Велика частина положень Корану носить казуальний харктер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком в зв'язку з окремими випадками. Але багато які встановлення мають вельми невизначений вигляд і можуть мати різне значення в залежності від того, який зміст в них вкладається. У подальшій судово-богословській практиці і в правовій доктрині внаслідок досить вільного тлумачення вони отримали своє вираження в суперечливих, а нерідко і у взаємовиключаючих правових розпорядженнях[16].
Сунна.
Іншим авторитетним і обов’язковим для всіх мусульман джерелом права була Сунна ( "священний переказ"), що складається з численних розповідей (хадісів) про думки і вчинки самого Мухамеда. У хадісах також можна зустріти різне правове нашарування, що відображає розвиток соціальних відносин в арабському суспільстві. Остаточне редагування хадісів було здійснене у IX ст., коли були складені в ортодоксальних збірниках сунни, найбільшу популярність з яких отримав Бухарі (помер в 870 р.). З сунни також виводяться норми шлюбного і спадкового, судового права, правила про рабів і т.ін. Хадіси сунни, незважаючи на їх обробку, містили багато суперечливих положень, і вибір найбільш "достовірних" цілком відносився до розсуду богословів-правознавців і суддів. Вважалося, що мають силу лише ті хадіси, які були переказані прихильниками Мухамеда, причому, на відміну від суннітів, шиіти визнавали дійсними лише ті хадіси, які сходили до халіфу Алі і до його прихильників[17].
Таким чином, "Сунна посланця Алаха" (повна назва Сунни) - зведення текстів, що описують життя Мухамеда, його слова і справи, а в широкому значенні - збірник благих звичаїв, традиційних встановлень, доповнюючий Коран і шановний нарівні з ним як джерело відомостей про те, яка поведінка або думка є богоугодною, правовірною. Навчання Сунни – важлива частина релігійного виховання і освіти, а знання Сунни і проходження їй - один з головних критеріїв авторитетних ватажків віруючих[18].
Іджма.
Третє місце в ієрархії джерел мусульманського права займала Іджма, яка розглядалася як "загальна згода мусульманської общини". Нарівні з Кораном і Сунной вона відносилася до групи авторитетних джерел шаріата. Практично Іджма складалася з співпадаючих думок з релігійних і правових питань, які були висловлені прихильниками Мухамеда або згодом найбільш впливовими мусульманськими теологами-правознавцями (імамами, муфтіями, муджатахідами). Іджма розвивалася як у вигляді інтерпретацій тексту Корану або Сунни, так і шляхом формування нових норм, які вже не зв'язувалися з Мухамедом. Вони передбачали самостійні правила поведінки і ставали обов'язковими внаслідок одностайної підтримки муфтіїв і муджатахідфів.
Такий спосіб розвитку норм мусульманського права отримав назву "іджтіхад". Правомірність Іджми як одного з основних джерел шаріата виводилася з вказівки Мухамеда: "Якщо ви самі не знаєте, спитаєте тих, хто знає".
Велика роль Іджми в розвитку шаріата полягала в тому, що вона дозволяла правлячій релігійній верхівці Арабського халіфата створювати нові правові норми, пристосовані до умов феодального суспільства, що міняються, що враховують специфіку завойованих країн. До Іджми як джерела права, доповнюючого шаріат, примикала і фєтва – рішення і думки окремих муфтіїв з правових питань.[19]
Кияс.
Одним з найбільш спірних джерел мусульманського права, що викликає гострі розбіжності між різними напрямками, був кияс – рішення правових справ. Згідно киясу правило, встановлене в Корані, Сунні або Іджмі, може бути застосовано до справи, яка прямо не передбачена в цих джерелах права. Кияс не тільки дозволяв швидко врегулювати нові суспільні відносини, але і сприяв звільненню шаріата в цілому ряді моментів від теологічного нальоту.
Але в руках мусульманських суддів кияс часто ставав і зброєю відвертого свавілля. Найбільш широко ций метод був обгрунтований Абу Ханіфом і його послідовниками ханіфатами.
Як додаткове джерело права шаріат допускав і місцеві звичаї, що не війшли безпосередньо в саме мусульманське право в період його становлення, але що не суперечили прямо його принципам і нормам. При цьому признавалися правові звичаї, що склалися в самому арабському суспільстві (урф), а також у численних народів, підкорених внаслідок арабського завоювання або ж що зазнали в більш пізній час впливу мусульманського права (арати), зокрема у народів, що населяють нашу країну[20].
Фірмани, кануни.
І нарешті, похідним від шаріата джерелом мусульманського права були накази і розпорядження халіфов – фірмани. У подальшому в інших мусульманських державах з розвитком законодавчої діяльності як джерело права стали розглядатися і грати все зростаючу роль закони – кануни. Фірмани і кануни також не повинні були суперечити принципам шаріата і доповнювали його передусім нормами, що регламентують діяльність державної влади з населенням[21].
Заключна частина.
Отже, підводячи підсумки роботи хочу узагальнити: детально розглянуто процес виникнення і формування ісламу, приділена велика увага батькові "релігії покірних" – пророку Мухамеду, представлена загальна характеристика шаріата і розглянуті основні його джерела.
На прикінці, повернемось до пророка Мухамеда. У переказі про його нічну поїздку в Ієрусалім розровідається, як в "будинку поклоніння" пророку після молитви були запропоновані три чаші: одна з медом, інша з вином і третя з молоком,- і він вибрав з них останню. Між язичницькою чуттєвістю (мед) і християнською духовністю (вино) іслам дійсно є здоров'я і тверезе молоко: своїми загальнодоступними догматами і заповіддями він живить народи, що покликані до історичної дії, але не зрозуміли вищих ідеалів людства[22].
Список використаної літератури.
1. Религии мира. Енциклопедия. т.6.Москва "Аванта +".1996р.
2. Будда. Конфуций. Магомед. Франциск Ассизский. Савонарола. Бібліографічна бібліотека Ф.Павленкова. Москва. Республика. 1995р.
3. История государства и права зарубежних стран. Підручник під ред. П.Н.Галазни. Москва. Юридичская литература. 1980р.
4. Ислам. Проблеми идеологии, права, политики и економики. Під ред. М. Ф.Ким. Москва. Наука. 1985р.
5. Юридическая енциклопедия под ред. М. Ю.Тихомирова. М.1997р.
6. История государства и права зарубежних стран. Під ред. О.П.Жідкова. ч.1 Норма. Москва.1996р.
[1] (2) стор. 210.
[2] (1) стор. 511-512.
[3] (1) стор. 514.
[4] (1) стор. 520.
[5] (1) стор. 516.
[6] (2) стор. 209-210.
[7] (3) стор. 438.
[8] (3) стор. 438.
[9] (4) стор .140.
[10] (5) стор. 495.
[11] (6) стор. 417-418.
[12] (6) стор. 419.
[13] (6) стор. 419.
[14] (2) стор. 165-166.
[15] (6) стор. 420.
[16] (6) стор. 420-421.
[17] (6) стор. 421.
[18] (3) стор 526.
[19] (6)т стор. 421.
[20] (6) стор. 422.
[21] (6) стор. 422.
Завантажити реферат