Внутрішній механізм підприємства

1. НОРМАТИВНА БАЗА ПЛАНУВАННЯ

Створення нормативної бази планування - це основа раціональної організації і пла­нування діяльності підприємств різних форм власності.

Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової ро­боти позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах рин­кових відносин основою наукового обгрунтованого планування є нормативна база.

Нормативна база планування складається із системи норм і нормативів. Нор­мативний метод планування - це один із методів обґрунтування планів, що використо­вується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів госпо­дарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу по­кладено економічні норми та нормативи - науково-обґрунтовані величини, що харак­теризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми - це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи вико­нання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи - це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) вико­ристання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витра­ти якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечу­вати раціональне використання живої й уречевленої праці.

На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засо­бах і предметах праці, а населення - у продовольчих і промислових товарах, усіх ви­дах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є осно­вою для розробки планових матеріальних балансів.

Система норм і нормативів містить десять основних груп: 1) ефективності суспіль­ного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і три­валості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показ­ників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробницт­во; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи. Вони відрізняються за своїм економіч­ним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються сус­пільством до ефективності використання ресурсів.

До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кре­дит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто сус­пільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу одержаних результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окре­мими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворен­ня засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгоджен­ня інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавле­ність підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливос­тей. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства приведена на рис. 2.3.

Приблизний перелік норм і нормативів (в укрупненому виді), що використовуються у поточному плануванні, їх призначення та відповідальні за організацію нормування відділи наведені в табл. 2.2.

Нормування витрат праці передбачає використання наступних норм і нормативів:

норматив часу - це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей норматив використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій. Розробляються нормативи основного, до­поміжного часу, часу на відпочинок, нормативи підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочих місць відповідно до типу і методів організації виробництва;

норматив чисельності використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, для виконання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;

норма виробітку - це обсяг роботи, в натуральних одиницях, що повинен бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);

норма обслуговування - це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, які повинні обслуговуватися одним робітником чи групою робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).

Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для обладнання ос­новного виробництва, обладнання загального призначення і допоміжно-обслуговую­чих виробництв.

Норми потреби в устаткуванні основного виробництва - це кількість устат­кування певного виду, яке потрібне в умовах, що відповідають плановому рівню тех­нології й організації виробництва продукції (роботи) устаткування певного виду для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсягів, які передбачені планом виробництва.

Норми потреби в устаткуванні загального призначення і допомиїсно-обслу-говуючих виробництв - це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т. ін., що приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів.

Таблиця 2.2. Норми і нормативи та їх призначення в поточному плануванні

Таблиця 2.2 (продовження)

Нормування кількості устаткування і його використання ведеться за групами ус­таткування. Для цього розробляються нормативи обслуговування, режими робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.

Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі:

а) тривалість міжремонтних періодів чи обсяги робіт, які виконуються між ремонтами;

б) норми простою устаткування в ремонті;

в) структура ремонтних циклів;

г) вартість ремонтної одиниці;

д) трудомісткість ремонту (умовної чи фізичної одиниці); є) витрати матеріалів на ремонтні роботи і т.ін.

Фінансові нормативи - це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншим» підприємствами та організаціями. Вони поділяються на наступні види:

I. Взаємовідносини з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується: податок на додану вартість;

акцизний збір;

мито і збори;

б)нормативи відрахування до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати: відрахування до Пенсійного фонду;

відрахування у фонди соціального страхування;

в)нормативи відрахування до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати: прибутковий податок;

відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

г)нормативи відрахувань у бюджет із прибутку: податок на прибуток;

д)місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.

II. Взаємовідносини з банками:

процент за банківський кредит;

процент на депозитний вклад у банк.

При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовуються кален­дарно-планові нормативи.

Залежно від типів виробництва й методів його організації вони поділяються на такі види:

а)величина партій запуску - випуску деталей, виробів у багатосерійному та серій­ ному виробництві;

б)періодичність повторення партії деталей, виробів у багатосерійному та серійно­ му виробництві;

в)тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів у багатосе­рійному і серійному виробництві;

г)такт потокової лінії в масовому виробництві;

д)тривалість виробничого циклу виготовлення виробів в одиничному та дрібносе рійному виробництві;

є) матеріали в незавершеному виробництві в одиничному та дрібносерійному ви­робництві;

є) запаси деталей, виробів у масовому та багатосерійному виробництві;

ж) календарні випередження по технологічним переробкам в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Крім того, кожна з груп форм і нормативів може класифікуватися за визначеними ознаками (рис. 2.3).

