Становище України на початку 20-х років. Нова економічна політика та її законодавче оформлення

Зовнішньоекономічна політика України. Наприкінці 1920 — на початку 1921 pp. стало зрозумілим, що утопічні ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської революції в реальному житті зазна­ли повного краху. Радянські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з повністю зруйнованими першою світовою і громадянсь­кою війнами промисловістю та сільським господарством. Вихід з цього становища більшовики тепер шукали у встановленні мирних відносин з капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямку мали місце. Так, 7 грудня 1921 p. було підписано угоду між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Австрією — з другого, про встановлення економічних та торговельних відносин, а 21 січня 1922 p. укладено договір про дружбу між УСРР і Туреччиною. На початку 1922 p. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної ради Антанти скликати в Генуї конференцію з участю радянської Росії та Німеччини для врегулювання економічних і фінансових проблем. Оскільки інші радянські республіки на кон­ференцію не запрошувалися, вони доручили делегації РСФРР від їхнього імені укладати й підписувати міжнародні договори та угоди.

Внутрішнє становище України. Зрозуміло, що ці та інші зовні­шньополітичні акції не могли скільки-небудь глибоко змінити внутрішнє становище в Україні. На початку 20-х років воно було дуже складним. Загальні збитки за воєнні роки склали 10 млрд. золотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка промисловість. В Донбасі у 1920 p. понад 600 шахт було затоплено. Занепав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйнувань зазнали легка та харчова промисловість.

У скрутному становищі перебувало сільське господарство рес­публіки. Його стан ускладнювався продовольчою розверсткою і забороною торгівлі селян. У 1921 р. в республіці було вироблено лише 45 млн. центнерів зерна, що становило 25% довоєнного збору. Розруха в сільському господарстві призвела до величезного лиха — голоду'.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, по­вну незацікавленість хліборобів у розширенні виробництва, більшо­вицьке керівництво не відмовлялося в кінці 1920 p. від воєнно-ко­муністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і червоноармійських загонів. У відповідь на ці акції властей селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався, селянський рух, який офіційна пропаганда оголошувала "політичним бандитизмом".

Нова економічна політика (неп). Дедалі ставала потреба якнай­швидше змінити економічну політику більшовиків, яка ґрунтувалася на засадах воєнно-комуністичної доктрини. Реальний перехід до нової економічної політики (непу) в радянських республіках, у тому числі й в УСРР, розпочався після прийняття Х з'їздом РКП(б) (березень 1921 p.) рішення "Про заміну розверстки натуральним податком", яке лягло в основу цілої низки законодавчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скликання ухвалила 27 березня 1921 p. постанову "Про заміну продовольчої розверстки натуральним податком". Податок був значно меншим у порівнянні з продрозверсткою. 29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на зернові продукти", яка заздалегідь визначала селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/22 p. 28 травня 1921 p. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння". Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господарства окремо і обчислювався залежно від вро­жаю в певній місцевості та від кількості ріллі і числа їдців у господарстві. З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні зобов'язань перед державою та розгортання товарообміну Раднар-ком УСРР 19 квітня 1924 p. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарських продуктів, що залишали­ся у селян після виконання податку, а також фабрично-заводських і кустарних виробів. Рішення про скасування продрозверстки і запровадження натурального податку стимулювало розвиток сільсь­кого господарства. Селянин знав заздалегідь, що у нього не будуть вилучатися лишки, а ісйуватиме певний податок; лишками він зможе розпоряджатися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для дальшого піднесення його господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще ряд законодавчих актів, котрі стимулювали відбудову сільського господарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. "Про відбу­дову та зміцнення сільського господарства України". У ній накрес­лювалася програма деякої допомоги селянам. Провідне місце серед правових актів у галузі сільського господарства посідав Земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 p. Відбудові сільського господарства сприяли заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запроваджен­ня єдиного сільськогосподарського податку. Одночасно здійснюва­вся перехід від натурального податку до грошового. Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві тверду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 p. прийняв постанову "Про визнання недій­сними кабальних угод на хліб", 1 листопада 1922 p. постанову "Про продовження строку для закріплення майна, відібраного комнеза­мами". Схвалюючи податкове законодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні верстви сільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925 p. загальна посівна площа в Україні досягнула довоєнного рівня. Такого ж рівня дося­гла і середня врожайність сільськогосподарських культур.

Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку проми­словості, в тому числі важкої. Але слід було негайно реорганізувати на засадах непу управління націоналізованою промисловістю, нада­ти державним підприємствам господарсько-оперативної самостій­ності і перевести їх на господарський розрахунок. Це пов'язувалося з тим, що реальний перехід до нової економічної політики вимагав функціонування ринку і ринкових відносин. Уже восени 1921 p. радянська держава використовувала товарно-грошові відносини.

Під час впровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. 28 вересня 1921 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР створили Українську економічну раду. У Поло­женні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для, об'єднання, систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних нарко­матів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР. УЕР була найви­щим господарським органом на території України. Почали ство­рюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921 p. було прийняте положення про ці ради. Одним з найголовніших завдань економічної ради було створення єдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання при економічній раді у вересні 1921 p. була заснована Українська державна загальнопланова комі­сія (Укрдержплан). 10 квітня 1925 p. уряд УСРР прийняв нове Положення про державну планову комісію УСРР. На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан УСРР підлягав економічній раді, за новим Положенням Держплан УСРР перехо­див до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану республіки в системі державних органів, підсилювало планові засади у керівництві народним господарством. Слід зазначити, що уряд лишав за собою контроль не тільки за важкою промисловістю, а й за такими "командними висотами" в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля.