Державний лад України на початку 20-х років

Формально правову основу організації та діяльності державно­го механізму республіки на початку 20-х років визначала Консти­туція УСРР 1919р.

Відповідно до неї найвищими органами державної влади були Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК і Рада Народних Комісарів. У 1921—1922 pp. в їхній роботі відбулися певні зміни. Так, Всеукраї­нський з'їзд Рад, який за Конституцією мав скликатися ВУЦВК не рідше як двічі на рік, став збиратися лише один раз. За постановою V Всеукраїнського з'їзду Рад "Про радянське будівництво" ВУЦВК повинен був розглядати всі декрети, які встановлювали загальні норми політичного та економічного життя. Президія ВУЦВК зобо­в'язувалася публікувати проекти декретів не пізніш ніж за два тижні до сесії ВУЦВК. Крім того, передбачалося скликати чергові сесії ВУЦВК не рідше ніж один раз на два місяці. Проте періодичність сесій невдовзі була змінена. Постановою Президії ВУЦВК від 8 бе­резня 1922 p. вони мали скликатися не менше трьох разів на рік і на більш тривалі строки. Подальшого розвитку набули і конститу­ційні положення про Раду Народних Комісарів щодо посилення її ролі в усіх сферах життя країни та уточнення правового становища уряду республіки. Раднарком як найвищий виконавчий і розпоряд­чий орган державної влади здобував право розглядати і розв'язувати всі невідкладні загальнодержавні питання, в тому числі заходи законодавчого характеру. Все це свідчило про те, що поглибився процес посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої.

У зв'язку з переходом до мирної господарської діяльності Українську Раду трудової армії було реорганізовано в Укрекономраду, яка одержала статус економічної комісії при Раднаркомі УСРР і була виключена з числа законодавчих органів. Все це знайшло своє закріплення в Положенні про Українську Економічну Раду від 28 вересня 1921 p.

Безпосереднє управління більшістю промислових підприємств перейшло до губраднаргоспів, діяльністю яких керував Укрраднаргосп згідно з єдиним державним господарським планом. Відбулися також зміни організаційної структури наркоматів, уточнювалися їхні завдання, компетенція.

Нові умови потребували перебудови роботи й місцевих органів влади. Законодавчим актом, спрямованим на дальше зміцнення Рад як місцевих органів державної влади, уточнення їхніх взаємин із вищими органами та посилення їхньої ролі в умовах мирної госпо­дарської діяльності, стала постанова V Всеукраїнського з'їзду Рад про радянське будівництво. Встановлювалося, що рішення місце­вих з'їздів Рад можуть скасовуватися в разі необхідності лише вищими з'їздами Рад, їхніми виконкомами та 'ВУЦВК і його Пре­зидією. Ніякі інші органи влади та управління такого права не мали. Обмежувалося право губвиконкомів припиняти проведення в життя розпоряджень окремих наркоматів. Важливе значення мало поло­ження про те, що центральні відомства повинні були провадити всі справи через місцеві Ради та їхні відділи. Тим самим місцеві Ради й виконкоми визнавалися єдиними повноважними і повноправни­ми органами державної влади на місцях.

ЗО березня 1921 p. Президія ВУЦВК видала постанову "Про регулярні перевибори Рад і про скликання в установлені строки з'їздів Рад". Згідно з нею перевибори місцевих Рад — міських, сільських і селищних, волвиконкомів, а також сільських і волостних КНС — проводяться через кожні шість місяців, а з'їзди Рад губерній і повітів скликаються не менше двох разів на рік. У березні 1922 p. ВУЦВК знову розглянув питання, пов'язані з виборами та діяльні­стю Рад. Своєю постановою він встановив, що перевибори місцевих Рад і скликання місцевих з'їздів Рад провадяться один раз на рік.

У січні 1922 p. розпочалася робота з підготовки реформи адмі­ністративно-територіального устрою УСРР, де все ще зберігалися волості, повіти і губернії. Постановою ВУЦВК "Про адміністрати­вно-територіальний поділ України" від 1 лютого 1922 p. закладали­ся правові основи адміністративно-територіальної реформи УСРР. ВУЦВК поставив завдання підготувати зміну адміністративно-тери­торіального поділу республіки за єдиним планом на основі науко­вих даних і господарсько-економічних вимог.

Дійсний перехід до нової економічної політики змушував від­мовитись від методів воєнного комунізму, беззаконня, позасудової репресії тощо. Важливе значення у цьому відводилося перебудові судової системи і створенню державної прокуратури — органу з нагляду за дотриманням законності на території всієї республіки.

28 червня 1922 p. ВУЦВК затвердив Положення про прокуро­рський нагляд. Прокуратуру УСРР очолював як прокурор республі­ки народний комісар юстиції УСРР М.О.Скрипник. Місцевими органами прокуратури були призначувані прокурором УСРР проку­рори губерній, які мали помічників, у тому числі в повітах, що також призначалися і звільнялися прокурором УСРР. 2 жовтня 1922 p. було прийнято Положення про адвокатуру.

Основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 p., якою затверджувалося Положення про судоустрій УСРР. Існуючі до цього судові органи (революційні трибунали, народні суди у різноманітних складах, Виший судовий контроль наркомюсту УСРР) скасовувались, утворювалася єдина система судових установ, яка складалась з трьох ланок: народний суд (у складі або постійного нарсудді, або постійного нарсудді і двох нарзасідателів), губернський суд і Верховний суд УСРР.

Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 p. була скасована Українська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою Ліквідовувалися і місцеві органи цієї комісії. При наркоматі внутрішніх справ УСРР утвори­лося Державне політичне управління для боротьби з контрреволюційними виступами, шпигунством, контрабандою тощо. Справи про злочини проти радянського ладу підлягали згідно із законом розгляду в судовому порядку. На жаль, на практиці досить швидко від цього відмовилися. Поновилися свавілля, позасудові репресії (''трійки", особливі наради тощо). Поступово знову одержали по­ширення методи "червоного терору".