Після заняття російськими військами Східної Галичини і Буковини восени 1914 р. на цій території було організовано "Військове генерал-губернаторство Галичина" в складі новостворених Львівської, Тернопільскої, Перемишлянської та Чернівецької губерній. У листопаді там розгорнуло свою роботу тимчасове жандармське управління. Для нього були затверджені значні штати (зокрема, начальник управління мав 12 помічників: З—по місту Львову і 9 — по губерніях). Діяло в Галичині і жандармське поліцейське управління залізниць (воно мало 10 відділень). Після залишення російськими військами зазначених територій ці органи були ліквідовані. Зміна ситуації на театрі воєнних дій призвела до створення в серпні 1916 p. "Військового генерал-губернаторства в областях Австро-Угорщини", де був поновлений каральний апарат.
Перша світова війна наклала свій відбиток на соціально-економічне становище народних мас західно-українських земель та їх визвольну боротьбу. Народні маси Галичини, Буковини та Закарпаття неоднозначно ставилися до приходу російських військ. Частина населення пов'язувала із цим свої надії на звільнення від австро-угорського гноблення. Між російськими солдатами, котрі перебували в Галичині, Буковині і частині Закарпаття, і місцевим населенням встановилися дружні стосунки. Це зближення відбувалося всупереч політиці царату, яка мала імперіалістичний характер. Царські власті розглядали Галичину й Буковину як завойовані області.
Політика царського уряду в Галичині мала явно виражені класові і шовинистичні цілі. Інтереси трудящих краю відверто ігнорувалися на догоду місцевим капіталістам і поміщикам.
Після відступу російських військ австрійські власті різко посилили в країні політичний гніт. На території Галичини діяли численні військово-польові суди. У кожному повіті діяли каральні загони жандармів, які чинили розправу з населенням.
В період першої світової війни право змінювалося під впливом соціально-економічного і політичного розвитку країни. В цілому за своєю суттю і змістом право все більше пристосовувалося до державно-монополістичних інтересів капіталізму.
Основні принципи непорушності права власності зберігалися і в роки війни. Однак в умовах, коли приватна власність суперечила загальнодержавним інтересам, держава обмежувала її. Так, сировина і матеріали, які перебували у приватній власності, могли бути піддані реквізиції (відплатному вилученню). На територіях, зайнятих російськими військами, реквізиції були, як правило, безоплатними. Активно використовувався секвестр — тимчасове вилучення у власників малоперспективних збиткових підприємств з передачею їх у розпорядження державної адміністрації. У зобов'язальному праві в умовах війни в основному був збережений принцип свободи договору, але за необхідності держава могла втручатися в договірно-господарські відносини.
В умовах війни законодавство було доповнено новими складами злочинів і внесено зміни у чинні норми. Так, невиконання постанов особливих нарад по обороні тягло за собою кримінальне покарання. Були прийняті закони, які посилювали кримінальну відповідальність за ряд злочинів: за умисне членоушкодження з метою ухилення від служби, за пияцтво, виготовлення спиртних напоїв для продажу, за підвищення цін на продовольство тощо. Дезертири підлягали позбавленню всіх прав стану з відправленням до каторжних робіт від 4 до 20 років або страті.
На розвиток державно-правових інститутів на початку XX ст. істотний вплив справили революційні події 1905—1907 pp. і перша світова війна. Російський царат і австро-угорський уряд були змушені піти на деякі поступки, проголосити демократичні права і свободи. Дещо змінилася форма правління Російської імперії. Всю силу державної машини правлячі кола використовували для збереження своїх позицій. Перша світова війна не внесла принципових змін в державний механізм і право Російської і Австро-Угорської імперій. Новостворені державні та напівдержавні, органи лише доповнювали бюрократичний апарат, t в Росії, і в Австро-Угорщині наприкінці 1916 — початку 1917 pp. визріла глибока революційна криза.
Завантажити реферат