Державність Західної України в 20—30-х роках. Приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР

Проблеми української державності за кордоном. 2 січня 1919 р. уряди УНР і ЗУНР урочисто проголосили об'єднання (злуку) двох українських республіку однак воєнні дії призвели до того, що під польською окупацією опинилися Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Полісся, Посяння, Лемківщина. У Остаточному об'єднанню України перешкодила Антанта, коли Верховна Рада в Парижі 25 червня 1919 р. постановила "уповноваженим силам Польської республіки ввести свої осередки аж по р. Збруч".

Ще раніше, у листопаді 1918 p., Північна Буковина була окупована румунськими військами, а Закарпаття в січні 1919 р. — чеськими.

Деякий час влада Польщі над західними українцями лишалась спірною. Незважаючи на це, розпочалась полонізація Галичини. Вже до січня 1923 р. між поляками було розподілено в Галичині близько 200 тис. гектар землі, на Поліссі — 113 тис. і т. д. Тому восени 1922 р. українці розпочали бойкот виборів до сейму і сенату. Але українське населення Волині, Холмщини, Полісся та Підляшшя все ж взяло участь у виборах. Українське представництво в обох палатах стано­вило 20 депутатів і 6 сенаторів. Політичні засади українського пред­ставництва виклав від імені Українського сеймового клубу 23 січня 1923 р. С.Підгірський: " .ми, представники Волині, Холмської зем­лі, Підляшшя і Полісся, заявляємо з цієї Сеймової трибуни перед цілим світом, що метою українського народу є відродження Самос­тійної Української Держави ";ї^Ііж тим поляки досягли своєї мети. 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Версалі остаточно визначи­ла приєднання Галичини до Польщі.

Анексовані західноукраїнські землі перебували на становищі напівколоній Польщі, Румунії й Чехословаччини. Під час світової економічної кризи (1929—1933 pp.) безробіття на західноукраїнсь­ких землях набуло небачених масштабів. Протягом майже всього періоду окупації західноукраїнських земель тут зберігався воєнний стан, панували політичний терор, жорстоке переслідування націо­нально-визвольного руху.

Соціальне гноблення, національна та політична дискриміна­ція українського населення викликали рішучий опір. У національ­но-визвольній боротьбі населення Західної України брали участь різноманітні політичні сили, що відстоювали інтереси різних соці­альних груп. Галицькі українці почали організовувати своє полі­тичне життя, створювати політичні партії. Першими з них стали Українська партія національної роботи і Українська Народна тру­дова партія.

Деякі легальні українські політичні партії брали участь у поль­ській політичній системі. Найбільш впливовою і авторитетною серед таких політичних організацій було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), створене у липні 1925 р. У 1935 р. УНДО мало найбільше серед усіх українських політичних формувань представництво в польському сеймі (17 депутатів) і сенаті (3 депутати).

^ерсальське рішення 1923 p., яким визнано прилучення Гали­чини до Польщі, викликало хвилю протесту і деяке зневір'я до Заходу. Де сприяло утворенню у 1923 p. компартії Західної України, яка пізніше стала складовою частиною компартії Польщі.

і'В 30-х роках обстановка різко змінилася. Встановлення тота­літарної системи СРСР, її злочини проти українського народу у вигляді насильницької колективізації, голодомору 1932—1933 pp., численних політичних процесів внесли істотні корективи в дію політичних чинників на західноукраїнських землях.

Прорадянські, прокомуністичні погляди взагалі не були домі­нуючими у політичній думці галицьких українців. Переважна біль­шість з них стояла на відкрито націоналістичних і антирадянських позиціях і розрізнялась перш за все методами своєї боротьби. У непримиренній опозиції до УСРР перебувала, наприклад, Україн­ська військова організація (УВО), заснована у 1920 p., провід якої складався із старшин Українських січових стрільців. Основним засобом своєї боротьби проти польської влади УВО обрала індиві­дуальний терор.

Наприкінці 20-х років виникає кілька націоналістичних груп: Союз української націоналістичної молоді, Лсгія українських наці­оналістів та ін. На конференціях 1927 і 1928 pp. вони висловлюва­лися за злиття усіх цих груп в єдину Організацію українських націоналістів (ОУН).

. У січні 1929 p. у Відні відкрився конгрес ОУН, який ухвалив устрій ОУН і обрав провід ОУН, до якого увійшли керівники УВО Є.Коновалець, Р.Сушко та ін. — колишні старшини січових стріль­ців та Української галицької армії М)тже, ОУН бхопила усі існуючі націоналістичні групи.

\ОУН ставила перед собою завдання боротися проти польсько­го режиму, а також "уздоровити відносини внутрі нації, викликати в українському народові державотворчі зусилля" Акції ОУН (те­рор, саботаж, підпали) стали приводом для масових репресій проти українців, викликали в 1935—1936 pp. судові процеси над членами ОУН.

У більш сприятливому становищі перебували українці Закар­паття В 1919 p. Закарпаття опинилося у складі Чехословацької Республіки, у 1928 p. стало Підкарпатським краєм, але без права на автономію. Празький уряд 11 жовтня 1938 p. після Мюнхенської змови нарешті надав автономію Карпатській Україні (Підкарпатсь­кій Русі) і дозволив їй створити перший автономний уряд, до якого увійшли А.Бродій, А.Волошин та ін.

Згідно з рішенням німецько-італійськото арбітражу у Відні від 2 листопада 1938 p. Карпатська Україна змушена була віддати значну частину своєї території з такими містами, як Ужгород та Мукачево, Угорщині. Після цього столицю Карпатської України перенесено до Хуста.

Навіть у таких важких умовах було зроблено ще один крок до незалежності;;22 листопада 1938 p. прийнято закон Чехословацької Республіки про конституцію Карпатської України. На цій основі автономний уряд розгорнув роботу з підготовки виборів до першого Сейму Карпатської України. На виборах, які відбулися 12 лютого 1939 p Українське національне об'єднання отримало 92,4% голосів.

М5 березня 1939 р. Сейм, до якого було обрано 32 посли, розпочав у Хусті свою роботу і проголосив незалежність Карпат­ської України, яка ставала республікою на чолі з президентом, вибраним Сеймом. Державною мовою Карпатської України визна­валась українська мова, барви державного прапору — синя і жов­та. Президентом Карпатської України обрано Волошина.

Але ще 13 березня 1939 р. хортисги Угорщини за вказівкою Берліна направили в Прагу і Хуст ультиматум про окупацію всього Закарпаття нібито з метою "підтримання порядку". 14 березня відбувся перший напад угорських військ на територію Закарпатсь­кої України, а вслід за цим — її повна окупація.

За умовами Ризького договору заборонялось перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія і уряд Української Народної Республіки і всі їх органі­зації втратили право на легальне існування в Польщі. Вони продов­жували своє існування нелегально. Ця обставина мала велике зна­чення, бо підкреслювала національну свідомість українців і їх праг­нення мати свою державу.

Приєднання Західної України, частини Бессарабії та Північної Буковини до складу УРСР. Перш ніж розпочати відкриту агресію проти Франції та Англії Гітлеру потрібно було забезпечити тил на сході. Тому він почав шукати порозуміння з Москвою, яке готовий був купити ціною західних українських і білоруських земель. Це йому вдалося, і 23 серпня 1939 p. був підписаний радянсько-німе­цький пакт про ненапад.