Органи захисту більшовицького радянського режиму

При розгляді кримінальних справ народний суд діяв у складі народного судді та двох або шести народних засідателів. Послідовно проводилася політика не "заробітничування та заселянствування" судових установ. Народні судді та народні засідателі обиралися. Для суддів був обов'язковим стаж політичної роботи.

Всеукраїнська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволю­цією В Україні за прикладом РСФРР був створений спеціальний орган боротьби перш за все з політичними противниками — надз­вичайні комісії для боротьби з контрреволюцією, саботажем та злочинами за посадою на підставі декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 3 грудня 1918 р. "Про організацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії". Надзвичайні комісії вияви­лися жорстокими, каральними, репресивними структурами більшо­вицької радянської влади.

ЗО травня 1919 р. ВУЦВК затвердив Положення про Всеукра­їнську та місцеві надзвичайні комісії. ВУНК відповідно до цього Положення була відділом наркомату внутрішніх справ. У процесі формування центрального апарату у складі ВУНК було створено юридичний відділ, який здійснював розслідування та підготовлював справи до передачі в ревтрибунал. У березні 1919 р, був утворений відділ іноземного контролю для боротьби з діяльністю агентів іно­земних держав. Одним із найважливіших вважався оперативний відділ ВУНК. До його завдань входило попередження, припинення та розкриття злочинів перш за все політичних противників. Поло­ження від ЗО травня 1919 р. регулювало також організацію місцевих органів НК, які створювалися при губернських та повітових вико­нкомах Рад. Голова та члени місцевої НК обиралися і відкликалися виконкомом; голова місцевої НК затверджувався ВУНК. Центра­льні органи НК мали право надсилати своїх представників до нижчих органів НК з правом вирішального голосу.

При комплектуванні місцевих НК радянська влада зазнавала гострої нестачі кадрів, і до цих органів нерідко потрапляли сумнівні у моральному відношенні люди, кримінальні елементи. Внаслідок кадрових труднощів довелося ліквідувати багато повітових НК. Навіть Ленін відмічав засміченість кадрів в органах ВУНК. Напри­кінці грудня 1919 р. при Всеукрревкомі було створено Управління надзвичайних комісій та особливих відділів республіки, перетворе­не 17 березня 1920 р. у Центральне управління надзвичайних комі­сій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою (Цупнадком). У процесі його організації було враховано досвід 1919 р. і проведено велику централізацію. За всю роботу НК відповідав начальник Цупнадкому, який підпорядковувався Радна­ркому УСРР. Структура центрального апарату НК в основному була тією ж самою, що і у 1919 р. Було створено новий відділ Цупнадко­му для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Місцевий апарат НК в Україні з 1920 р. складався з губернських відділів та районних транспортних НК. ВУНК були підпорядковані корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення (ЧОП).

Будівництво НК здійснювалося під безпосереднім керівництвом більшовицької партії. Це було вирішальною умовою роботи органів НК, гарантією виконання ними завдань утвердження пролетарської диктатури. ЦК РКП(б) неодноразово зазначав, що "НК створені, існують та працюють лише як прямі органи партії". У ВУНК у ті чи інші періоди працювали направлені ЦК партії більшовики Дзержинський, Лацис, Манцев. Взагалі діяльність Всеукраїнської НК знач­ною мірою спрямовували керівні органи Всеросійської НК.

Важливе значення для організації діяльності НК мало "Звер­нення ЦК РКП(б) до комуністів-робітників всіх надзвичайних комі­сій" від 8 лютого 1919 p., де підтверджувалась думка про партійність органів НК. Звернення ЦК РКП(б) було покладено в основу діяль­ності ВУНК, яка постійно зміцнювала організаційні зв'язки з партій­ними органами. Йшов процес перетворення НК в своєрідну партійну структуру. Апарат НК до кінця 1920 р. уже налічував у своєму складі майже 40% комуністів — на той час це досить велика цифра.

У діяльності НК мали місце грубі порушення законності. Здійснюючи не тільки оперативну роботу, слідство, а й позасудові репресії, органи НК нерідко проводили жорстку лінію на ліквідацію ідеологічних противників. Здійснювався "червоний терор". ВУНК проводила арешти та інтернування деяких категорій населення за класовою ознакою. Існував також інститут заложників.

Радянська міліція створюється наприкінці 1917 p. Тоді ще домінувала більшовицька ідея про загальний міліцейський обов'я­зок для трудящих. На підставі виданого наприкінці 1918 p. декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України "Про організа­цію влади на місцях" при військово-революційних комітетах ство­рювалися відділи народної міліції. 5 лютого 1919 p. Тимчасовий робітничо-селянський уряд прийняв декрет про будівництво радя­нської міліції у республіканському масштабі. Здійснювався перехід до штатної державної міліції. Під керівництвом НКВС впроваджу­валася однотипність в структуру та форми діяльності міліції, яка ставала органом місцевих Рад. Поступово складалися спеціалізовані структури міліції: карний розшук, загальна, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська служби міліції.

Органи загальної міліції спостерігали за станом революційно­го порядку в містах та селах, вживали заходів попередження та припинення порушень цього порядку, стежили за дотриманням декретів і постанов радянської влади, сприяли іншим державним органам у здійсненні покладених на них завдань, вживали заходів до своєчасного сповіщення населення про розпорядження Рад. На міліцію покладався обов'язок у випадках вчинення злочинів прово­дити невідкладні слідчі дії та вживати заходів до затримання злочи­нця. Міліція сприяла судовим установам у виконанні вироку. Орга­нізація та діяльність загальної міліції регламентувалася Інструкцією про організацію робітнича-селянської міліції, розробленою НКВС УСРР у середині 1919 р. У міліції могли служити громадяни, які користувалися виборчим правом і яким уже виповнився 21 рік. Посади керівного складу могли займати особи з відповідною "по­літичною" підготовкою, віддані справі пролетарської диктатури.

На початку 1919 p. органи карного розшуку ще не були підпорядковані загальній міліції. У середині квітня 1919 р. Раднарком України видав декрет, згідно з яким усі органи розшуку та судово-кримінальної міліції було повністю підпорядковано НКВС та його місцевим установам.

Відповідно до постанови Раднаркому УСРР від 18 червня 1919 р. "Про організацію залізничної міліції" до відання залізнич­ної міліції відносилися: боротьба із злочинами на транспорті, охо­рона разом з армійськими частинами залізничних споруд, охорона порядку на станціях, нагляд за очищенням шляхів. Залізнична міліція будувалася з урахуванням структури управління залізниця­ми. За аналогічними принципами будувалася також річкова та морська міліція. На спеціальну промислову міліцію покладалася охорона заводів, фабрик та інших промислових об'єктів.