорія.

Соціологія праці (в розвинених державах Заходу частіше називається індустріальною соціологією) почала розвиватися y 20- 30-х роках XX ст.

До основних концепцій соціології праці відносять: науковий менеджмент Фреда Тейлора, теорію людських стосунків Мейо, теорію збагачення праці, теорію “Х” та “Y”, теорію поняття якості життя, а також прикладну соціологію.

У вітчизняній соціології проблеми праці тривалий час розглядали спорадично. Роками українська соціологія праці не була ідентифікованою, розвиваючись y фарватері російської, а згодом радянської соціології. У 20-30ті роки соціальні проблеми праці вивчали y багатьох наукових центрах країни. Крім того, на підприємствах і в організаціях функціонували первинні гуртки наукової організації праці. Відродження соціології праці почалося з середини б0-х років. Були проведені масштабні соціологічні дослідження щодо впливу науково-технічного прогресу на соціальну та професійну структуру робітників, їх ставлення до праці. У 60-80-ті роки були здійснені теоретичні та емпіричні дослідження різноманітних проблем праці: соціального планування, проблем формування і функціонування трудового колективу, впровадження госпрозрахунку, нових форм організації та оплати праці ,професійної орієнтації молоді, впливу науково-технічного прогресу на міграційні процеси, динамку соціальної структури, праці керівника виробництва, соціальних аспектів науково-технічної революції.