За часом дії у плановому році:

перспективні — використовуються для розробки стратегічних планів. їх величи­на розробляється на основі виробленої стратегії з урахуванням перспектив технічного прогресу, Вони наочно показують резерви виробництва;

поточні— поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачанню сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Поточні норми розробля­ються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів;

оперативні - діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробни­чого планування. За ними видаються в цехах матеріали наданий місяць, декаду, зміну. На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.

У міру впровадження організаційно-технічних заходів норми переглядаються.

За характером розповсюдження:

цехові, заводські - розробляються на підприємстві;

міжзаводські - розробляються для однотипного виробництва;

галузеві - регламентують витрати всіх підприємств галузі;

міжгалузеві - розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисло­вості. Наприклад, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні операції.

Одним із видів галузевих норм є типова норма. Цс — регламентовані витрати вироб­ничих ресурсів на виготовлення типового представника, групи однорідних видів про­дукції при організаційно-технічних умовах, що є характерними для більшості підприємств. До типової норми відноситься, наприклад, норма вмісту цементу в 1 м3 бетону, що забез­печує бетону задані властивості при раціональному використанні цементу і заповнювачів.

Типові норми дозволяють оцінити обґрунтованість і прогресивність діючих на підприємстві виробничих норм, витрати ресурсів.

За ступенем агрегування продукції:

подетальні (поопераційні) - характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, не­обхідні для виготовлення деталі (на окрему операцію) відповідно до креслень і технічних умов;

вузлові — характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла;

індивідуальні - встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт;

групові - визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції у натуральному чи вартісному вигляді.

За ступенем деталізації:

специфіковані — визначають величину витрати конкретного виду матеріалу (із зазначенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу;

зведені — складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.

За методами розробки:

Для підвищення якості норм і нормативів важливе значення мають методи їх роз­робки. На підприємствах застосовуються наступні методи нормування: розрахунково-аналітичний, дослідний, дослідно-статистичний і комбінований.

Розрахунково-аналітичний метод є єдиним науковим методом нормування. Він грунтується на вивченні факторів, що визначають витрати ресурсів на встановлення кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми. Технічний розраху­нок витрати ресурсів поєднується з аналізом виробничих умов. Цей метод передба­чає ретельне вивчення технологічного і трудового процесів виготовлення продукції, передового досвіду економії ресурсів, проведення необхідних розрахунків. Особливо доцільно його застосовувати в нормуванні основних матеріалів і витрат праці у всіх галузях промисловості, а також палива й енергії в енергомістких виробництвах.

Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостере­жень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень. Він застосовується більш широко, але є менш точним порівняно з розрахунково-аналітичним, тому що не врахо­вує впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці. Тому дослідний метод не сприяє виявленню і використанню резервів економії матеріальних і трудових ресурсів. Його доцільно застосовувати для норму­вання витрат допоміжних матеріалів, сировини і матеріалів у виробництвах, заснова­них на хімічних технологіях, а також у видобувних галузях.

Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції у минулий період. Він є неточним, тому що спостерігається значне відхилення фактич­них витрат від планових. Це обумовлено тим, що при дослідно-статистичному методі не проводиться аналіз факторів, які вплинули на підвищені витрати ресурсів, не забез­печується виявлення і використання внутрівиробничих резервів. Тому дослідно-статис­тичний метод може використовуватися при орієнтованих і укрупнених розрахунках.

Комбінований метод нормування - спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії із використанням одночасно двох або трьох ме­тодів: розрахунково-аналітичного, дослідного і дослідно-статистичного.

На практиці досить часто мають місце випадки, коли величина корисних (чистих, теоретичних) витрат того чи іншого виду сировини, матеріалу визначається розрахун­ково-аналітичним методом, а обсяг технологічних відходів і втрат-дослідним. Такий спосіб належить до комбінованого.

Впровадження прогресивної технології виробництва, наукових методів організації праці, розвиток раціоналізації приводять до постійної зміни нормативної інформації на підприємстві, необхідності її систематичного перегляду. Доцільно робити суцільний пе­регляд норм праці один раз у два-три роки при одночасній атестації робочих місць.

