Наявність в Україні розвиненої промисловості, висока її концентрація в окремих регіонах, великі промислові комплекси, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установ великої потужності, розвинута мережа транспортних комунікацій – усе це збільшує вірогідність виникнення аварійних забруднень довкілля, які несуть загрозу для людини, економіки і навколишнього природного середовища.
Рішення цих питань ускладнюється тим, що адекватні ринковим умовам інститути і механізми в стадії формування. Одним з цих механізмів є страхування.
Страхування – економічний механізм, що дозволяє гарантувати фінансове покриття збитку, завданому навколишньому природному середовищу, розподіляти екологічні ризики в часі і просторі, а також забезпечувати стимул проведення природоохоронних заходів.
Екологічне страхування в останні роки перебуває у стадії змін та активного розвитку. Це представлено: - системою полісів загальної відповідальності, яка не дає різниці між раптовими і поступовими забрудненнями - тотальним виключення забруднення з загальної відповідальності з необов’язковим страхуванням раптового і випадкового збитку - страхуванням відповідальності, яке покриває тільки раптове і випадкове забруднення - страховими полісами по екологічних ризиках і спеціалізованими, що містять поступове забруднення.
Екологічне страхування – це страхування відповідальності підприємств за завдання шкоди довкіллю та третім особам внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища. З іншого боку екологічне страхування – механізм захисту екологічних прав громадян, захисту майнових інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, що являють небезпеку для навколишнього природного середовища.
Відповідно до чинного законодавства України підприємства, установи, організації зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну іншим підприємствам, організаціям, установам та громадянам. Така відповідальність та зобов'язання відшкодувати заподіяні збитки передбачена більш ніж 10 законами та іншими підзаконними актами починаючи з Конституції України. Проте, на сьогодні, підприємства не несуть такої відповідальності, обмежуючись сплатою штрафних санкцій за наднормативні викиди у навколишнього середовище.
Отже, однією з важливіших проблем впровадження екологічного страхування є законодавча неврегульованість даного питання.
Законодавством України передбачено екологічне страхування в добровільній та обов’язковій формах. Проте ті види екологічного страхування, які визначені відповідними законами як обов’язкові, або не внесені до ст.6 Закону України (наприклад, страхування відповідальності при перевезенні небезпечних вантажів) або не врегульовані відповідними постановами КМУ (наприклад, екологічне страхування об’єктів підвищеної небезпеки). Такий стан законодавчого врегулювання даного питання гальмує в певній мірі розвиток цього страхування в Україні.
Законодавча неврегульованість проведення екологічного страхування призводить до виникнення ще однієї проблеми, а саме відсутності механізму контролю за укладанням договорів екологічного страхування, які є обов’язковими.
Якщо звернутись до зарубіжного досвіду, то в багатьох високорозвинених країнах екологічне страхування є обов’язковим. Під обов’язковим екологічним страхуванням в Сполучених Штатах, наприклад, розуміють вимогу до фінансової стійкості і платоспроможності компанії, яке гарантує наявність коштів на відшкодування витрат, пов’язаних з забрудненням навколишнього середовища. По Федеральному Закону “Про транспорт” 1980 р. обов’язкового страхування потребує перевезення небезпечних речовин. Фінансова відповідальність за відновлення навколишнього середовища становить від 1 до 5 млн. дол. США, в залежності від небезпечних речовин. Законом “Про забруднення нафтою” 1990 р. встановлюються ліміти відповідальності за забруднення з 35 до 150 млн. дол. США.
Інші проблеми розвитку екологічного страхування пов’язані безпосередньо з об’єктами, що підлягають страхуванню, тобто являють небезпеку для довкілля.
По-перше, це фінансове становище багатьох підприємств. Екологічне страхування не є дешевим видом страхування, а звідси, підприємства не можуть укласти договори страхування у зв'язку з відсутністю коштів. Це навіть при умові, що затрати на таке страхування йдуть на валові витрати підприємств.
З іншого боку, підприємства, що мають кошти чомусь не розуміють необхідності такого страхування і надають перевагу сплаті штрафних санкцій за наднормативні викиди у навколишнє природне середовище.
З метою попередження аварійних забруднень органами державного природоохоронного контролю обстежено 80,1тис. об’єктів господарської діяльності: - 38,4 тис. осіб притягнуто до адміністративної відповідальності (1/3 – порушення законодавства у сфері атмосферного повітря) - 3, 7 тисячі позовів
- 577 матеріали передано на розгляд у правоохоронні органи - 1029 об’єктів – тимчасово призупинено виробничу діяльність Загальна сума:
- накладених позовів за збитки довкіллю склала 36,2 млн. грн.,
- адміністративних штрафів 3,0 млн. грн
По-друге, витікає з першого, укладання договорів екологічного страхування можливе лише за умови дотримання підприємствами певних норм, це, наприклад, зношеність основних фондів, стан природоохоронного обладнання, очисних споруд або їх відсутність чи недостатність, частота проведення ремонтів і т. і.
Крім того не стимулюють підприємства укладати договори екологічного страхування поодинокі випадки подання позовів третіми особами, тобто тими, хто зазнав збитків, внаслідок аварійних забруднень певними підприємствами довкілля.
Значною проблемою для запровадження та розвитку екологічного страхування є відсутність достатніх статистичних даних, щодо забруднення підприємствами довкілля, збитків заподіяних навколишньому середовищу та третім особам. Це не пов'язано нажаль з відсутністю самих аварійних забруднень навколишнього середовища.
Основними причинами високих та екстремально високих забруднень довкілля стали залпові аварійні викиди та скиди з підприємств, вихід з ладу міських очисних споруд, пошкодження нафтопроводів, поверхневі стоки із забруднених територій, явища вторинного забруднення, які спостерігались на водних об’єктах через забруднення донних відкладі
Загальна кількість залпових аварійних забруднень – 138 (50% - водні ресурси, 41% - земельні ресурси, 10% - атмосферне повітря) + 8 радіаційних аварій. Загальна шкода, завдана навколишньому природному середовищу становить 74,8 млн. грн.
Екологічний збиток містить в собі багато елементів, які не можна точно оцінити чи виміряти. Також може мати місце збиток, який неможливо підрахувати за допомогою використання ринкової вартості.
Ще одна проблема в екологічному страхування пов’язана з оцінкою ризику при укладанні договору страхування. Оцінка ризику при укладанні договорів страхування переважно включає:
- заповнення страхувальником Заяви-опитувальника;
- огляд страховиком об'єкту.
При здійсненні екологічного страхування (особливо екологічне страхування підприємств) для оцінки ризику необхідне проведення екологічного аудиту, з чим пов’язані ще деякі проблеми, а саме: - екологічний аудит є досить дорогим;
Завантажити реферат