Поняття та види робочого часу

При неповному робочому часі (на відміну від скороче­ного) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьова­ному часу, а при відрядній оплаті праці — в залежності від виробітку.

Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця і працівника на певний термін і без зазначення терміну. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Особи, які працюють неповний робочий час, користують­ся тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, на­даються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

Неповний робочий час (неповний робочий день чи не­повний робочий тиждень) може встановлюватися за угодою між власником або уповноваженим ним органом та жінкою, яка має дітей, при прийнятті її на роботу, а також між адмі­ністрацією та жінкою, яка працює, якщо у зв'язку з необхід­ністю догляду за дітьми вона не може працювати повний робочий час (п. 2 Положения о порядке и условиях приме­нения труда женщин, имеющих детей и работающих непол­ное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР и Секрета­риата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюлле­тень Государственного Комитета СССР по труду и соци­альным вопросам. — 1980. — №8). Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як без обмеження строком, так і на будь-який строк: до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року тощо. Режими праці та відпочинку жінок, які мають дітей та працюють неповний робочий час, встановлюються власником за погодженням з профспілковим органом та з урахуванням побажань жінки.

Режими праці, що встановлюються при неповному ро­бочому часі, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень при зберіганні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин при одночасному скороченні робочих днів на тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня — менше 20—24 годин відпо­відно при 5- та 6-денному тижні (п. 8 Положения о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и рабо­тающих неполное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР и секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1980. — №8).

Як правило, на умовах неповного робочого часу працю­ють сумісники, тобто особи, що уклали два або більше трудо­вих договорів (з двома або декількома роботодавцями). Су­місництво можливе і на одному підприємстві при виконанні різних робіт поза основним робочим часом.

Слід звернути увагу, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної до­даткової відпустки згідно з законодавством.

У сучасних умовах, коли погіршилося фінансове стано­вище підприємств, має місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але в такій ситуації перехід на неповний робо­чий час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботода­вець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умо­ви праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняєть­ся за п. 6 ст. 36 КЗпП.

У Російській Федерації з Державного фонду зайнятості виплачуються компенсаційні виплати у зв'язку з перехо­дом на неповний робочий час, які з урахуванням заробітної плати не повинні перевищувати встановленого законодав­ством мінімального розміру оплати праці.