Для визначення норм і нормативів, що підлягають перегляду, а також перевірки їх якості, на підприємствах проводиться аналіз. Із цією метою визначається питома вага норм, встановлених розрахунково-аналітичним, дослідним і дослідно-статистичним ме­тодами; вивчається ступінь їх виконання, структура (частка корисних витрат ресурсів у загальних витратах, основного часу в трудомісткості продукції, коефіцієнтів виходу придатного продукту). За його результатами розробляються і впроваджуються за­ходи щодо підвищення якості норм і нормативів.

Основою організації нормувальної роботи є залучення до роботи із встановлення норм колективу працівників підприємства і максимальне наближення нормувальної роботи до вирішення тих питань, від яких залежить рівень норм (табл. 2.2). Це озна­чає, що норми витрат матеріалів за їх вмістом у готовому продукті (чиста вага) пови­нен визначати працівник, що проектує продукцію; нормативи технологічних відходів розробляються технологом, що проектує процес виготовлення продукції, він також бере активну участь у визначенні норм трудомісткості; норми тривалості виробничого цик­лу розробляє апарат керівника виробництва. Активну участь у цій роботі беруть відділи головного конструктора, головного технолога, головного механіка, головного енерге­тика, інструментальний відділ й інші.

Нормування палива й енергії здійснює бюро (група) по нормуванню витрат палив­но-енергетичних ресурсів у складі відділу головного енергетика.

Норми і нормативи використання знарядь праці розраховує відділ головного механі­ка із залученням відділу головного технолога, технологічних бюро цехів, відділу праці та заробітної плати.

Встановлення норм і нормативів праці проводить відділ праці та заробітної плати за участі відділу головного технолога, цехових технічних бюро і бюро праці, майстрів, робітників.

Норми і нормативи організації виробничого процесу розробляє виробничо-диспет­черський відділ із залученням відділу головного технолога і виробничо-диспетчерсь­ких бюро цехів.

Організація фінансових нормативів покладена на фінансовий відділ підприємства.

Позитивний вплив на якість норм робить така організація нормувальної роботи, коли активну участь у ній беруть робітники і фахівці цехів, ділянок, працюють спільні нормувальні бюро.

На величину норми впливає рівень техніки, технології, організації виробництва і праці, а також рівень кваліфікації кадрів. У зв'язку з цим важливе значення має впроваджен­ня у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Основним органом, який здійснює організацію розробки норм витрат матеріальних ресурсів на підприємстві, є бюро (група) розробки матеріальних нормативів, що підпо­рядковане головному технологу чи головному інженеру. Воно здійснює методичне й організаційне керівництво розробкою нормативної бази, виявляє резерви економії ма­теріальних ресурсів.

За участі відділів головного технолога, головного конструктора, головного металур­га, матеріально-технічного забезпечення, бюро розробки матеріальних нормативів ство­рює подетальні, специфіковані, поопераційні і зведені норми витрат сировини і матеріалів на нову продукцію; організовує щорічний перегляд діючих норм витрат; готує і доводить до відділів і цехів підприємства діючі норми витрат та показники їх зниження, контролює їх виконання; розробляє план організаційно-технічних заходів щодо економії матеріаль­них ресурсів, організовує їх реалізацію і контроль за виконанням; виконує аналіз фактич­них питомих витрат сировини та матеріалів за звітний період; бере участь у розгляді раціоналізаторських й інших пропозицій, що впливають на зміну норм витрат; вивчає причини утворення відходів і готує пропозиції по їх зменшенню чи використанню.

Розробка прогресивних норм здійснюється в наступній послідовності:

проводиться аналіз використання ресурсів і виявляються внутрішньовиробничі резерви по їх економії;

розробляються заходи щодо мобілізації і використання резервів економії ре­сурсів, розглядаються передумови впровадження й освоєння прогресивних норм;

розраховується економічна ефективність даних заходів.

План заходів щодо економії сировини і матеріалів розробляється для кожного підроз­ділу й у цілому для підприємства. Він є складовою частиною плану технічного й органі­заційного розвитку підприємства.

