- спостереження за живописною функцією мовних засобів у тексті, їхньою роллю у передачі інформації, створенні художнього образу;
- обгрунтування доцільності, виразності вжитих автором тих чи інших слів, граматичних форм;
- самостійний добір лексичних, граматичних багатств рідної мови для вираження власної думки, почутті.
Ці завдання можна конкретизувати таким чином:
1. З якою метою вжито в тексті синоніми, антоніми, образні слова, звертання, речення з окличною інтонацією, перелічування? Які риси характеру, які події, предмети вони зримо малюють? Який викликають настрій?
2. Доберіть з довідки влучні слова для характеристики предмета, героя, події, явища. (Найчастіше в довідці подаються антоніми). З ким (чим) порівнюються події, вища, предмети, дійові особи в тесті? Чому? Яке цим створюється враження? Якими словами змальовуються барви, звуки, дивні обриси предмета, явища?
3. Опишіть словами, що уявляєте, слухаючи поезію, музику.
4. Поговоріть з героями тексту. Висловіть побажання, застереження, співчуття, пораду.
5. Побудуйте діалог, розповідь за мотивами тексту.
6. Дайте відповідь на запитання тесту (з використанням опори й самостійно).
7. Відновіть текст (із розсипаних слів, речень, з переставленими частинами).
8. Чи відповідає зміст твору заголовків? Чи не пропущено щось важливе. Можливо, є щось зайве?
9. Чи допомагають вжиті слова зримо уявити те, про що розповідається? Речення будують з двох-трьох слів, за одним зразком чи з багатьох слів, різні за метою висловлювання та інтонацією?
10. Прийоми коректури – допоможуть Незнайкові виправити помилки.
Широко використовується також група завдань на зіставлення зовні схожих мовних явищ (змінених слів, спільнокореневих. Синонімів, з омонімічними коренями), їх класифікацію, на удосконалення опорних умінь. Тренувальні завдання, зорієнтовані на відпрацювання навичок, на інтегрованих заняттях, як правило, не ставляться.
Найголовніше – домогтися, аби мовні завдання активізували словесну творчість, а не гальмували її.
Коли сьогодні обговорюється проблема перебудови дошкільного виховання, то перш за все, мова йде про оновлення форм організації навчання і виховання дітей, про раціональне поєднання індивідуального і колективного навчання.
Навчально-виховний процес, для якого характерне врахування типових індивідуальних відмінностей дітей, рівнів, розвитку, прийнято називати диференційованим. У педагогічній практиці таке навчання називають “груповим” “індивідуально-груповим”, або “колективно-груповим” навчанням.
Проблема диференційованого навчання в нашій країні гостро постала під впливом вирішення важливих питань розвиваючого навчання (Л.С.Виготський, Л.В.Заков, Ю.К.Чабанський т.і.). В шкільній дидактиці обґрунтовані деякі принципи розвиваючого навчання, навчання на високому рівні складності; просування в навчанні швидким темпом; забезпечення провідної ролі теорій та ін.
Індивідуалізація і диференціація в навчанні і вихованні дітей дошкільного віку досліджувалась перш за все з точки зору розвитку здібностей дітей. Так система індивідуального підходу в роботах Л.П.Князєвої, Г.М.Дикопольської, Я.Й.Ковальчук, С.О.Лади вір включає, головним чином, варіювання завдань, запитань, вказівок, установок з урахуванням окремих якостей особистості дитини.
На основі оптимальної діагностики визначаються рівні навченості, розробляються специфічні програми, що відповідають рівню розвитку дітей, це і дозволяє авторам експериментальних досліджень досягти більш високих результатів навчання. Так, в дослідженні Т.М.Степанової, доведено переваги раціонального поєднання різних форм організації навчання дітей математики.
В останні десятиліття питання розвиваючого навчання розглядаються у тісному зв’язку з інтеграцією програмних завдань, особливо це характерне в навчанні дошкільників математики. Для дітей молодшого і середнього шкільного віку більш природнім є набуття знань, зображувальній діяльності. Тому рекомендується один-два рази в місяць проводити інтегровані заняття: математика і малювання, математика і фізкультура, конструювання і математика, аплікація і математика і т.д.
Експериментальні дослідження і педагогічна практика навчання дошкільників елементами математики переконують у перевазі такої організації навчального процесу, при якій органічно поєднуються різні форми навчання (Т.М.Степанова).
У дидактиці особливе місце відводиться засобам і методам навчання і впливу їх на результат цього процесу.
Під засобами навчання розуміються: сукупності предметів, явищ (Ф.Є.Гурман, Ф.Ф.Корольов), знаки (моделі) дії (П.Ф.Атутов, І.С.Якіманська), а також слово (Г.С.Костюк, О.Р.Лурія, М.М.Статків), яке бере участь в навчально-виховному процесі і забезпечує засвоєння нових знань і розвиток розумових здібностей.
Можна сказати, що засоби навчання – це джерела отримання інформації, як правило, це сукупність моделей різного походження. Розрізняють матеріально-предметні (ілюстративні) моделі та ідеальні (мислительні) моделі. В свою чергу, матеріально-предметні моделі поділяються на фізичні, предметно-математичні (прямої та непрямої аналогії) і просторово-часові. Серед ідеальних розрізняють образні і логіко-математичні моделі (опис, інтерпретації, аналогія). Матеріально-предметні моделі, пристрої, таблиці, діапозитиви, діафільми та ін. Ідеальні: дидактичні, навчальні, методичні посібники.
Основними функціями навчання є:
1) реалізація принципу наочності;
2) репрезентація складних абстрактних математичних понять у доступній формі;
3) ведення до оволодіння способами дій;
4) сприяння накопиченню чуттєвого досвіду;
5) надання можливості вихователю керувати пізнавальною діяльністю дітей;
6) збільшення об’єму самостійної пізнавальної діяльності дітей;
7) раціоналізація, інтенсифікація процесу навчання.
Слід визначити, що ці функції постійно змінюються, в зв’язку із удосконаленням теорії і практики навчання дітей.
Кожен засіб навчання виконує певну функцію. Так, образ, як засіб навчання, в основному забезпечує розвиток особистого досвіду дитини, відображеного в уявленнях, дія – формування умінь і навичок, слово (вихователя, дитини і художнє слово) створює можливість формування узагальнених уявлень, абстрактних понять.
Поняття, образ, як засіб навчання, в основному забезпечує розвиток особистого досвіду дитини, відображеного в уявленнях; дія – формування умінь і навичок, слово (вихователя, дитини і художнє слово) створює можливість формування узагальнених уявлень, абстрактних понять. Поняття “образ” дещо ширше, ніж наочність. Під ним розуміють не тільки різноманітні види дидактичного матеріалу, але і ті образи, які виникають на основі уявлень пом’яті (М.М.Поддьяков).
У дослідженнях відмічається, що без безпосереднього практичного орієнтування дитини у просторі і часі неможливе формування уявлень і понять. Однак на певному етапі навчання, коли необхідне розуміння дітьми цих відношень, більш суттєвим є не практичне орієнтування у просторі, а саме сприймання і розуміння просторових і часових відношень з допомогою графіків, схем, моделей. Формування у дітей уявлень і понять про величину і форму просто неможливе без наочності.
Завантажити реферат