Як же можливі свобода і моральність? Людина, говорить Кант, належить в один і той же час до двох світів. Один — світ природи, явищ емпіричного буття, простору і часу, зовнішньої необхідності; інший же — світ ноуменальний, поза простором, часом. Відповідно всі можливі закони поділяються Кантом на “закони природи” і “закони свободи”, або моральності. Свобода для Канта означає не безпричинність, а спроможність розумної суті самому встановлювати для себе закон в якості необхідного і універсального. Коли людина сама накладає на себе закон, але при тому такий, що може бути водночас законом загальним, що розповсюджуються на все людство (знаменитий кантовский “категоричний імператив”), тоді він вільний. Це і є моральність, тотожна свободі. В тому, що цей закон визначається вільним, власним розсудом індивіда, що в свою чергу не перпедвизначено жодними природними детермінантами, нічим іншим, окрім самої людської свідомості, виявляється суб'єктивний і автономний характер моралі.
З питанням про свободу тісно зв'язана кантовская філософія історії з її ідеєю прогресу, його вчення про вічний мир, про державу, про право. Значення ідеалу суспільного розвитку Кант бачив “в торжестві загальних форм права”, в подоланні антагонізма етики і політики на шляхах вічного миру. Реальному втіленню цього ідеалу може служити кантовске гасло “дисциплінувати, культивувати, цівілізувати”.
висновок
Вчення про моральність знаходиться в центрі всієї системі Канта.
Канту вдалося показати, якщо і не пояснити повністю, цілий ряд специфічних рис моралі. Моральність не є психологія людини як такого, вона не зводиться ні до яких притаманних всім людям елементарним прагненням, почуттям, пробудженням, ні до яких особливих унікальних переживань, емоцій, відмінних від всіх інших психічних параметрів людини. Моральність, звичайно, може приймати форму тих або інших психологічних явищ в свідомості людини, але лише через виховання, через підпорядкування стихії почуттів особливій логіці моральної повинності. Взагалі, мораль не зводиться до “внутрішньої механіки” душевних імпульсів і переживання людини, а має нормативний характер, тобто ставить людині певні дії і самі пробудження до них по їхньому змісту, а не по психологічному вигляду, емоційному забарвленню, душевному настрою і т. п. Цим методологічним розмежуванням “логіки почуттів” і “логіки моралі” Канту вдалося виявити суть морального конфлікту в сфері індивідуальної свідомості в конфлікті обов’язку і схильностей, бажань, безпосередніх прагнень. Обов’язок по Канту — одностороння і тривка цільність, реальна альтернатива моральної м’якотілості і протистоїть останньому як принципіальність компромісам. Одна з історичних заслуг Канта в розвитку поняття моралі полягає в його вказівці на принципову загальність моральних вимог, що відрізняє мораль від багатьох інших подібних з нею соціальних нормативів (звичаїв, традицій).
Парадокс кантовської етики полягає в тому, що, хоча моральна чинність і направлена на здійснення природної і моральної досконолості, досягнути її в цьому світі неможливо.
Порушення Кантом проблеми автономності етики, розгляд етичного ідеалу, міркування про практичний характер моральності і т. д. визнаються неоцінимим вкладом в філософію.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кант И. Трактаты и письма, М.: Наука, 1980 — 709 с.
2. Кант И. Сочинения в шести томах, М.: 1963 - 1966 г., т.1, 2, 3, 4, 6.
3. Т. Б. Длугач “И. Кант: от ранних произведений к “Критике чистого разума”, М.: Наука, 1990 — 136 с.
4. И. С. Андреев, Б. Т. Григорьян “Философия Канта и современный идеализм”, М.: Наука, 1987 — 272 с.
5. О. Г. Дробницкий “Понятие морали”, М.: Наука, 1974 — 388 с.
6. Философский словарь, под. ред. И. Т. Фролова, М.: Политиздат, 1986 — 590 с.
7. “Философия” под ред. В. П. Кохановского, Роств-на-Дону.: Книга, 1995 — 576 с.
Завантажити реферат