Це короткочасне електромагнітне поле, що виникає при вибуху ядерних боєприпасів в результаті взаємодії гамма-променів і нейтронів, що випускаються при ядерному вибуху, з атомами навколишнього середовища. Наслідком його впливу є перегоряння або пробої окремих елементів радіоелектронної й електротехнічної апаратури.
Поразка людей можлива тільки в тих випадках, коли вони в момент вибуху стикаються з простягнутими провідними лініями.
Найбільш надійним засобом захисту від усіх вражаючих факторів ядерного вибуху є захисні споруди. У полі варто укриватися за міцними місцевими предметами, зворотними схилами висот, у складках місцевості.
При діях у зонах зараження для захисту органів дихання, очей і відкритих дільниць тіла від радіоактивних речовин використовуються засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, протипилові тканинні маски і ватно-марлеві пов'язки), а також засоби захисту шкіри.
Особливості вражаючої дії нейтронних боєприпасів.
Нейтронні боєприпаси є різновидом ядерних боєприпасів. Їхню основу складають термоядерні заряди, в яких використовуються ядерні реакції поділу і синтезу. Вибух таких боєприпасів робить вражаючу дію насамперед на людей за рахунок могутнього потоку проникаючої радіації, в якому значна частина (до 40%) приходиться на так називані швидкі нейтрони.
При вибуху нейтронних боєприпасів площа зони поразки проникаючою радіацією перевершує площу зони поразки ударною хвилею в кілька разів. У цій зоні техніка і споруди можуть залишатися непошкодженими, а люди одержують смертельні поразки.
Для захисту від нейтронних боєприпасів використовуються ті ж засоби і способи, що і для захисту від звичайних ядерних боєприпасів. Крім того, при спорудженні сховищ і укриттів рекомендується ущільнювати і зволожувати ґрунт, що укладається над ними, збільшувати товщину перекриттів, влаштовувати додатковий захист входів і виходів.
Захисні властивості техніки підвищуються застосуванням комбінованого захисту, що складається з водневмістовних речовин (наприклад, полиетилену) і матеріалів з високою щільністю (свинець).
Вогнище ядерної поразки.
Вогнищем ядерної поразки називається територія, яка була піддана безпосередньому впливу вражаючих факторів ядерного вибуху. Воно характеризується масовими руйнуваннями будинків, споруд, завалами, аваріями в мережах комунально-енергетичного господарства, пожежами, радіоактивним зараженням і значними втратами серед населення.
Розміри вогнища тим більше, чим могутніше ядерний вибух. Характер руйнувань у вогнищі залежить також від міцності конструкцій будинків і споруд, їхньої поверховості і щільності забудови.
За зовнішню межу вогнища ядерної поразки приймають умовну лінію на місцевості, проведену на такій відстані від епіцентру (центру) вибуху, де величина надлишкового тиску ударної хвилі дорівнює 10 кПа.
Вогнище ядерної поразки умовно поділяють на зони – ділянки з приблизно однаковими за характером руйнуваннями.
Зона повних руйнувань – територія, що була піддана впливу дії ударної хвилі з надлишковим тиском (на зовнішній межі) понад 50 кПа.
У зоні цілком руйнуються всі будинки і споруди, а також протирадіаційні укриття і частина сховищ, утворюються суцільні завали, ушкоджується комунально-енергетична мережа.
Зона сильних руйнувань – з надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 50 до 30 кПа. У цій зоні наземні будинки і споруди одержують сильні руйнування, утворюються місцеві завали, виникають суцільні і масові пожежі. Більшість сховищ збережеться, у окремих сховищ будуть завалені входи і виходи. Люди в них можуть одержати поразки тільки через порушення герметизації, затоплення або загазованість приміщень.
Зона середніх руйнувань – з надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 30 до 20 кПа. У ній будинки і споруди одержать середні руйнування. Сховища й укриття підвального типу збережуться. Від світлового випромінювання виникнуть суцільні пожежі.
Зона слабких руйнувань – з надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 20 до 10 кПа. Будинки одержать невеликі руйнування. Від світлового випромінювання виникнуть окремі вогнища пожеж.
Зони радіоактивного зараження на сліді хмари ядерного вибуху.
Зона радіоактивного зараження – це територія, яка була піддана зараженню радіоактивними речовинами в результаті їх випадання після наземних (підземних) і низьких повітряних ядерних вибухів.
Шкідливе діяння іонізуючих випромінювань оцінюється отриманою дозою випромінювання (дозою радіації) Д, тобто енергією цих променів, поглиненою в одиниці об'єму середовища, що опромінюється. Ця енергія вимірюється існуючими дозиметричними приладами в рентгенах (Р).
Рентген – це така кількість гамма-випромінювання, що створює в 1 см2 сухого повітря (при температурі 0 °C і тиску 760 мм рт. ст.) 2,08 x 109 іонів.
Для оцінки інтенсивності іонізуючого випромінювання, що випускається радіоактивними речовинами на зараженій місцевості, введено поняття «потужність дози іонізуючого випромінювання» (рівень радіації). Її вимірюють у рентгенах у годину (Р/год), невеликі потужності в мілірентгенах у годину (мр/год).
Поступово потужність дози випромінювання знижується. Так, потужність дози випромінювання, заміряна через 1 год після наземного ядерного вибуху, через 2 год зменшиться вдвічі, через 3 год – у чотири рази, через 7 год – у десять разів, а через 49 – у сто разів.
Необхідно відзначити, що при аварії на АЕС з викидом осколків ядерного палива (радіонуклідів) місцевість може бути забруднена протягом від декількох місяців до декількох років.
Ступінь радіоактивного зараження і розміри зараженої ділянки (радіоактивного сліду) при ядерному вибуху залежать від потужності і виду вибуху, метеорологічних умов, а також від характеру місцевості і ґрунту.
Розміри радіоактивного сліду умовно поділяють на зони (Мал. 1).
Зона надзвичайно небезпечного зараження. На зовнішній межі зони доза випромінювання з моменту випадання радіоактивних речовин із хмари на місцевість до повного їх розпаду дорівнює 4000 Р (в середині зони – 10000 Р), потужність дози випромінювання через 1 год після вибуху — 800 Р/год.
Зона небезпечного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 1200 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 240 Р/год.
Зона сильного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 400 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 80 Р/год.
Зона помірного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 40 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 8 Р/год.
В результаті дії іонізуючих випромінювань, як и при дії проникаючої радіації, у людей виникає променева хвороба. Доза 150—250 Р викликає променеву хворобу першого ступеня, доза 250— 400 Р — променеву хворобу другого ступеня, доза 400—700 Р — променеву хворобу третього ступеня, доза понад 700 Р — променеву хворобу четвертого ступеня.
Завантажити реферат