Шолом-маска захищає обличчя й очі від ОР, СДОР, РП, БА, підводячи до органів дихання очищене повітря й викидаючи в атмосферу видихнуте повітря. Вона складається із корпусу, окулярного вузла, системи кріплення на голові та клапанної коробки.
Вона виготовляється із гуми сірого або чорного кольору. З’єднувальна трубка з’єднує шолом-маску протигаза із фільтруючо-поглинаючою коробкою. Вона зроблена із гуми, обтягнута трикотажем і має поперечні складки, які надають їй пружності та забезпечують проходження повітря при згині.
Сумка призначена для носіння, захисту та збереження протигаза.
Незапотіваюча плівка служить для захисту окулярного вузла від запітнівання.
Підготовка протигаза до використання починається з вибору необхідного розміру шолом-маски, який визначається за обсягом голови шляхом вимірювання її по лінії, що проходить через маківку, щоки та підборіддя. Наприклад: СП-5М (ШМ-62) до 63, 63,50-65,5; 66-68; 68,5-70,5; 71 і більше.
При використанні протигаза необхідно:
1. Надіти сумку з протигазом через праве плече так, щоб вона була на лівому боці.
2. Відрегулювати за допомогою пряжки довжину плечового ременя так, аби його краї опинилися на рівні талії.
3. Затримати дихання, заплющити очі, вийняти шолом-маску, взяти її обома руками так, щоб великі пальці були ззовні, а решта – всередині.
4. Прикласти в нижню частину шолома підборіддя, різким рухом рук вгору і назад, натягнути шолом-маску на голову так, щоб не було складок, а окуляри розмістилися на рівні оцей;
5. Видихнути повітря, відкрити очі, продовжувати дихати.
Респіратори використовуються для захисту органів дихання від радіоактивного пилу (Р-2), від парів і газів на виробництві із СДОР (РПГ-67, РУ-60, РУ-60МУ).
Респіратор Р-2 – це фільтруюча напівмаска з двома вдихальними клапанами й одним видихальним, кріпленням.
Респіратор Р-2 виготовляють трьох розмірів, які визначаються виміром висоти обличчя (відстань між точкою найбільшого заглиблення перенісся та найнижчою точкою підборіддя).
На підприємствах із СДОР використовують респіратори, які складаються із гумової напівмаски, фільтрувально-поглинальних патронів, пластмасових манжет із клапанів вдоху та видоху, трикотажного обтюратора, наголовника для закріплення на голові.
Ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя від шкідливих речовин у повітрі в умовах ізоляції органів дихання від навколишнього середовища.
До цих засобів захисту органів дихання відносяться ізолюючі дихальні апарати типу ІП-4, ІП-5.
ІП-4 призначені для захисту органів дихання, шкіри, обличчя та очей від речовин будь-якої концентрації і сили дії.
Принцип дії його заснований на виділенні кисню із хімічних речовин при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихає людина, тобто перетворення СО2 на О2.
ІП-4 складається із шолом-маски із з’єднувальною трубкою, реферативного патрона, дихального мішка, каркаса, сумки.
Шолом-маска П-4 служить для ізолювання органів дихання від отруйного зовнішнього середовища.
Регенеративний патрон призначений для отримання кисню, необхідного для дихання, а також поглинання вуглекислого газу і вологи, які містяться у видухнутому повітрі.
Дихальний мішок – є резервуаром для видихнутої газової суміші та кисню, який виділяє регенеративний патрон.
Сумка – для зберігання та перенесення ІП-4.
Тривалість роботи у протигазі:
- при важкому фізичному навантаженні (біг, земляні роботи) – 40 хв.
- при середньому фізичному навантаженні (хода, обслуговування механізмів) – 60 хв.;
- при легкому фізичному навантаженні (перебування у стані спокою) – 180 хв.
Розмір шолома: Наприклад, 1 - до 635; 2 – 647-670; 4 – 700 і більше.
Для запуску ІП-4 необхідно:
- встановити регенеративний патрон ІП-4 на каркас та приєднати його до дихального мішка;
- приєднати шолом-маску до ІП-4;
- одягнути сумку з ІП-4 через праве плече так, щоб вона була зліва, а регенеративний паторн був на рівні талії;
- відкрити кришку сумки, вийняти шолом-маску;
- надіти шолом-маску так, щоб не було складок, а окуляри – на рівні очей;
- привести у дію пусковий брикет, знявши чек, закрутивши гвинт за годинниковою стрілкою до краю;
- переконатися в тому, що пусковий пакет працює за зміною кольору термоіндикатора – від рожевого до яскраво-синього;
- закрити кришку сумки і защепити її на всі кнопки.
6. Евакуація – це організований вихід працівників підприємств та організацій, які припиняють або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення.
Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом.
Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, автомобілі тощо).
Як правило, транспортом вивозять робочі зміни, формування Цивільної оборони, дітей і літніх людей, інвалідів, вагітних жінок тощо.
Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вихід у заміську зону робітників і службовців, евакуйованих членів їхній сімей, студентів ВУЗів, учнів шкіл та училищ організовується через підприємства, навчальний заклад.
Плани евакуації населення розташовані в штабах Цивільної обороти міста, району, області. На підставі плану евакуації проводять такі заходи: створюють і завжди підтримують напоготові пункти управління, засоби зв’язку й передачі інформації; підготовлюють усі види транспорту, станції та пункти посадки і висадки, райони розміщення у заміській зоні, виявляють приміщення. придатні як протирадіаційні укриття, проводять інші заходи, що сприятимуть успішній евакуації населення.
Для підготовки і проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах, районах і на об’єктах народного господарства створюють евакуаційні комісії. Вона здійснює: підрахунок населення, яке підлягає евакуації, підрахунок можливостей населених пунктів заміської зони, прийняття й розміщення населення, організацій та навчальних закладів, розподіл районів і населених пунктів між евакуйованими; підрахунок транспортних засобів і розподіл їх по об’єктах евакуації тощо.
Евакуаційна комісія об’єкта здійснює: підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їхній сімей, які евакуйовуватимуть; визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх виходу; організовує забезпечення транспортом, готує пункти посадки і висадки; забезпечує зв’язок з районними комісіями, займається питанням розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.
Евакуацію населення проводять через збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), що призначені для збору, реєстрації й відправлення населення.
ЗЕП розміщують у громадських будинках, поблизу залізничних станцій, платформ, тобто поблизу місць посадки на відповідний транспорт. Крім того, поблизу ЗЕП підготоване сховище з розрахунком кількості відправленого населення. Поблизу станцій пунктів висадки створюють прийомні евакуаційні пункти (ПЕП), на який організовуються зустріч і відправлення населення.
Завантажити реферат