Використання типової договірної документації при укладанні договорів купівлі-продажу державного майна дає можливість уніфікувати їх умови, забезпечити рівність прав та обов'язків продавців і покупців щодо різних за характером об'єктів приватизації, а тому, здавалося б, не повинно викликати особливих заперечень. Проте, аналіз повноважень Фонду державного майна України, закріплених, зокрема, у ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", в Тимчасовому положенні про Фонд державного майна України та інших нормативних актах, свідчить про те, що затвердження типових договорів купівлі-продажу не віднесено законами України з питань приватизації (а саме в цих законах відповідно до п. З ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" мають бути передбачені повноваження державних органів приватизації) до компетенції Фонду державного майна України (доцільно нагадати, що Тимчасове положення про Фонд державного майна України не є законом у вузькому розумінні).
Слід зазначити, що Фонд державного майна при затвердженні Типових договорів купівлі-продажу об'єктів малої приватизації керувався дорученням Кабінету Міністрів України, тоді як згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України Фонд державного майна України, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В арбітражній судовій практиці значну кількість становлять справи про визнання угод приватизації недійсними. Саме справи у цих спорах є найбільш конфліктними та складними, оскільки зачіпають не тільки інтереси продавця і покупця, а й економічні інтереси держави, майнові інтереси великих груп громадян, трудових колективів.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 48 ЦК, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. На підставі ст. 48 ЦК недійсною є не лише угода, яка не відповідає власне закону, а й така, що порушує вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінювати арбітражний суд стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони мають право керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не передбачає іншого.
Правило, встановлене ст. 48 ЦК, повинно застосовуватися у всіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод. Наприклад, спеціальні підстави та наслідки передбачено ст. 49 ЦК, відповідно до якої недійсною є угода, укладена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Відповідно до ст. 50 ЦК недійсною є угода, укладена юридичною особою, що суперечить встановленим цілями її діяльності. Спеціальні підстави визнання угод недійсними передбачені й іншими статтями глави З ЦК.
Тут варто зупинитися на найпоширеніших обставинах, з якими закон пов'язує визнання недійсними угод приватизації.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" та п. 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню. Із змісту ст. 27 можна зробити висновок, що зазначена вимога стосується як договорів купівлі-продажу майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу, так і договорів купівлі-продажу пакета акцій, акціонерних товариств, створених у процесі приватизації або корпоратизації. Саме з моментом нотаріального посвідчення договорів законодавець пов'язує у цих випадках пере-
хід права власності на приватизований об'єкт (п. 4 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 1 ст. 22. Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"). Оскільки обов'язковість нотаріальної форми договору передбачена чинним законодавством, недодержання її тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 ЦК (ст. 46 ЦК). Разом з тим, якщо одна сторона виконала угоду повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, арбітражний суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК має право за позовом сторони, яка виконала угоду, визнати таку угоду дійсною. Судове рішення у цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення.
Законодавство про приватизацію передбачає реєстрацію окремих видів угод. Так, відповідно до п. 7 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" договір купівлі-продажу підлягає реєстрації відповідною місцевою радою. На нашу думку, недодержання цієї вимоги законодавства не може слугувати підставою для визнання незареєстрованої угоди недійсною, якщо всіх інших вимог (у тому числі щодо нотаріального посвідчення) додержано.
У контексті визнання недійсними договорів купівлі-продажу державного майна певний інтерес становить ст. 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", зміст якої породив дискусію щодо застосування норм цієї статті в арбітражній судовій практиці. У цій статті, що називається "Припинення та визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі", наведено перелік порушень, які можуть бути підставою для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі:
- не виконано вимог щодо змісту інформації, передбаченої ст. 15 цього Закону, та терміну її опублікування;
- об'єкт включено до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, з порушенням чинного законодавства;
- покупець не визнається як такий згідно з законодавством про приватизацію;
- істотно порушувались інші правила оголошення та проведення аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом.
Про які ж угоди, укладені на аукціоні, конкурсі, йдеться у цій статті? Одна з висловлених з цього приводу думок зводиться до того, що передбачені ст. 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" угоди - це ті, які пов'язані з організацією та проведенням аукціону, конкурсу, але аж ніяк не договори купівлі-продажу об'єктів приватизації.
З такою думкою варто погодитися, виходячи з того, що за юридичною природою організація та проведення аукціону, конкурсу являє собою сукупність дій (юридичних фактів), які породжують певні правовідносини (права та обов'язки). Такі дії учасників конкурсу, аукціону, органів приватизації, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, слід вважати угодами, про які йдеться у ст. 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". До них, зокрема, можна віднести, інформаційне повідомлення органу приватизації про проведення аукціону, конкурсу, звернене до невизначеного кола осіб, які відповідно до законодавства є потенційними покупцями об'єкта приватизації і за певних умов набувають права стати учасниками аукціону, конкурсу.
Завантажити реферат