Зміст.
Вступ
Розділ 1. Історія становлення кубинської держави.
Розділ 2. Історія конституційного процесу та характеристика Основного закону Куби.
Висновки
Література та джерела.
Вступ
Знання історії держави і права потрібні перш за все для того, щоб краще і глибше зрозуміти сучасну державність і вміти прогнозувати основні тенденції її розвитку в найближчому майбутньому.
Сучасна дійсність невіддільна від минулого і майбутнього. Вона тільки нова, важлива віха в історії. Сучасність, втілюючи в собі часом різносторонні, складні, під час протирічливі тенденції минулого, заперечує відживше, та наділяє новими якостями все перспективне, створюючи тим самим нові явища та тенденції, що формують передумови майбутнього.
Таким чином, щоб зрозуміти сучасну державу і право необхідно знати як вони виникли і розвивалися, які причини впливали на їх утворення, становлення, розвиток, зміну їх форми та змісту, зокрема досліджувати які чинники ввпливають на передворення демократичних держав у тоталітарні. Прикладом такої держави може служити Куба. Відносно демократична країна з демократичною конституцією у першій половині XX століття перетворюється тоталітарну у другій половині XX ст.
Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органу держави, а також розвиток головних галузей права. Вона стикається з політологією, політичною історією та теорією держави і права. Ця дисципліна вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення в конкретних умовах конкретних держав.
Дуже цікавим, у цьому контексті є дослідження історії становлення та розвитку конституції соціалістичної Куби, яка після революційних подій 90-х років у Центрально-Східній Європі (крах комуністичної ідеології) вперто продовжує будувати комуністичне суспільство .
Для висвітлення історії виникнення кубинської конституції автор зупинився на таких питаннях:Історія становлення кубинської держави та історія конституційного процесу та характеристика Основного закону Куби.
У розділі "Історія становлення кубинської держави" - проаналізовано утворення "Острову Свободи" та соціально-економічні перетворення які були здійсненні після перевороту 1959 року; у Розділі "Історія конституційного процесу та характеристика Основного закону Куби" - прослідковуються основні тенденції історії конституційного процесу на Кубі, конституційна реформа, дана характеристика Основного Закону Куби тощо. В роботі використана література та джерела з історії держави і права зарубіжних країн, зокрема коментар до кубинської Конституції[1].
Розділ 1. Історія становлення кубинської держави
Куба більше ніж інші латиноамериканські країни, піддалася експлуатації американського капіталу. В руках американських монополій знаходилися залізничні, телефонні, страхові компанії і банки, електростанції, рудники в яких видобувались корисні копалини, завнішня торгівля тощо. Крім цього основна частина сільськогосподарських земель у країні належали, поряд з найбагатшими місцевими землевласниками, монополістам США.
Основну масу населення Куби становили селяни які арендували землю та наймані робітники. Правлячі кола, які представляли інтереси американського капіталу та місцевої буржуазії, не були зацікавлені у соціально-економічних реформах, і тому у країні довгий час зберігальсь жорстокі напівфеодальні способи експлуатації місцевого населення. Все це не могло не нагнітати соціального незадоволення.
В 1952 році в результаті державного перевороту на Кубі була встановлена диктатура Батісто, яка опиралася на армію та розгалужений бюрократичний апарат. Не будемо вдаватися в характеристику режиму Батісто, який всіляко паплюжився у "радянській" історіографії, це справа істориків. Цей переворот свідчив про те, що правлячиі кола були невзмозі втримати владу у країні. Конституція 1940 року - одна з демократичних конституцій Латинської Америки була відмінена. В країні запанував тоталітарний режим.
Тиранія Батісто не могла призупинити народний рух, ударною силою якого було селянство та сільські наймані робітники.
Керівна роль в цьому русі належала трьом політичним організаціям: "Руху 26 липня", Народно-соціалістичній партії Куби та "Революційному директорату 13 березня" (студентська організація). Військову силу опозиційних організацій становила повстанська армія якою командував Фідель Кастро. Керівництво руху перебувало на демократичних позиціях.
Режим Батісто впав в переддень 1959 року, після того як повстанська армія розгромила урядові війська. Після зриву спроби передачі влади уряду сформованому буржуазією влада в країні находилась у руках повстанської армії та тимчасового уряду.
5 січні 1959 року уродовою відозвою до народу було повідомлено про відставку колишнього президента країни Батісто та розпуск конгресу. 19 лютого 1959 року на посаду прем’єр-міністра вступив Фідель Кастро. З цього моменту і по сьогодні на Кубі ведеться будівництво комуністичного суспільства (за часів існування СРСР, більшість соціалістичних країн, а найбільше Радянський Союз, фінансували це "будівництво" однак з крахом комуністичної ідеології у Східній Європі, Куба все гостріше переживає економічну кризу). Диспропорції розвитку економіки болюче відбиваються на населенні країни. Яке переведено на карткову систему. Все більше правлячі кола Куби схиляються до проведення соціально-економічних реформ, політики відкритості (прикладом може служити недавній візит Папи Римського на Кубу).
Основою соціально-економічних перетворень які розпочалися після приходу Фіделя Кастро до влади, було аграрне питання. Було видано закон згідно якого розмір земельного наділу не повинен був перевищувати 27 га[2], для всіх хто займав і обробляв землю. Таким чином, вся земля яка перевищувала цю норму переходила до безземельних селян. Аграрна реформа не вичерпала себе знищенням поміщицьких землеволодінь, було встановлено життєвий мінімум землі яким повинна володіти сім’я з п’яти чоловік; було також створено кооперативи та державні господарства - народні маєтки (аналог радянських колгоспів - Авт. М. І.), які згодом зайняли домінуюче місце у сільському господарстві Куби.
Іншою важливою віхою у соціально-економічних перетвореннях була націоналізація власності іноземних компаній, а згодом власності великої та середньої національної буржуазії.
Революційний уряд в серпні 1960 року, прийняв постанову про націоналізацію шляхом примусової експропріації 26 американських компаній, в тому числі, великих електростанцій, телефонної мережі, нафтоперегонних заводів, 36 цукрових заводи. В серпні 1960 року було видано постанову про націоналізацію майна, прав, акцій всіх діючих на території Куби американських банків, їх філіалів та відділень.
Використовуючи досвід своїх покровителів (СРСР. - Авт.) уряд Куби в жовтні 1960 року видав закон "Про націоналізацію методом примусової експропріації цукрових заводів, фабрик, залізниць та інших промислових та торгівельних підприємств", а згодом закону про націоналізацію кубинських банків тощо.
Завантажити реферат