ПЛАН
I. Вступ.
II. Виникнення іудаїзму.
III. Межі поширення.
IV. Іудейська Біблія.
V. Іудейські обряди і свята.
VI. Висновки.
VII. Список використаних джерел.
І. Вступ.
Іудаїзм – це перша й найдавніша монотеістична релігійна система. Всі три монотеістичні релігійні системи, що відомі історії світової культури тісно пов’язані одна з іншою, виходять одна з іншої і своїми коренями сягають в один і той же регіон на близькому сході. Про іудаїзм написано багато. Ця релігія зі всіма її догматами та обрядами, багатими історико-культурними традиціями, що зафіксовані у священих писаннях, фундаментально досліджувалась багатьма спеціалістами. За століття кожна значна релігія розвиває у собі велику кількість різноманітних течій. Іслам містить у собі кілька конкуруючих течій, християнство поділено на сотні конфесій. Сучасний іудаїзм також не є однорідним. У даному рефераті я намагаюсь описати іудаїзм як однорідну релігійну систему, не акцентуючи увагу на різні течії іудаїзму.
Враховуючи, що окрім 14,8 млн. іудеїв[1] у світі проживає щонайменше 1750 млн. віруючих, релігія яких тісно пов’язана з іудаїзмом, легко зрозуміти, що вивчення іудаїзму є обов’язковим для розуміння феномену світових релігій.
ІІ. Виникнення іудаїзму.
Нема нічого дивного у тому, що перша монотеїстична релігія виникла і набула характерних рис саме на близькому сході. Саме в цьому регіоні виникли найдавніші зародки цивілізації. Саме тут ще у ІІІ тисячолітті до н.е. сформувались перші достатньо розвинуті релігійні системи. Існуючі в той час у цьому регіоні централізовані деспотії, в першу чергу Єгипет, сприяли появі монотеїзму, адже сама ідея абсолютної влади передбачала наявність лише одного верховного правителя. Але не слід сприймати такий зв’язок спрощено. Звісно концентрація земної влади у руках однієї особи могла спричинити появу думки, що і на небесах структура влади схожа на земну, але тоді незрозуміло, чому монотеїзм не виник у Єгипті, якщо тенденції до його появи з’явились ще за часів Ехнатону[2]. Справа у тому, що розвиток релігії багато в чому залежить від інерційних консервативних норм і традицій. Активно функціонуючи для збереження існуючої системи, звичні норми та традиції рідко дозволяють новим релігійним системам зайняти місце старих. Це може відбутися лише за надзвичайних обставин, коли відбуваються значні зміни у сталій структурі. Також для заміни культів древньоєгипетських богів, котрі були загальновизнані і котрі оберігались впливовими жрцями, на єдине божество потрібна була сила, якою міг володіти лише володарюючий деспот – фараон. Але Ехнатон не мав такої влади. Отже, саме там, де виникнення монотеїзму було найбільш вірогідним, протидія релігійної системи, що спиралася на міцний пласт традицій, не дозволила ідеї єдиного верховного божества бути визнаною. Але ідея монотеїзму поширилася на всьому близькому сході і була підхоплена і розвинута відсталим кочовим племенем древніх євреїв, що деякий період перебувало у контакті з великою імперією фараонів.
Виникнення культу Яхве (Ягве).
В основному історія древніх євреїв і процес формування їх релігії відомі зі Старого Завіту Біблії.
В середині ІІІ тис. до н.е. численні кочові племена хапіру вдерлися на територію Палестини. Ними була підкорена частина країни - Ханаан[3]. Культура ханаанців була досить розвинутою. З часом плем’я хапіру змішалося з корінним населенням і почало називатися євреями – від древньоєврейського слова “івриш” – окраїна. Так почали називати народ, який жив на березі моря.
На початку ІІ тис. до н.е. євреї, як і багато інших семітських племен Аравії і Палестини були політеїстами. Вони досить легко визнавали богів інших народів, особливо тих, що були завойовані ними. Це не заважало кожному коліну[4] єврейського народу мати свого власного бога. Яхве був одним з таких богів: він був покровителем племені Іуди. Пізніше культ Яхве витіснив богів-покровителів інших колін і став єдиним для всіх євреїв. Чому ж саме Яхве став єдиним богом древніх іудеїв?
В Біблії сказано, що слід за Іосіфом, сином Іакова, весь єврейський народ опинився у долині Нилу. Єгипетський фараон призначив Іосіфа своїм міністром, тому єврейський народ мав рівні з єгиптянами права. Але після смерті Іосіфа євреї залишалися у Єгипті ще декілька століть, причому вони були перетворені на рабів. З народженням Моісея єврейський народ нарешті отримав надію на визволення – справжнього месію, котрий зміг увійти у безпосередній контакт з Яхве, і зміг вивести євреїв з Єгипту з його допомогою. Згідно Біблії Моісей був першим єврейським законодавцем, саме йому належать відомі десять заповідей. Моісей вважається чи не засновником іудейської релігії, що іноді навіть називається його ім’ям – мозаїзм.
Деякі вчені вважають, що історія про перебування єврейського народу у Єгипті і про його вихід з Єгипту навряд чи є правдивою. І такі думки є небезпідставними, адже у історичних документах не знайдено жодної згадки щодо факту поневолення єврейського народу єгиптянами. Але, зважаючи на те, що стародавні джерела є досить обмеженими, можемо припустити, що невелике семітське плем’я дійсно перебувало в Єгипті, або близько від нього, прожило там декілька століть, а потім залишило Єгипет, взявши багато культурних і релігійних ідей, в першу чергу тенденцію до формування монотеїзму. Потім масштаб ціеї події міг бути значно перебільшений у Біблійських оповідях. Прямих доказів цього немає, але багато вчених звертають увагу на непрямі докази того, що єгипетська культура дійсно дуже вплинула на ідейно-доктринні принципи іудеїв, що зафіксовані у Біблії. Так біблейська космогонія[5] дуже схожа на єгипетську космогонію з Гермополя[6] . Ще одним доказом може бути вражаюча схожість між 103-м псалмом Біблії та відомим гімном богу Атону. Отже, можливо, що реформи Ехнатона дійсно сильно вплинули на світогляд невеликого семітського племені, що певний період було у контакті з Єгиптом.
Якщо ми припустимо, що це так, то вірогідність появи у цього племені лідера-реформатора, харизматичної особистості, котра об’єднала навколо себе єврейське плем’я, людини, що згодом змогла остаточно трансформувати єврейський політеїзм у монотеїзм, є досить реальною. У Біблії такою особистістю є Моісей. Він не тільки вивів євреїв з Єгипту, а і видвинув на перший план культ єдиного бога Яхве, приписав йому всі свої реформи та закони. Містифікація цих подій у Біблії зовсім не заперечує реального існування реформатора і пророка-месії, котрий дійсно зіграв важливу роль в історії єврейського народу та його релігії. Тобто образ Моісея може уособлювати реальний процес поширення монотеїзму серед євреїв. Крім того, легендарний “вихід” євреїв і їхнє поселення в Палестині приходяться якраз на той самий період коли Ехнатон впровадив свої реформи у Єгипті (XIV-XIII до н.е.).
Євреї у Палестині.
Завоювавши Палестину євреї почали вести осілий спосіб життя і займатися землеробством. Вони створили у Палестині свою власну державу. Як вже було сказано, єврейське населення змішалося з місцевими семітськими племенамиі частково перейняло їхні традиції. Першими царями єврейської держави були Саул, Давид і Соломон. Але жодному з цих царів не вдалося створити міцну державу, яка після володорювання Соломона розпалася на дві держави – Ізраїль на півночі та Іудею на півдні. Оскільки влада царів у обох державах була дуже слабкою, то жреці, різноманітні “слуги господні”, назореї[7] і пророки мали великий авторитет і значно розвинули культ Яхве. Тепер релігія стосувалась всіх сфер життя людини. Ці “слуги господні” бачили спасіння лише у безаппе-ляційному, сліпому віруванні. Вони боролися з будь-якими проявами політеїзму. Іерусалімський храм з часом стає практично єдиним місцем, де проводилися ритуали і жерсвоприношення. Всі інші святилища та алтарі, як і культи всіх інших богів ханаанців, поступово відмирали, починаючи з І тис. до н.е. Багато пророків проповідували культ Яхве; їхні вчення були включені до Старого завіту Біблії і зберіглися до наших часів. При цьому пророки були чимсь на зразок опозиції до офіційного курсу культу Яхве.
Завантажити реферат