Здійснення країнами Західної Європи, США й Канади жорсткої імміграційної політики, що спрямована на значне скорочення потоку іммігрантів, викликало збільшення кількості спроб нелегального проникнення на територію цих держав громадян слаборозвинених в економічному і соціально-політичному відношенні країн.
Значна географічна віддаленість цих країн від кінцевих пунктів міграції, потреба використання території інших держав вказаною категорією осіб з метою подолання паспортних і візових бар’єрів, встановлених західними країнами для регулювання кількості іммігрантів, наявність сучасних міжнародних транспортних маршрутів, а також відсутність достатніх коштів для тривалого пересування та придбання справжніх документів на право легального в’їзду до країни призначення, значною мірою визначають основні характеристики міграційних процесів, що здійснюються з використанням протизаконних методів і засобів, – нелегальної міграції.
Як свідчить міжнародна практика, основний контингент нелегальних мігрантів складають вихідці з країн Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу, Африки. Поряд з цим останнім часом у загальному потоці мігрантів збільшилася кількість громадян країн Латинської Америки, Югославії, Румунії, Болгарії, Молдови. Окрему категорію складають також мігранти з країн колишнього СРСР, зокрема з держав кавказького регіону.
За даними статистики, приблизно 70% нелегальних мігрантів – чоловіки віком від 20 до 40 років. Деякі з них мають невеликий освітній рівень, низьку професійну кваліфікацію, пов’язану з використанням тяжкої фізичної праці, але більшість, як правило, це безробітні та особи без певних занять.
Характеризуючи нелегальну міграцію як об’єктивне явище, варто визначити тлумачення деяких ключових термінів, прийнятих у більшості країн світової співдружності. Зокрема, мігрантом є особа, яка за власним бажанням переїжджає з території держави свого громадянства (або особа, яка не має громадянства і переїжджає з території держави свого постійного місця проживання) на територію іншої держави з метою подальшого працевлаштування, але проживання на певний час чи постійно. Якщо мігрант незаконно (тобто з порушеннями встановлених правил) в’їхав до держави або продовжує перебувати у країні після закінчення строку дії візи, не маючи права на проживання, то він є нелегальним мігрантом. Значну частину нелегальних мігрантів в Україні складають так звані транзитні мігранти – особи, які перетинають одну чи кілька країн з метою мігрувати до країни кінцевого призначення.
Якщо до початку 90-х рр. проблема протидії нелегальній міграції торкалася лише західноєвропейських держав, США й Канади, то останнім часом вона перетворилась на світову і стала надзвичайно актуальною для України, оскільки на її територію ринувся значний потік нелегальних мігрантів.
Так, за даними Держкомкордону України, кількість затриманих Прикордонними військами України нелегальних мігрантів складала: у 1991р. – 148 чол., 1992р. – 789 чол., 1993р. – 9086 чол., 1994р. – 11 444 чол., 1995р. – 9787 чол., 1996р. – 7224 чол., 1997р. – 10 776 чол., 1998р. – 11744 чол., 1999р. – 14 646 чол., 2000р. – 5422 чол. *
Причини, що обумовлюють зростання кількості нелегальних мігрантів, які використовують Україну як транзитний пункт з метою потрапити на Захід, дуже добре відомі. Це, в першу чергу, розпад СРСР, руйнування “залізної завіси” та єдиного правового й візового простору, ефективної системи контролю за в’їздом і перебуванням іноземців на території колишніх союзних республік.
По-друге, привабливими факторами є також зручне географічне розташування України у центрі Європи, наявність суміжних держав, що мають кордони з країнами Західної Європи, переміщення традиційних маршрутів перевезення вантажів і пасажирів з Балканського напрямку на територію країн Східної Європи, в тому числі України та ін.
По-третє, неузгоджена з державними і правоохоронними органами діяльність деяких навчальних закладів України та комерційних структур щодо навчання та працевлаштування іноземних громадян призвела до створення на території України великої колонії іноземців (передусім громадян КНР, Кореї, В’єтнаму, Нігерії, Афганістану, Індії). Значна частина їх після закінчення терміну контрактів та строків перебування в Україні не виявляє бажання повертатися на батьківщину і прагне залишитися в нашій країні або виїхати до Західної Європи. На думку експертів МВС, число іноземців, які нелегально перебувають в Україні, на сьогодні сягає кілька десятків тисяч. А за підрахунками фахівців інших відомств, на сьогодні в Україні перебуває близько 500 тис. нелегалів.
Особливу небезпеку викликає те, що основна маса нелегальних мігрантів прибуває в Україну з країн, де активно діють різного роду терористичні організації. Це призводить не лише до погіршення криміногенної обстановки, але й до прямих політичних, соціальних ускладнень та завдає економічних збитків нашій державі, що свідчить про великий ступінь суспільної небезпеки.
Міжнародний престиж України, як і будь-якої суверенної держави, визначається здатністю уряду ефективно здійснювати охорону кордону, контролювати переміщення через нього іноземців та виконання ними вимог чинного імміграційного законодавства та законодавства з прикордонних питань. Прикордонні війська, МВС та інші правоохоронні органи України як суб’єкти здійснення державної політики у цій галузі виконують поставлені завдання у межах своїх повноважень. Але дані правоохоронних органів західних і центральноєвропейських країн свідчать про те, що певна частина нелегальних мігрантів все ж таки проникає до них через територію України. Через це у населення та урядів країн складається враження про неспроможність України як держави здійснювати належний контроль за своїми кордонами.
З іншого боку, велика колонія іноземців, які нелегально перебувають на території України, дестабілізує соціально-економічну ситуацію. За оцінками експертів, кожний нелегал коштує державі близько 600-800 дол. США на рік, навіть якщо мешкає в містах, не одержуючи жодної соціальної допомоги з боку держави, тому що він споживає національний продукт, користується соціальними благами, створеними працею і за рахунок податків, що сплачує місцеве населення, нічим практично не відшкодовуючи.
Відмічається також погіршення санітарно-епідеміологічної обстановки в Україні, пов’язане з перебуванням мігрантів. Останнім часом виявлено непоодинокі випадки завезення цією категорією осіб особливо небезпечних хвороб – малярії, СНІДу тощо.
Аналіз досвіду зарубіжних країн по боротьбі з організованою злочинністю свідчить про те, що у світовій правоохоронній практиці нелегальна міграція визначається як загальновизнана форма організованої злочинної діяльності, протидія якій з боку відповідних національних структур набуває нині все більш актуального характеру.
Проте варто відмітити, що поняття “організована злочинність” законодавці країн Західної Європи трактують ширше, ніж діяльність організованих злочинних угруповань (до речі, більшість вітчизняних науковців підтримують такий підхід правоохоронців інших країн до визначення цього поняття). Так, наприклад, згідно із законодавством ФРН, основними ознаками, що притаманні організованій злочинності та дозволяють відокремити її від діяльності організованих злочинних угруповань, є:
Завантажити реферат