2. Формування кошторисів підрозділів

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статями калькуляції:

ü сировина та матеріали;

ü купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

ü паливо й енергія на технологічні цілі;

ü зворотні відходи (вираховуються);

ü основна заробітна плата;

ü додаткова заробітна плата;

ü відрахування на соціальні заходи;

ü витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

ü загальновиробничі витрати;

ü втрати від браку;

ü інші виробничі витрати;

ü попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вноситись зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу собівартість. Цей показник є одним із найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому відображають зростання продуктивне. праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планування витрат виконується в такій послідовності:

• складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції і послуг допоміжних цехів;
• складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживача
• складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству;
• калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується
• складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нас

До зведеного кошторису витрат на виробництво входять витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

♦ витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

♦ основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

♦ кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допо­ міжного виробництва;

♦ кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

♦ кошторису загальновиробничих витрат;

♦ кошторису інших виробничих витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Розрахунок витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складається на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу чи видо­бутку продукції із вихідної сировини), встановлених для планового року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та організації виробництва. Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису витрат, так і під час розробки планових калькуляцій.

У планових розрахунках можуть використовуватися збільшені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг робіт у цілому, чи групові норми, розроблені для використання на деяких робочих місцях (дільницях, цехах), що мають однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.

На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів).

Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості відповідних видів

енергії, що складається на підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану в сторонніх

підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що виробляється енергоцехами.

Обґрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання розрахунків виробництва і споживання з кожного виду енергії власного виробництва, і визначення потреб у покупній енергії.

На підприємствах із великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії на технологічні потреби у вартісному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному виразі.

Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), здійснюється окремо для робітників, які находяться на відрядній оплаті праці, і робітників, які знаходяться на погодинній оплаті праці.

Сума основної заробітної плати робітників за відрядною оплатою праці визначається,

виходячи з обсягу виробництва відповідних видів продукції, установленої трудомісткості норм виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної, місячної) тарифної ставки.

Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці визначається, виходячи з їх планової чисельності і середньої тарифної ставки або посадового окладу.

Додаткова заробітна плата планується у розмірах, передбачених Кодексом законів країни про працю, іншими актами законодавства України, колективними договорами підприємств із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генераль­ною та галузевими (регіональними) угодами.

Відрахування на соціальні заходи здійснюються відповідно до законів України.

Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції, норм матеріал них та трудових витрат, які знаходять відображення у кошторисах витрат. Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами.

Кошторис витрат на утримання та експлуатацію устаткування складається цех. ми основного виробництва. Кожна стаття кошторису обґрунтовується плановими рахунками, вихідними даними для яких є:

ü планований склад устаткування і транспортних засобів, що визначаються в ходячи з норм їх використання і планового обсягу виробництва;

ü нормативи витрат рухової енергії за окремими видами устаткування і серел ціни (собівартість) окремих видів енергії;

ü норми витрат купівельних матеріалів для експлуатації устаткування, у т. запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;

ü норми амортизаційних відрахувань;

ü нормативи обслуговування устаткування і транспортних засобів допоміжним робітниками;

ü розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;

ü розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструмента

Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування уточнюються кошторисні (нормативні) ставки цих витрат на одну машино-годин й одиницю продукції.

Для розрахунку кошторису загальновиробничих витрат вихідними даними є:

v структура організації управління цехами, їх штатні розклади;

v норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загально-виробничих потреб;

v норми амортизаційних відрахувань;

v розрахунок витрат на охорону праці;

v розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;

v розрахунок витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;

v розрахунок витрат на професійну підготовку та перепідготовку за профілем підприємства кадрів, що перебувають у трудових відносинах із підприємством;

v норми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавство

До загальної суми витрат у зведеному кошторисі входять не тільки витрати на виробництво товарної продукції, а й витрати, пов'язані з приростом залишків незавершеного вироб­ництва, в тому числі напівфабрикатів власного виробництва, витрат майбутніх періоді е

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

1) із загальної суми витрат на виробництво виключити витрати на роботи (послуги що не входять до складу валової продукції.

Виключається також вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, якщо вони оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб і не підлягають обробці на підприємстві. Перелік робіт, що не входять до складу валової продукції, підлягає уточненню на підприємстві;

2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів. У разі збільшення залишки; цих витрат, сума приросту віднімається від суми витрат на виробництво, у разі зменшення - додається до неї;

3) врахувати зміну залишків резервів наступних витрат. Приріст залишків резервів наступних витрат додається до підсумку витрат на виробництво, зменшення - віднімається.

Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє собою виробничу собі­вартість валової продукції.

Собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із загальної суми витрат на ви­робництво, дорівнює собівартості, підрахованій виходячи з планових калькуляцій окре­мих видів продукції і їх товарного випуску.

