ЗМІСТ.
ВСТУП.
РОЗДІЛ I. Передумови і формування
глобальної екологічної кризи.
РОЗДІЛ II. Сутність сучасної екологічної кризи та її
негативний вплив на природу і цивілізацію.
РОЗДІЛ III.Пошуки шляхів виходу з екологічної кризи.
ВИСНОВКИ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ.
ВСТУП.
Філософія забезпечує культурі самопізнання, а людському життю — смислові орієнтири. Справедливо вважається, що істинна філософія є духовною квінтесенцією епохи, живою душею культури. Звичайно, соціальні джерела і соціальне значення філософських вчень залежать від тих соціальних форм, що викликають їх до життя. Хоч всесвітня філософія, по суті, обертається навколо “вічних” проблем. До їх числа належить і проблема взаємовідносин Людини і Природи, яка в нинішній переломний момент людської історії набула, на жаль, трагічного звучання. Серед численних соціально значущих проблем, що встали перед народами на порозі третього тисячоліття, головне місце зайняла проблема виживання Людства і всього живого на Землі. Людському буттю загрожує самознищення. Ця обставина, як і екологічні, науково-технічні і інші моменти, неодноразово інтерпретувалися мислителями самих різних світоглядних орієнтацій. Людина стала, як вважав президент Римського клубу А. Печчеї, сам для себе ахіллесовою п’ятою, він — точка відліку, «в ньому всі початки і кінці» [13,315]. З його точки зору важливо зрозуміти стан, в якому опинилася людина. Чому його дорога призвела до катастрофи? Чи є ще час звернути з неї, а якщо є, то куди? Який шлях вибрати? Яким цінностям надати перевагу? Ті негативні для природи і самої людини наслідки антропогенної діяльності, що виявились в останні роки, примушують пильніше вдивитися в систему екологічних взаємовідносин, замислитися над проблемою їх гармонізації. Чому мова повинна йти саме про гармонію людини з природою, і недостатньо говорити, наприклад, тільки про їх єдність? Справа в тому, що внаслідок своєї об’єктивної діалектичності суперечлива єдність людини з природою має місце і на тих етапах їх взаємовідносин, коли ці відносини загострені, як, наприклад, в цей час. Разом з тим потреба виходу з справжнього кризового стану викликає необхідність становлення особливої форми єдності людини і природи, яка і забезпечила б це. Такою і є гармонія людини з природою.
Таким чином, екологічні потреби також давні, як і потреби людини в їжі, одягу, житлі і т. д. На протязі всієї попередньої історії їх задоволення відбувалося автоматично і люди були переконані, що повітрям, водою і грунтом вони забезпечені в достатку на всі часи. Протверезіння наступило лише декілька десятиріч назад, коли в зв’язку з наростанням загрози екологічної кризи став все гострішим відчуватися дефіцит чистого повітря, води і грунтів. Сьогодні всім ясно, що здорове навколишнє середовище не менш значуще, ніж матеріальні і духовні потреби. Було б великою помилкою вважати, наче б з екологічною кризою можна справитися за допомогою лише економічних заходів. Екологічна криза зумовлена “стрілками”, що направляли рух нашої технократичної цивілізації до конкретних цінностей і категорій, без коректування яких не можна приступити до радикальних змін. При переорієнтації категорій поняття природи повинне стати центральним, так що саме відношення людини до природи буде інакшим, ніж було до цього. Важливо зрозуміти і прийняти нові ціннісні орієнтири, смислові установки, створити новий образ людини — в противагу людиноспоживачу людини гуманної по відношенню до самого себе і природи. Без цієї глобальної філософської перебудови відносин в системі “Людина—Природа” всі заходи економічного, екологічного, науково-технічного характеру будуть мати лише приватне значення і не зможуть стати скільки-небудь серйозною перешкодою на шляху екологічної катастрофи, що насувається. Кінцевий висновок фахівців, що займаються цією проблемою, досить жорстокий: «Або вона (людина) повинна змінитися, або їй призначено зникнути з лиця Землі» [13,316].
Метою даної роботи є розгляд саме філософських аспектів взаємовідносин Людини і Природи в умовах екологічної катастрофи, що насувається, шляхів і можливостей формування тієї нової системи цінностей, за допомогою якої можна буде запобігти сповзанню Людства до власної загибелі.
