Поняття, зміст і основні вимог до страхових договорів

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування в передбаче­ний договором термін. Страховик несе майнову відповідаль­ність за несвоєчасне здійснення виплати страхової суми (стра­хового відшкодування) шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, що їх у разі настання страхового ви­падку взяв на себе страхувальник, аби запобігти збиткам або змен­шити їх, якщо це передбачено умовами договору;

5)у разі збільшення вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив заходів, спрямованих на зменшення страхового ри­зику, переукласти з ним договір страхування;

6)тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавст­вом України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені та­кож інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника полягають ось у чому:

І)своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінювання страхового ризику, і надалі інформува­ти його про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші чинні договори страхуван­ня щодо цього об'єкта страхування;

4)вживати заходів, щоб запобігти збиткам, завданим внаслі­док настання страхового випадку та зменшити їх;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені та­кож інші обов'язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обу­мовлених договором грошових сум.

Так, за договором страхування майна або пов'язаного з ним майнового інтересу (договір майнового страхування) страховик зобов'язується у разі настання зазначеної в договорі події (стра­хового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані збитки повністю або частково (виплатити страхове відшкодування), у межах обумов­леної договором суми (страхової суми).

На випадок, коли майно застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором страху­вання.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вар­тість застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми, яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку заплатити страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для покриття шкоди.

При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не можуть змінювати страхову вартість май­на, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він введений в оману страхувальником.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру пря­мого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі (незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, із соціального страхування чи соціаль­ного забезпечення) як відшкодування збитків.

Зупинимося на розгляді окремих положень статті 9 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про страхуван­ня"», які мають важливе правове значення.

По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна на всю його дійсну вартість на момент укла­дання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшко­дування не може перевищувати розміру прямого збитку, заподія­ного застрахованому майну, тобто принцип відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься норма, згідно з якою в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової вартості майна (якщо умовами догово­ру страхування не передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового страхування є відшкодування заподіяних негативними чинниками збитків застрахованим об'єктам. Проте розмір страхового відшкодування не завжди збі­гається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має страхова сума — максимальна грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов'язання з випла­ти страхового збитку в разі настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об'єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид) страхового забезпечення.

В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін, і страхові виплати за договором страхування жит­тя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних виплат, обумовлених у дого­ворі страхування сум ануїтету.

У майновому страхуванні застосовуються дві основні систе­ми страхового забезпечення: пропорційна і першого ризику. За пропорційної системи відшкодування виплачується в розмірі та­кої частини збитків, яку страхова сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повноти відшкодування залежить від співвідношення між стра­ховою сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вар­тістю). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі збитки, а з іншого — підшто­вхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попере­джувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повер­тається.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю погашаються страховиком, а зби­тки понад страхову суму (другий ризик) не погашаються. При си­стемі першого ризику рівень відшкодування, як правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

Якщо майно застраховане на повну вартість (страхова сума дорівнює страховій оцінці — страховій вартості), то розмір стра­хового відшкодування буде один і той самий як при страховому забезпеченні за пропорційною системою, так і в разі системи першого ризику: відшкодування при цьому завжди дорівнює зби­тку. Якщо застраховане майно загинуло повністю, то відмінності між зазначеними системами практично втрачаються, оскільки за тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума.