Майбутній Кодекс України про інформацію має на меті об’єднати в одному законодавчому акті регулювання провідних суспільних відносин, об’єктом яких є інформація, незалежно від форми, способу, засобу чи технології її прояву у суспільних відносинах. Це дозволяє, у разі виникнення необхідності публічно правового урегулювання нових суспільних відносин щодо інформації агрегувати юридичні формулювання їх у Кодекс через внесення в нього на рівні законів змін і доповнень без породження нових системоутворюючих законодавчих актів.
Методологічною базою правотворення такого Кодексу повинна стати юридична доктрина щодо умовного поділу права України на галузі за наступною принциповою моделлю: основа конституційне право; його положення знаходять паралельний розвиток (у відповідності з методами правового регулювання і захисту прав) в адміністративному, цивільному, трудовому, кримінальному праві та інших підсистемах національного права України, в яких інформація виступає як опосередкований, (додатковий, факультативний) предмет регулювання суспільних відносин. Розробка проекту Кодексу повинна проводитися методом агрегації: удосконалення окремих правових норм, чи створення нових міжгалузевих правових інститутів не повинно порушувати цілісність та призначення національного законодавства, а покращувати, удосконалювати його дієвість в цілому, створювати нову системну якість, яка не притаманна окремим його складовим.
Мета Кодексу визначається у відповідності з теорією системи цілей, правове регулювання суспільних відносин між їх суб’єктами щодо інформації у різних формах її об’єктивного вираження (творах, результатах інтелектуальної діяльності) незалежно від сфери (чи галузі) суспільних відносин, матеріальних носіїв інформації (паперових, електронних тощо) та технології фіксації (літери, знаки, образи, цифри тощо).
Інше – визнається підцілями, функціями, напрямками, нормами, окремими завданнями.
Провідними функціями Кодексу повинні бути: - регулятивна – визначення прав, обов’язків та зобов’язань суб’єктів; - нормативна – визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин; - охоронна – визначення гарантій та меж правомірної поведінки, за якими діяння утворюють правопорушення (делікти) та відповідальність за них у відповідності з нормами цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права; - інтегративна – системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні, тобто Кодекс повинен стати поєднуючою ланкою між провідними традиційними галузями права щодо застосування їх методів в сфері інформаційних відносин; - комунікативна – зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є, або необхідність в яких може виникнути, системоутворюючими різних міжгалузевих інститутів права.
Серед провідних завдань Кодексу можна визначити: - визначення консенсусу (згоди) в суспільних стосунках, узгодженості розуміння та застосування юридичних норм, правомірної поведінки учасників інформаційних відносин, відносин в інформаційній сфері; - забезпечення інформаційного суверенітету, незалежності України у міжнародних стосунках; - забезпечення інформаційної безпеки громадян, їх окремих спільнот, суспільства та держави, як складових національної безпеки України; - визначення правомірної поведінки учасників інформаційних відносин в Україні; - захист інформації від несанкціонованого доступу, правопорушень (знищення, модифікації, перекручення тощо).
Докладніше види завдань повинні знайти розвиток у нормах інформаційного законодавства України. У відповідності з рішенням Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади від 6 жовтня 2000 року проект Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин (далі Концепція) передано на обговорення до державних органів центральної виконавчої влади та наукової громадськості за участю працівників Академії правових наук України.
Основні положення Концепції знайшли відображення в наукових працях. Інформаційне законодавство
Як констатацію факту, слід зазначити, що сучасне інформаційне законодавство України щодо доктрини його формування, має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континентальної системи права, воно стало на шлях публічно-правового нормотворення за доктриною загального права (англо-американської системи права) – коли окремі проблеми на законодавчому рівні, вирішуються у площині чинних законів за ситуаційним принципом.
Ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України, з точки зору когнітивного (пізнавального) аспекту, спричинив коло проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин. Наприклад: 1. Відсутність легальної чіткої ієрархічної єдності законів, що викликає суперечливе тлумачення при застосуванні правових норм у практиці. 2. У зв’язку з тим, що різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різні часи розвитку, становлення, і удосконалення державності без узгодження понятійного апарату, тому вони мають ряд термінів, які недостатньо коректні, не викликають відповідної інформаційної рефлексії, або взагалі позбавлені чіткого визначення свого конкретного змісту. Так, тому щодо інформаційних відносин, то тут доцільно зазначити такі поняття і терміни, як «інформація», «таємна інформація» і «таємниця», «документ» і «документована інформація», «майно», «власність», «володіння», «інтелектуальна власність», «автоматизована система», «суб’єкт суспільних відносин» та «учасники суспільних відносин», «система інформаційних відносин» тощо. Всі ці терміни законодавець використовує для регулювання відносин у різних сферах і галузях права. 3. Термінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці. 4. Велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування. 5. Є розбіжність щодо розуміння структури і складу системи законодавства в сфері інформаційних відносин та підходи до їх формування. Нерідко в окремих законах у систему законодавства включають норми, що виражені в підзаконних нормативних актах. Це створює в практиці правозастосування деякими учасниками суспільних відносин колізію норм, ігнорування конституційних положень, норм закону на користь норм підзаконного акта окремих міністерств, комітетів, відомств і організацій. 6. Потребує удосконалення чинне законодавство України в сфері інформаційних відносин. Проведені дослідження і узагальнення досвіду експертної, слідчої і судової практики дають можливість внести такі рекомендації: а) пропозиції щодо вдосконалення інформаційного цивільного законодавства. Треба зазначити, що комп’ютерні програми доцільно віднести до об’єктів інтелектуальної власності. Але на сьогоднішній день згідно Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не мають правової охорони …програми для обчислювальних машин. Хоча це не вірно і як по суті, так і по змісту тому що: - програма для обчислювальної машини – це результат розумової, творчої діяльності людини. Адже написання програми це не тільки викладення в певній послідовності своїх знань, умінь і навиків у формі алгоритму, а й створення такої програми, яка б забезпечила швидке, правильне, об’єктивне вирішення завдання, питання, функціонування певного механізму, надання інформації тощо; автор програми моделює послідовність виконання поставлених завдань, підбирає колір, зовнішній вигляд, атрибутику програми та ін. У процесі написання програми людина творить новий інтелектуальний продукт; - програми – це також винаходи; вони відповідають всім вимогам винаходу, тобто це технічне рішення (і не тільки; також можливе математичне) в будь-якій галузі суспільнокорисної діяльності, відповідає умовам патентоспроможності (є оригінальним і новим), має винахідницький рівень і придатне для використання в різних сферах людського життя (освіті, науці, практиці).
Завантажити реферат