Ісландія

Ісландія після розірвання унії з Данією (з 1944)

Післявоєнні роки характеризуються посиленням боротьби прогресивних сил Ісландії проти антинаціональної політики правлячих кіл. Незважаючи на протести громадськості, альтінг за вимогою США прийняв (вересень 1946) рішення про передачу їм аеродрому в Кеблавике (у 50 км від Рейк'явіка) на термін не понад 5 років. У 1948 Ісландія була включена в систему так званого плану Маршала, а в 1949 стала членом Організації Північноатлантичного договору (НАТО). 18-21 травня 1951 відбулася найбільша в історії Ісландії загальний страйк робітників, що протестували проти ісландсько-американської угоди "про оборону" від 5 травня 1951, іншими словаи, який перетворив Ісландію у військову базу США. Під тиском громадськості альтінг 28 березня 1956 прийняв резолюцію про перегляд угоди "про оборону" з метою заборони військового будівництва на базі Кеблавік і виводу американських військ із країни. В 1956-58 влада була в руках лівоцентристського уряду (Прогресивна партія, Соціал-демократична партія, ЕСПІ) приступило до переговорів зі США про виконання резолюції альтінгу. Однак США, використовуючи НАТО, вдалося відкласти це питання на невизначений час. У квітні - травні 1957 уряд провів ряд заходів, спрямованих на обмеження діяльності великих монополій і на ослаблення їхнього впливу. У 1958 уряд розширило рибальську зону Ісландії з 4 до 12 миль. У 1959 до влади прийшов коаліційний уряд консерваторів і соціал-демократів, що у 1964 дало згоду на будівництво на березі затоки Хваль-фьорду військово-морської бази США. Наприкінці 50-60-х рр. підсилилося наступу правлячих кіл на життєвий рівень робочих, результатом чого стала сильна хвиля страйків. У 1961 страйкували ісландські моряки, робітники та службовці промислових підприємств і транспорту, у 1962 - моряки траулерного флоту. Спроби уряду вирішити виниклі наприкінці 60-х рр. у зв'язку зі скороченням улову риби економічні труднощі за рахунок робітників (девальвація крони в 1967 на 25%, у 1968 на 35% ) викликали новий підйом страйкового руху. У березні 1968 відбулася один з найбільших страйків у Ісландії (понад 24 тис. чол.). У травні - червні 1970 пройшов загальний страйк трудящих Ісландії. В липні 1971 на зміну уряду консерваторів і соціал-демократів лівоцентристський прибув уряд (Прогресивна партія, Народний союз, Організація вільнодумних і лівих) на чолі з О. Йоханнессоном (головою Прогресивної партії) у своїй політичній програмі (липень 1971) намітило заходу для розвитку національної економіки, підвищенню життєвого рівня трудящих. Уряд заявив про відмовлення Ісландії вступити в "Загальний ринок" (ЄЕС; при цьому обговорене, що уряд буде шукати можливості для встановлення особливої форми співробітництва з ЄЕС, що зберігає взаємні права в питаннях митних тарифів і торгівлі), виступило за перегляд ісландсько-американської угоди 1951 "про оборону" з метою виводу американських військ з Ісландії протягом 4 років. Уряд разом з тим заявив, що Ісландія як і раніше залишиться членом НАТО, але буде "стежити за ходом розвитку і перегляне свою позицію відповідно до нього". У липні 1972 Ісландія підписала з ЄЕС угоду про вільну торгівлю. З вересня 1972 уряд розширив рибальську зону Ісландії до 50 миль.

Ісландія - член ООН (з 1946), член Пінічної радиа (з 1952), член Європейської асоціації вільної торгівлі (з 1970). Економічно Ісландія тісно зв'язана з ведучими державами НАТО, особливо зі США.

VI. Політичні партії, профспілки й інші громадські організації

Політичні партії

Партія незалежності (консервативна) оформилася в 1929. У партію входять рибопромисловці і риботорговці, представники торгової буржуазії, заможні фермери. Прогресивна (фермерська) партія, заснована в 1916. Виражає інтереси заможних фермерів і частини міської буржуазії. Народний союз, заснований наприкінці 1956 як виборчий блок, у 1968 оформилася як партія. Поєднує вихідців з Єдиної соціалістичної партії Ісландії, лівих соціал-демократів, що були членів "Партії захисту нації" (існувала в 1953-68). Соціал-демократична партія Ісландії (СДПІ), заснована в 1916. Організація вільнодумних і лівих, заснована в 1969. Поєднує частину колишніх членів Народного союзу, СДПІ, консерваторів.

