Актуальність проблеми посилення боротьби з організованою злочинністю є загальновідомою для теорії і практики роботи правоохоронних органів України. Відомо, що розв’язання цієї проблеми часто турбує насамперед практиків залежно від визначення суті та поняття організованої злочинності, які повинні знати, які злочини, з якими ознаками відносять до організованої злочинності.
Панівною є думка, що поняття організованої злочинності, як і злочинності загалом, є не кримінально-правовим, а кримінологічним, з чим варто погодитися. Проте слід нагадати, що кримінологічне поняття злочинності, як і багато інших кримінологічних категорій, ґрунтується на кримінально-правовому понятті злочину. Тобто, до сукупного тлумачення злочинності кримінологи відносять лише ті діяння, які мають кримінально-правові ознаки злочину. Виникає питання, чи слід у розумінні поняття “організована злочинність” виходити з того, що воно охоплює такі самі злочини, що й категорія “злочинність” загалом, чи злочинам, що відносимо до розряду “організована злочинність”, притаманні специфічні ознаки, що відрізняють їх від інших злочинів.
В Україні, як і в Росії, поширилося уявлення, згідно з яким злочини, що відносяться до сукупності “організована злочинність”, відрізняються від інших злочинів організаційними формами їх вчинення. Згідно з цією точкою зору злочини організованої злочинності ідентифікуються через визначення нових форм співучасті, що відрізняються більшим ступенем організованості. Ця позиція знайшла відображення і в новому Кримінальному кодексі України, у ст. 28 якого визначено наступні чотири форми співучасті: група осіб; група осіб за попередньою змовою; організована група та злочинна організація, де також визначено ознаки цих форм, які є переважно організаційними, і лише стосовно злочинної організації, крім останніх, названо деякі змістовні ознаки вчинених злочинів: тяжкі або особливо тяжкі; керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших злочинних груп. У статті 27 поняття “організатор злочину” значно розширено функціональними ознаками діяльності організатора: утворення організованої групи чи злочинної організації або керівництво нею, або забезпечення фінансування чи організація приховування злочинної діяльності згаданих організованих угруповань. Крім того, до Особливої частини Кодексу включено окремий склад злочину “Створення злочинної організації” (ст. 255), в якому, крім згаданих дій, передбачено відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення заходів організаційного, матеріального забезпечення чи координації злочинної діяльності організованих об’єднань. Залишаючи поза розглядом підставність названих трансформацій інституту співучасті, можна дійти до висновку, що новий Кримінальний кодекс України стосовно злочинів, що відносяться до сукупності “організована злочинність”, визначив особливі організаційні форми вчинення останніх, відніс до їх кваліфікації функціональні (організаційні, координаційні, забезпечуючі) дії відносно діяльності злочинних угруповань, а змістовні ознаки вчинюваних ними злочинів (крім деяких, що вчиняються злочинною організацією) не назвав.
Слід зазначити, що організаційні особливості організованих злочинних угруповань, безсумнівно, існують, мають значення для запобігання, виявлення, розкриття, розслідування вчинюваних цими угрупованнями злочинів. Разом з тим, обумовлення цими ознаками кримінально-правової характеристики злочинів, вчинюваних організованими угрупованнями, що було реалізовано у Кримінальному кодексі Російської Федерації, викликало критичні зауваження. Зокрема зазначалося, що через таку конструкцію допускається певним чином дублювання норм про співучасть у злочині, порушується загальне правило встановлення у Кодексі відповідальності за діяння, а не за те, як і в якому складі воно вчиняється [1].
Потрібно визнати, що деякі з цих зауважень, насамперед останнє, на сьогодні стосуються й нового Кримінального кодексу України. Суб’єктивно-оціночний підхід потрібно буде застосовувати для розмежування як організованих груп та груп, що вчинили злочини за попередньою змовою та нібито не мають ознак “організованості”, так і різних форм організованих угрупувань: груп і організацій.
Так, на відміну від злочину, вчиненого групою за попередньою змовою, за Кодексом злочин визнається вчиненим організованою групою, крім наявності трьох і більше його учасників, якщо група попередньо зорганізувалася. Чи можна нормативно визначити обсяг та межі попередньої змови і чи не охоплює вона певною мірою елементи організації? Ознаками організованої групі крім того визначені об’єднання єдиним планом, розподіл функцій учасників групи. А хіба група, що вчиняє злочин за попередньою змовою, діє при цьому зовсім безпланово, без жодної домовленості щодо змісту, часу та послідовності дій, без елементарного розподілу обов’язків (функцій)? Як бачимо, розмежування організованих та нібито “неорганізованих” злочинних груп проводиться за ознаками, що належать обом категоріям груп та відрізняються лише мірою, ступенем, оцінкою вияву, тобто термінологічною відмінністю, що залишає місце для суб’єктивної оцінки. У такий же спосіб визначаються організаційні ознаки організованих груп і злочинних організацій: і перші й другі — стійкі об’єднання, які попередньо зорганізувалися: перші — для вчинення злочинів, об’єднаних єдиним планом, а другі — для спільної, тобто об’єднаної, зкоординованої діяльності; перші мають розподіл функцій, другі — ієрархічну структуру, яка є різновидом розподілу функцій. Зрозуміло, що ці ознаки визначено ненормативно і за бажанням їх можна по-різному тлумачити. Відмінність злочинної організації простежується лише із наведенням змістовних ознак вчинюваних нею злочинів.
Існуюча практика кваліфікації проявів організованої злочинності створює викривлене уявлення про розміри останньої в Україні, перешкоджає розумінню її справжньої принципової відмінності. Застосування в новому Кримінальному Кодексі при регламентації згаданих питань оціночних ознак навряд чи сприятиме зміні такого становища. Про це йшлося на конференції з проблем реалізації нового Кримінального кодексу, яка пройшла 25–26 жовтня 2001 р. у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого. Характерно, що вже після прийняття Кодексу МВС та СБУ звернулися до Міністерства юстиції з пропозиціями щодо внесення доповнень до Кодексу або Закону “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” щодо нормативних визначень.
Відомо, що в деяких країнах по-іншому вирішується проблема кримінально-правового визначення злочинів, що відносяться до категорії “організована злочинність”. У США, наприклад, з 1970 р. діє Закон про контроль над організованою злочинністю, який містить перелік злочинів, що визнаються проявами організованої злочинності. У Швейцарії визначення організованої злочинної групи ґрунтується не стільки на організаційних (об’єднання на тривалий або невизначений час), скільки на змістовних ознаках їх діяльності: отримання у незаконний спосіб доходів або інших економічних вигод, приховування протиправної діяльності від кримінального переслідування, вчинення або планування з цією метою актів насильства, залякування, впливу на політичні, громадські, адміністративні органи чи організації, юстицію, профспілки, підприємців і т.ін. [2]. Кримінальний Кодекс Італії (ст. 416, 416¹) за змістовні ознаки злочинів об’єднань організованої злочинності кваліфікує витягування прибутку у сфері виробництва, обмін та споживання різних товарів і благ, активне використання державних та інших соціально-політичних структур, рекет, складні фінансові операції [3].
Завантажити реферат