Треба зазначити, що проблема ця, незважаючи на всю її актуальність, далеко не нова. Питання про відповідальність Розуму перед природою було поставлене ще в XIX ст. течією так званих російських космистів, розвинене в роботах Федорова, Вернадського і інших.
У XIX ст., по мірі загострення екологічної ситуації, у вирішення проблеми гармонічних взаємовідносин Людини і Природи втягувалася все більша кількість філософів і вчених. Виникли навіть нові галузі знань: філософія екології, соціоприроднича історія, народжені на стику природних і гуманітарних дисциплін, що було викликано масштабністю і різноплановістю проблеми.
При підготовці даної роботи були використані дослідження російських і зарубіжних вчених, таких як Федоров Н.Н., Кульпін Е.С., Пантін В.И., Моїсеєв Н.Н., Гиренок Ф.И., Лось В.А., Кравченко Ш.И.; Гор Е.Л , Хесле В., Форрестер, Печеї А., Тоффлер О. і інші.
Завданнями даної роботи є:
1. Розглянути сучасний стан взаємовідносин “Людина—Природа—Цивілізація” і основні вузли етично-філософських протиріч в ній на сучасному етапі суспільного розвитку.
2. Освітити основні шляхи виходу з глобальної кризи, що пропонувалися філософами і вченими XIX-XX ст. і їх реальне співвіднесення з екологічною ситуацією, що склалася.
3. Показати роль і місце екологічного виховання в загальному контексті екологічної проблеми.
РОЗДІЛ I:
ПЕРЕДУМОВИ І ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ.
Проблема взаємовідносин в системі “Людина—Природа—Цивілізація” належить до вічних філософських проблем. Не заглиблюючись дуже далеко в історію її становлення і розвитку, зазначимо однак, що перші екологічні кризи (локального характеру) були відомі ще в давнині і були тією основою, яка служила наочною ілюстрацією життєвої важливості даної проблеми.
Людина, як і все живе на Землі, невіддільна від біосфери, яка є необхідним природним чинником його існування. Природапредпосылка і природна основа життєдіяльності людей, причому повноцінна їх життєдіяльність можлива тільки в адекватних природних умовах. Людина може існувати лише в досить певних і вельми вузьких рамках навколишнього природного середовища, відповідних біологічним особливостям його організму. Він відчуває потребу в тому екологічному середовищі, в якому проходила еволюція людства протягом всієї його історії. Як відмічає Н.Н.Моїсеєв, розвиток суспільства поза біосферою — це нонсенс! Можливість існування суспільства може бути гарантована тільки в контексті розвитку біосфери, і те тільки у відносно вузькому діапазоні її параметрів. Знання цього діапазону — життєва необхідність людей. Звичайно, кожна людина володіє можливістю пристосовуватися до умов природного середовища, що змінюються (в певній мірі), нового для нього середовища мешкання. Дж. Уайнер зазначає, що «Всі представники виду Homo Sapiens здатні виявити необхідну пластичність реакцій у відповідь на зміну зовнішніх умов» [6,8]. Однак при всій їх широті і мобільності, адаптаційні можливості людського організму не безмежні. Коли швидкість зміни навколишнього природного Середовища перевищує пристосувальницькі можливості організму людини, тоді наступають патологічні явища, які ведуть, зрештою, до загибелі людей. У зв’язку з цим виникає настійна потреба співвіднесення темпів зміни навколишнього середовища з адаптаційними можливостями людини і людської популяції, визначення допустимих меж їх впливу на біосферу виходячи з допустимих кордонів її зміни. «Людство як жива речовина нерозривно пов’язане з матеріальноенергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі з її біосферою, — підкреслював Вернадський. — Воно не може фізично бути від неї незалежним жодної секунди» [1,299]. Інакше кажучи, людина як біосоціальна істота для повноцінної життєдіяльності і розвитку потребує не тільки якісної соціальної середи, але і в природному середовищі певної якості. Це означає, що нарівні з матеріальними і духовними потребами об’єктивно існують потреби екологічні, вся сукупність яких уражена біологічною організацією людини. Екологічні потреби — особливий вид суспільних потреб. Людина потребує певної якості природного середовища його мешкання. Лише при збереженні належної якості таких фундаментальних умов існування людей як повітря, вода і грунт можливе їх повноцінне життя. Руйнування хоч би одного з цих життєво важливих компонентів навколишнього середовища призвело б до загибелі життя на Землі.
Завантажити реферат