Планова (нормативна) калькуляція - це розрахунок планової (нормативної) собівар­тості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова калькуляція складається на рік із розподілом по кварталах. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання калькуляції.

Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції, які виготов­ляються у плановий рік. Планова калькуляція собівартості вперше виготовлених у пла­човому році виробів і виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається, виходячи з проектних показників, за даними конструкторсько - технологічної доку­ментації на базі діючих на початок звітного періоду норм, і є основою для обліку вироб­ничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконан­ням завдань щодо зниження собівартості.

Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, установлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікува­них) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефектив­ності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Під час складання планової (нормативної) калькуляції визначається величина пря­мих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції за плановий період.

При цьому більша частина витрат входять до собівартості одиниці продукції у ви­гляді прямих витрат.

Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції за такими методами (базами розподілу):

• методом розрахунку кошторисних ставок.
• За цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
• методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг); методом пропорційного віднесення непрямих витрат до обсягу діяльності;
• методом пропорційного віднесення непрямих витрат до прямих витрат.

Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації-кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.

Суми змінних та постійних загальновиробничих витрат включаються до планової собівартості і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до вибра­ної бази розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

Витрати на обслуговування виробництва, а також інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат.

Планові калькуляції складаються на всі об'єкти діяльності підприємства. Форму розрахунку планових витрат наведено в таблиці 1.

Таблиця 1 Розрахунок планових витрат

Плановий зведений кошторис витрат по підприємству можна визначити за плановим рівнем затрат за елементами в розрахунку на плановий обсяг господарської діяльності (табл. 2)

Таблиця 2. Плановий зведений кошторис витрат для здійснення основної операційної діяльності

Плановий обсяг основної операційної діяльності підприємства (чистий дохід) - 6500 тис. грн.

Враховуючи високий рівень невизначеності ринкової кон'юнктури, на рік доцільно склада­ти тільки прогнозний укрупнений розрахунок (за структурними підрозділами підприємства центрами витрат і відповідальності), а реальні практично діючі розрахунки варто робити послідовно по кварталах з урахуванням результатів роботи підприємства за минулий період.

Планові розрахунки витрат використовують для визначення потреби в оборотних активах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.

В сучасних економічних умовах ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнані адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток і податок на додану вартість.

Ц=ВС+АВ+ВЗ+П+ПДВ, де Ц - ціна;

ВС- виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

АВ - визнані адміністративні витрати;

ВЗ - витрати на збут продукції;

/7 - сума прибутку;

ПДВ - сума податку на додану вартість.

Задача 10.

У табл. 1.1 наведено планові й фактичні виробничі витрати підрозділу за місяць. План виробництва продукції підрозділ виконав на 105%. Перевиконання плану виробництва було доцільне.

Потрібно:

1) перерахувати планові витрати на фактичний обсяг виробництва.

2) визначити результат діяльності підрозділу за показником витрат (економія, перевитрати).

Таблиця1.1

Витрати підрозділу за місяць, тис. грн.

Рішення:

1.Розрахунок плану під фактичні показники

65*1,05 = 68,3т.грн.

24*1,05 = 25,2т.грн.

2,8*1,05 = 2,9т.грн.

8,58*1,05 = 9т.грн.

58*1,05 = 60,9т.грн.

36*1,05 = 37,8т.грн.

22*1,05 = 23,1т.грн.

158,38*1,05 = 166,3т.грн.

2. У результаті аналізу діяльності підприємства було виявлено витрат

100 - 99,72 = 0,28% або 165,84 - 166,3 = -0,5т.грн.

Задача 20

Залишок матеріалів на складі підприємства на початок періоду оцінюються на суму 25000 грн., залишок на кінець періоду – 20 т., ціна першої закупки – 80 грн., надійшло за період матеріалів 10000 грн.

Потрібно:

Визначити вартість витрачених матеріалів за методом ЛІФО за період.

Рішення:

Метод ЛИФО припускає списання матеріалу у виробництво, які надійшли останніми.

1. Визначимо вартість що залишилися 20т. матеріалів 20*80 = 1600грн.

2. Звідси визначимо сумарно скільки було витрачено матеріалу на виробництво 25000+10000 = 33400грн.

Сума витрачена на виробництво за місяць по методу ЛИФО склала 33400грн.