Види цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин проводиться за їх ознаками. Так, за характером змісту розрізняють право­відносини майнові, правовідносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, і немайнові правовід­носини; за зв'язками між учасниками - абсолютні і від­носні; за залежністю задоволення інтересів уповноваженої особи від дій інших осіб розрізняють речові і зо­бов'язальні правовідносини, за структурою - прості і складні.

Розмежування цих видів цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й важливе практичне зна­чення для розуміння суті взаємовідносин сторін в право­відношенні, для конкретного застосування цивільного законодавства в тому чи іншому випадку.

Правовідносини майнові, немайнош та ті, що виника­ють у сфері інтелектуальної діяльності. Поділ цивільних правовідносин за характером змісту заснований на вчен­ні про предмет цивільно-правового регулювання і харак­теризується тим, що:

по-перше, суб'єктивні майнові права можуть переда­ватися, тоді як особисті немайнові права та право ав­торства, за загальним правилом, не можуть бути відо­кремлені від їх носія. Наприклад, засвідчене право ав­торства не можливо продати чи подарувати іншій осо­бі Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;

по-друге, у випадках порушення майнових прав ін­тереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлення порушених прав (наприклад, суд може зобов'язати незаконного володільця повернути річ власнику); особисті немайнові права захищаються засо­бами немайнового характеру;

по-третє, у деяких випадках, передбачених законом, допускається відшкодування моральної шкоди.

Майнові правовідносини за своїм складом неоднорі­дні. Деякі з них складають правовідносини власності, інші - зобов'язальні майнові правовідносини.

Абсолютні і відносні правовідносини. Як вже зазнача­лося, правовідносини поділяють на абсолютні і відносні за їх суб'єктним складом,

В абсолютному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб. На­приклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваженою особою, а всі інші особи, які існують одночасно з ним, є зобов'язаними по відношенню до власника. В абсолютному правовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої особи, її обов'язок утри­муватись від дій, які б порушували права інших осіб. Та­ким чином, в абсолютному правовідношенні і уповно­важена особа, і зобов'язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-котрим із них таких правил тягне для порушника негативні наслідки,

У відносному правовідношенні уповноваженій особі про­тистоїть конкретна зобов'язана особа, яка повинна здій­снити на користь уповноваженої особи певні дії. Як от: передати майно у її власність, виконати певну роботу, надати відповідну послугу, сплатити визначену суму грошей і т.п. Прикладом відносного цивільного правовідношення може бути будь-яке цивільно-правове зо­бов'язання, що виникає із договору чи факту заподіяння шкоди.

Відносне правовідношення виникає також у разі по­рушення прав власника, права авторства, особистих немайнових прав, оскільки тут має місце конкретна упов­новажена особа і конкретна зобов'язана особа - поруш­ник чужих прав.

Право уповноваженої особи в абсолютному правовід­ношенні може бути порушене будь-ким. Право уповно­важеної особи в відносному правовідношенні може бути порушене тільки конкретною особою, яка приймає участь в цьому правовідношенні. Так, позикодавець може ви­магати повернення боргу тільки від позичальника.

Отже, право уповноваженої особи в абсолютному иравовідношенні захищається від порушення будь-якою особою, а право уповноваженої особи у відносному правовідношенні захищається від порушення з боку конкре-визначених осіб.

Речові ї зобов'язальні правовідносини. Поділ правовід­носин на речові і зобов'язальні не слід розуміти так, що в основі його лежить наявність чи відсутність зв'язку правовідносин з речами. З речами зв'язані не лише ре­чові, а й багато зобов'язальних правовідносин (наприк­лад, договори купівлі-продажу, майнового-найму тощо). В основі поділу правовідносин на речові і зобов'язальні лежить характер залежності задоволення інтересів упов­новаженої особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задоволений її власними діями, а всі інші особи зобов'язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, відносини по володінню і користуванню майном.

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необхідні активні дії конкретних зобов'язаних осіб, то такі правовідносини називаються зобов'язаль­ними.

Отже, речові права реалізуються безпосередньо упов­новаженою особою, реалізація ж зобов'язальних право­відносин завжди пов'язана з виконанням обов'язку кон­кретною зобов'язаною особою (боржником).

Прості і складні правовідносини. Простими називаю­ться правовідносини, в яких одній особі належить тільки одне право, а другій тільки один обов'язок. Наприклад, правовідношення, що виникає із договору позики.

Складними є правовідносини, в яких обидві сторони мають як права, так і обов'язки. Так, за договором купі­влі-продажу майна покупець має право вимагати переда­чі йому проданої речі і в той же час зобов'язаний спла­тити продавцю її вартість. Продавець, в свою чергу, зо­бов'язаний передати річ, і в той же час має право вима­гати сплати грошей за цю річ.

Розмежування правовідносин на прості і складні ін­коли є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зустрічаються елементи, що відносяться до різ­них зобов'язань. Наприклад, при перевезенні речей ви­никає обов'язок не тільки перевезти річ, а й зберегти ЇЇ. Тому при вирішенні спірних питань в кожному конкре­тному випадку необхідно визначитись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, бо тільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

На завершення викладеного в цій главі відмітимо, що цивільно-правові норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин. Виникнення, зміна і припи­нення цивільних правовідносин відбуваються в силу різ­них юридичних фактів.

Юридичні факти - це обставини, з настанням яких норми права (закону) пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

В залежності від того, пов'язаний юридичний факт з волею учасника даного правовідношення чи ні, юридич­ні факти поділяють на юридичні дії і юридичні події.