Профспілки й інші громадські організації

Федерація ісландських профспілок, заснована в 1916. У 1971 поєднувала понад 45 тис. членів. Входить у Міжнародну конфедерацію вільних профспілок. Спілка Ісландія - СРСР, засноване в 1950. Жіноча ліга боротьби за культуру і світ, входить у МФЖ. Федерація молодіжних організацій Ісландії, є координаційним центром молодіжного руху. Північне суспільство, сприяє розвитку дружніх зв'язків Ісландії з іншими країнами Північної Європи.

VII. Економіко-географічний нарис

Загальна характеристика економіки

Ісландія відноситься до капіталістичних країн із середнім рівнем розвитку. До середини 19 ст. основні галузі господарства - м'ясо-шерстне тваринництво і рибальство розвивалися вкрай повільно. В 2-й половині 19 ст. намітилося пожвавлення в економіці в зв'язку зі скасуванням датської торгової монополії і введенням нових методів і техніки в рибному промислі. З початку 20 ст. рибальство і рибообробка стають міжнародною спеціалізацією країни. Ісландія займає одне з провідних місць по експорті рибної продукції на світовому ринку.

Після 2-й світової війни поряд з ростом рибного господарства розвивається енергетична, цементна, хімічна, будівельна промисловість; на початку 70-х рр. намітилася тенденція збільшення капіталовкладень у транспорт і зв'язок, у сферу торгівлі і житлове будівництво. У сільському господарстві поряд із традиційним вівчарством розвивається молочне тваринництво; ці галузі задовольняють внутрішні потреби і дають продукцію на експорт. У ведучій галузі господарства - рибопереробної промисловості - панує приватний капітал (концерн "Торса"). Активну роль в економіці грає промислова і збутова кооперація (охоплює 80% виробництва с/г. продукції, 30% морожених рибопродуктів тощо.). Зростає значення державно-монополістичного сектора, державний капітал має вплив у траловому промислі, кільоперерабці, торговому судноплавстві, цементної, азотнотуковой, гідроенергетичної промисловості. В економіці бере участь іноземний (американський, західнонімецький, швейцарський, шведський) капітал. В економіці Ісландії значна роль зовнішньої торгівлі - на частку експорту у вартості валового національного продукту в 1970 приходилося 48,3%.

Промисловість

Промисловість Ісландії дуже сильно зв'язана з рибальством і рибопереробкою (25-30% вартості валового національного продукту; 1970). По улову риби, головним чином оселедця і тріски (у 1971 близько 0,7 млн. тон), Ісландія займає 7-е місце в Західній Європі, а по улову в розрахунку на душу населення (до 4 т у рік) - 1-е місце у світі. Головні центри рибообрабки - Рейк'явік, Сіглуфьордур, Акурейри, Вестманнаейяр. Основна продукція (тис. т, 1970): морожена риба (277), солона (оселедець) і сушена риба (137), риб'ячий жир (13), рибне борошно (67). Прибережний китобійний промисел. Загальне виробництво електроенергії 1,6 млрд. квт/год (1971). Тепло гарячих джерел використовується для теплофікації Рейк'явіка й у тепличних господарствах (загальна площа яких - понад 100 тис. м2). Розвиваються (за участю іноземного капіталу) енергоємні галузі: виробництво азотних добрив у Гувунесі (25 тис. т нітрату амонію), алюмінію - у районі Хабнарфьордура, у містечку Стрьоумсвік (41,5 тис. т металу в 1971). Маються цементна промисловість (завод в Акранесе, 120 тис. т; діатомовий завод на озері Міватн, 22 тис. т), рибальське суднобудування і судноремонт (Рейк'явік і Акурейри, лакофарбова, текстильна, трикотажна і шкіряно-взуттєва промисловість, деревообробне і меблеве виробництво.