Морське страхування — один із найдавніших видів страхування. Перший зі збережених донині страхових полісів було виписано в середньовічній Італії (1347) у зв'язку саме з морським перевезенням.
Сучасне страхування асоціюється з Лондонським Ллойдом, який розпочав свою діяльність 1688 року також із морського страхування. А воно й за тих часів робило вже не перші кроки.
Більш ніж за три сторіччя розвитку морського страхування було відпрацьовано головні принципи, поняття й механізми, які застосовуються і донині, іноді лише з невеликими змінами.
Незважаючи на деякий занепад вітчизняної морської індустрії в середині 90-х років, останнім часом в Україні намітилися тенденції до оздоровлення галузі. Поступово зростає попит на послуги національних страховиків із боку власників річкових і морських суден, фрахтувальників, операторських компаній, морських посередників, таких як суднові агенти й брокери.
Можна виокремити два основні джерела морського страхового права: у міжнародному масштабі — англійський Закон про морське страхування (Marine Insurance Akt ) 1906 року (далі — Закон), у національному — Кодекс торговельного мореплавання України 1995 року (далі — Кодекс).
У Кодексі найважливішим є розділ І «Договір морського страхування» частини VIII «Морське страхування». Окрім того, у розділі IХ «Надзвичайні морські події» розглядаються питання загальної та часткової аварії, порятунку, зіткнень суден і забруднення довкілля, які безпосередньо пов'язані з морською страховою тематикою, а в розділі І «Межі відповідальності судновласника» частини X є положення, що стосуються страхування відповідальності.
Інтернаціональна наступність у морському страхуванні простежується вже на рівні визначень. У статті 1 англійського Закону 1906 року говориться, що «договір морського страхування — це договір, згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальникові в порядку й розмірі, що обумовлені договором, його морські збитки, тобто випадкові збитки, яких він зазнав під час морського плавання»*.
Словосполученням «морське плавання» ми переклали англійське «marine adventure» , буквально — «морська пригода»
Стаття 239 Кодексу говорить, що «за договором морського страхування страховик зобов'язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпек чи випадків щодо об'єкта страхування (страховий випадок) відшкодувати страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір, понесений збиток».
Об'єкти. В обох випадках визначення недостатньо конкретні. Тому статті 2 і 4 Закону і 242 Кодексу містять перелік об'єктів морського страхування.
Основна відмінність Закону й Кодексу така: у Законі говориться, що договір може поширюватися на внутрішні водні шляхи та на перевезення суходолом, якщо останні є частиною морського перевезення, а Кодекс охоплює тільки «будь-які пов'язані з мореплаванням майнові інтереси», тобто має вужчу сферу дії.
Ми дотримуватимемося розширеного тлумачення сфери морського страхування, спираючись на практику Ллойду, де всі види страхування ще недавно чітко поділялися на морські і не морські.
Термін «морське страхування» неможливо знайти в класифікаціях, пропонованих східноєвропейськими авторами. Пояснюється це тим, що йдеться про комплексне поняття, яке охоплює види страхування, що традиційно належать як до страхування майна, так і до страхування відповідальності. Більш того, тут — у страхуванні відповідальність судновласників — є також елементи особистого страхування.
Основні види морського страхування такі:
* страхування каско суден на термін (Hull and Machinery);
* страхування каско суден на період будівництва (будівельні ризики — Builders’ Risks);
* страхування військових і страйкових ризиків (War and Strikes);
* страхування ризику втрати фрахту (Loss of Hire);
* страхування особливих майнових інтересів (Increased Value);
* страхування додаткової відповідальності (Excess Liabilities);
* страхування контейнерів;
* страхування відповідальності судновласників (Shipowners’ Liability або Р&І);
* страхування відповідальності фрахтувальників (Charerrers’ Liability);
* страхування відповідальності суднових агентів (Ship’s Аgents Professional Indemnity);
* страхування відповідальності суднових брокерів (Ship Broker’s Liability).
Деякі утруднення викликають види, які умовно можна назвати видами страхування, що їх розвиває ТТ клуб (Throught Transport Club) — один із перших страховиків тих підприємств, які перебувають «між морем і землею» — портів, портової влади, операторів терміналів і складів, експедиторів тощо. Ці види традиційно перебувають на стику — тяжіючи все-таки до морського страхування.
Проілюструємо розмаїтість видів морського страхування таким прикладом. Уявімо собі, що певне судно заходить із вантажем в український порт. Які особи зацікавлені укласти договори щодо ризиків, пов'язаних із таким перевезенням?
1. Вантажоодержувач чи відправник вантажу — залежно від умов перевезення — укладає договір страхування вантажів.
2. Судновласник має застрахувати:
• свою відповідальність за можливе незбереження вантажу;
• свою ж відповідальність у разі, коли шкоди було завдано третім особам;
• каско самого судна; » ризик утрати фрахту.
3. Судновий менеджер (якщо судно є об'єктом справжнього менеджменту) страхує свою відповідальність — за неправильне використання судна.
4. Фрахтовий брокер укладає договір страхування від професійних помилок.
5. Фрахтувальник, поліс якого покриває відповідальність перед третіми особами, у тому числі й перед власником судна за його ушкодження чи загибель, також має застрахуватися.
6. Субфрахтівник, якщо такий є, також страхує свою відповідальність
7. Стивідорні компанії чи оператори терміналів страхують свою відповідальність за загибель чи ушкодження вантажів.
8. Портова влада покриває свою відповідальність перед третіми особами — особливо з огляду на те, що вони відповідають за навігаційну безпеку в акваторії порту.
9. Лоцмани, якщо вони є окремими від портової влади компаніями, страхують свої професійні помилки.
10. Суднові агенти страхуються від професійних помилок,
11. Страхові брокери (один із яких — автор цих рядків) також зобов'язані мати поліс, що покриває їхні професійні помилки.
І перелік цей далеко не повний.
Практично в кожного учасника транспортного ланцюжка може бути свій договір страхування.
Страхування каско суден (СКС) — вид морського страхування, що забезпечує захист судновласників та інших осіб, пов'язаних з експлуатацією суден (далі — судновласників), від ризиків заподіяння збитку через загибель* належних їм суден.
*або іншої шкоди належних їм й юридичне інакше пов'язаних з ними суден.
Види збитків. Незалежно від розбіжностей у національних умовах страхування каско, про які йтиметься далі, усі страхові ринки надають покриття від небезпек, які можна поділити на три групи:
* безпосередньо пов'язані з фізичною загибеллю, ушкодженням чи ламанням корпусу, машин або устаткування судна;
Завантажити реферат