Органи управління народним господарством

Економічна політика мала вирішальне значення для долі соці­алістичної держави. Наприкінці 1917 — на початку 1918 pp. радян­ська влада не мала ні досвіду управління виробництвом, ні кадрів для цього, вона могла лише організувати робітничий контроль над виробництвом. Функції контролю на окремих підприємствах покладалися на спеціальні кадрові комісії або безпосередньо на фабзавкоми. Створювалися територіальні ради робітничого контролю. Як і в радянській Росії, в Україні створювалися також ради народного господарства, наприклад Південна обласна рада народного госпо­дарства в Донецько-криворізькому басейні. Проте скільки-небудь значної роботи до весни 1918 p. ці органи здійснити не встигли.

У системі державних органів України наприкінці 1918 — на початку 1919 pp. значне місце відводилося тим її ланкам, які були призначені для керівництва процесом становлення соціалістичного способу виробництва. У ході визволення республіки від іноземних окупантів і перемоги над національно-демократичними силами го­сподарські органи довелося створювати, по суті, на пустому місці. В січні 1919 p. Президія ВРНГ РСФРР з метою надання допомоги Україні у відновленні народного господарства затвердила спеціаль­ну комісію ВРНГ при Тимчасовому робітничо-селянському уряді. Члени цієї комісії склали основне ядро відділу народного господа­рства України, головою якого став Е.Квірінг. Раднаргосп України зосередив управління всією промисловістю республіки в своїх ру­ках. Централізація управління народним господарством та застосу­вання адміністративно-командних методів стали більшовицьким засобом боротьби з господарською розрухою. Найбільш важливі промислові підприємства і навіть цілі галузі промисловості були підпорядковані главкам та центрам Раднаргоспу України безпосе­редньо, інші — губраднаргоспам.

Господарська розруха, успадкована від імперіалістичної війни, подальше загострення громадянської війни внесли нові корективи в структуру органів управління економікою. 8 березня 1919 р. Раднар-ком України прийняв запропоновані Раднаркомом РСФРР принци­пи об'єднання Укрраднаргоспу з ВРНГ. У розвиток угоди Раднарко-мів РСФРР та УСРР про об'єднання Укрраднаргоспу з ВРНГ Прези­дія ВРНГ 25 березня 1919 р, ухвалила рішення про встановлення єдиної економічної політики УСРР та РСФРР. Воно було оформлене у вигляді спільної постанови ВРНГ та Укрраднаргоспу.

Створювалися перш за все загальні для обох республік вироб­ничі органи ВРНГ: відділи, главки та центри. Вони безпосередньо встановлювали виробничі плани багаточисельних підприємств, в тому числі в Україні, які їм підпорядковувалися; складали та затве­рджували плани матеріально-технічного постачання і розподілу продукції таких підприємств. Підприємства все одержували від главка або центру за нарядами і всю продукцію здавали главку або центру теж за нарядами. Таке адміністративне посилення централі­зації в управлінні народним господарством було засобом забезпе­чення в цих умовах керівництва націоналізованою промисловістю.

Усі товарні фонди обох республік об'єдналися, і розподіл товарів здійснювався за єдиними нормами Комісією використання при ВРНГ, до складу якої входив також представник від УСРР.

Наприкінці 1919 p. після розгрому Денікіна довелося ще раз заново створити всю систему управління народним господарством. За рішенням Президії ВРНГ, прийнятим 18 грудня за згодою радя­нських властей України, при Всеукрревкомі для керівництва госпо­дарськими органами України було створено комісію на чолі з В.Чубарем. Уже на початку січня 1920 p. ця комісія розпочала роботу як Організаційне бюро з відновлення промисловості УСРР (Промбюро).

Майже одночасно з утворенням Промбюро в районі Південно-Західного фронту на підставі спільної постанови Раднаркому РСФРР та Всеукрревкому від 11 січня 1920 p. було створено, спочатку з конкретним цільовим завданням (керівництво Українсь­кою трудармією), раду Української трудармії — новий господарсь­кий орган в Україні, який підпорядковувався Раді робітничої та селянської оборони РСФРР, а згодом — Раді праці та оборони. Послідовно проводилася лінія на встановлення контролю над еко­номікою України з боку центральних органів влади РСФРР.

1 грудня 1920 p. Промбюро УСРР було перетворено в Україн­ську раду народного господарства, У зв'язку з рішеннями IX з'їзду РКП(б) з господарських питань потребувалося деяке уточнення також правового становища Української ради трудармії.

Нове Положення про Українську Раду трудової армії встанови­ло, що головою Укррадтрударма є голова Раднаркому УСРР. Члена­ми Укррадтрударма призначалися представники ВРНГ, наркомів продовольства, землеробства, з військових справ, шляхів сполучення, праці, Всеросійської центральної ради профспілок, надзвичайного уповноваженого з постачання армії та флоту, реввійськрад Південно­го і Південно-Західного фронтів. Укррадтрударм здійснював функції загальноекономічного республіканського центру.

Організація низового управління націоналізованими промис­ловими підприємствами протягом періоду воєнного комунізму та­кож змінювалася. Прийняте на І Всеросійському з'їзді раднаргоспів З червня 1918 p. Положення про управління націоналізованими підприємствами передбачало призначення двох третин складу фаб­рично-заводського управління раднаргоспами. При цьому професі­ональним об'єднанням (обласним або республіканському) надава­лась можливість висунути половину кандидатів для призначення до колегії заводоуправління. Третину його складали спеціалісти з чис­ла технічних службовців.

Управління промисловими підприємствами організовувалося за принципом класового підходу до комплектування органів управ­ління. Воно базувалося на принципі колегіальності, який на пер­ших порах надавав змогу робітникам набувати навичок господарсь­кого управління і створював умови для контролю за діяльністю буржуазних спеціалістів. Колегіальність в обговоренні питань упра­вління підприємством поєднувалася з відповідальністю окремих членів колегіальних управлінь за виконання доручених ділянок роботи.

На початку 1920 р. до порядку утворення заводоуправлінь в Україні були внесені деякі зміни. Посилилась роль державних господарських органів у конструюванні правлінь підприємств, при­чому принцип виборності значною мірою замінювався принципом підбору кандидатів. Намітилася тенденція до зменшення числа членів колегій заводоуправлінь. Особливо підкреслювалася особис­та відповідальність окремих членів заводоуправлінь.

Загальну директиву партії та радянській державі про встанов­лення єдиного начала в управлінні промисловістю дав ЇХ з'їзд РКП(б).