Майно як об'єкт цивільних прав

Законодавчими актами встановлений особливий по­рядок переходу нерухомого майна від одного власника до іншого. Як правило, угоди з приводу нерухомого майна укладаються за місцем його знаходження і потре­бують нотаріального посвідчення. Будь-яке відчуження нерухомого майна потребує державної реєстрації. До більшості рухомого майна такі вимоги не ставляться.

Таким чином, практичне значення поділу речей на нерухомі й рухомі полягає в тому, що власники більш обмежені в діях стосовно нерухомого майна, ніж рухо­мого, а їхні права на нерухоме майно більш захищені, ніж права на майно рухоме.

Речі індивідуально визначені й родові. Індивідуально-визначеними називаються речі, які відрізняються від ін­ших речей цього ж роду що і вони, характеризуються індивідуальними ознаками. До них відносяться: речі, ви­ділені із загальної маси речей одного й того ж роду (на­приклад, із партії холодильників виділений один); речі, єдині в своєму роді (наприклад, картина Айвазовського "Кораблі на рейді"); речі, що відрізняються від інших рядом ознак (наприклад, міст ім. Є.Патона в Києві).

Родовими називаються речі, які належать до одного роду і визначаються кількісними ознаками - числом, ва­гою, мірою. Наприклад, 10 центнерів пшениці, 100 ку­бометрів деревини, 50 метрів сукна.

Правове значення поділу речей на індивідуально-визначені й родові полягає в тому, що при загибелі ін­дивідуально-визначеної речі боржник звільняється від обов'язку передати подібну до неї річ кредитору, але зо­бов'язаний виплатити останньому грошову компенсацію; при загибелі родових речей боржник, як правило, зо­бов'язаний передати кредиторові інші подібні речі.

Якщо предмет зобов'язання - індивідуально-ви-значена річ, то кредитор має право вимагати повернення йому саме цієї речі, а боржник не має права замінити її грошовою компенсацією.

Подільні і неподільні речі. До подільних речей у право­вому значенні відносяться речі, які при поділі їх на час­тини не втрачають свого первісного господарського при­значення (продукти харчування, цемент, будь-яка рідина тощо). Неподільними є речі, які неможливо поділити без втрати їх основного господарського призначення (телеві­зор, холодильник, автомобіль).

Практичне значення такого поділу речей у тому, що неподільна річ в правовідносинах розподілу речей в натурі повинна бути або проданою, а виручені від продажу грощі поділені, або передана одному із співвласників з покладанням на нього обов'язку відшкодувати іншій стороні вартість належної їй частини речі. Інколи для вирішення питання поділу неподільної речі необхідно затвердити план поділу в компетентних державних орга­нах (частина будинку та земельної ділянки, на якій бу­динок розташований). Індивідуально-визначені речі від­носяться до неподільних, а родові — до подільних.

Споживні й неспоживні речі. Деякі речі при їх вико­ристанні споживаються (знищуються) повністю, чи то видозмінюються, треті - зберігають свою цінність трива­лий час.

Речі, які при їх використанні за призначенням спо­живаються (продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (сировина), називаються споживними.

Неспоживними називаються речі, які при викорис­танні зберігають своє призначення тривалий строк (до­рогоцінне каміння, одяг, засоби виробництва). Пошко­дження, зношення цих речей відбувається внаслідок тривалого користування ними як такими (без їх зміни). Практичне значення поділу речей на споживні й неспо­живні полягає в тому, що одні угоди можна укладати лише стосовно споживних речей, а інші - стосовно не-споживних. Наприклад, предметом договору позики можуть бути лише споживні речі. Це пояснюється тим, що позичальник на позичені ним речі набуває права влас­ності, і на ньому лежить обов'язок повернути позикода­вцеві таку ж саму суму грошей, або кількість речей та­кого ж роду і якості. Інакше вирішується питання у до­говорі найму, оренди. Тут предметом договору можуть бути лише неспоживні речі, оскільки наймач при при­пиненні договору зобов'язаний повернути те саме май­но, яке він отримав у тимчасове користування.

Речі головні й приналежні. Часто речі перебувають в такому господарсько-цільовому зв'язку, при якому одна з них виступає головною, а інша - Приналежною. Інколи виникає складність з визначенням головної речі й приналежної до неї. Справа в тому, що приналежна річ не обов'язково пов'язана з головною річчю фізично чи складає її частину, вона може бути предметом самостій­ної угоди.

У разі, коли потрібно визначити головну річ і приналежну до неї, слід виходити з того, що головною вважаєть­ся та річ, заради якої виникають конкретні правовідно­сини. Наприклад, покупець вирішив придбати скрипку, яка зберігається у спеціальному футлярі. В цьому випад­ку скрипка буде головною річчю (основним предметом договору купівлі-продажу), а футляр - приналежністю до головної речі, бо виступає доповненням до скрипки і покликаний слугувати їй.

Практичне значення поділу речей на головні й при­належні полягає в тому, що приналежна річ наслідує до­лю головної речі, якщо в договорі або законі не встанов­лене інше. Поняття приналежності має значення в дого­ворах поставки машин, обладнання тощо. Така продук­ція повинна поставлятися в комплекті з необхідними приналежностями.

Визначення головної речі й приналежної набуває актуальності у зв'язку із закріпленням у цивільному законодавстві поділу речей на нерухомі і рухомі. При купівлі-продажу земельної ділянки, як головної речі, потрібно визначати приналежні їй речі - будівлі, бага­торічні насадження, дороги, все те, що на ній розта­шоване.

Плоди і доходи. Плоди — це речі, які природним шля­хом породжені іншими речами. Плоди відділяються від самої речі без суттєвих її змін і можуть бути об'єктом цивільних правовідносин як самостійно, так і разом з об'єктами, від яких вони відділилися. При цьому діє за­гальне правило, згідно з яким плоди належать власнико­ві речі, якщо інше не встановлено законом або догово­ром, укладеним власником цього майна з іншою особою (ст. 133 ЦК України).

Якщо володілець речі (наприклад, охоронець, заставодержатель) не має права користуватися нею, то він не вправі користуватися й її плодами, якщо інше не вста­новлене законом і договором.

Поняття "доходи" має два значення. У широкому значенні під доходами розуміють плоди і грошові надхо­дження. У вузькому значенні доходами вважають те, що приносить власникові речі експлуатація його речі іншими особами на підставі укладених з ними угод (наприклад, від речі, переданої у найм, наймодавець одержує доход у вигляді певної плати). Вважаємо, правомірним буде віднес­ти до доходів і продукцію, отриману підприємцями в ре­зультаті заняття ними підприємницькою діяльністю.

У ст. 133 ЦК України є і поняття "плоди", і поняття "доходи", при цьому поняття "доходи" вживається у ву­зькому значенні.

Цивільні кодекси різних держав по-різному вирішу­ють питання про те, кому належать плоди і доходи. Так, ЦК Російської Федерації (ст. 136) встановлює правило, за яким плоди, продукція та доходи від майна належать особі, яка використовує це майно на законних підставах, якщо інше не передбачене законом або договором. Ін­шими словами, за загальним правилом, плоди і доходи від переданої наймачеві речі належать не власникові ре­чі, а наймачеві, заставодержателю. Через те в Російській Федерації при укладанні договору власник повинен пе­редбачити, кому належатимуть плоди і доходи, і тим са­мим захистити свої права у майбутньому.