З усіх теорій, що прагнуть пояснити суть темпераменту, найбільш поширеною є система Павлова, яка пов’язує індивідуальні особливості темпераменту з виділеними ним основними властивостями нервової системи:
- силою – здатністю нервової системи витримувати сильні подразники, що обумовлюють виносливість і працездатність нервових клітин;
- врівноваженістю – що характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування;
- рухливістю – яка визначається швидкістю зміни процесів збудження і гальмування.
Своєрідне поєднання цих властивостей утворює 4 типи нервової системи, кожний із яких співвідноситься з одним із 4 типів темпераменту:
1 ХОЛЕРИК (сильний, неврівноважений, рухливий) характеризується активністю, енергійністю дій, різкими, поривчастими рухами, запальними, нетерпеливий, піддається емоційним зривам, буває агресивним.
2 САНГВІНІК (сильний, врівноважений, рухливий) відрізняється активністю, комунікабельністю. Швидко пристосовується до нових умов. Продуктивний при наявності інтересу. Почуття у сангвініка легко виникають і легко змінюються, міміка рухлива, виразна.
3 ФЛЕГМАТИК (сильний, урівноважений, інертний) важко переключатися з одного виду діяльності на інший і пристосовуватися до становища, відрізняється низьким рівнем психічної активності. Почуття виникають повільно, але відрізняються стійкістю, переважає ???????, спокійний настрій.
4 МЕЛАНХОЛІК (слабкий тип ВНД) характеризується низьким рівнем активності. Швидко втомлюється, легко ранимий. Відрізняється схильністю глибокого переживати навіть незначні події при слабкому зовнішньому виражені почуттів. Сильна дія часто викликає тривалу гальмівну реакцію.
Уява про темперамент постійно поглиблюється і розширюється. Були виділені і інші властивості нервової системи – лабільність, характеризує швидкість виникнення і припинення нервових процесів.
Потрібно врахувати, що в чистому виді типи темпераменту, як правило не зустрічаються, і можна говорити тільки про переважання тих і чи інших його рис. Неможна говорити про те, що якийсь тип темпераменту кращий чи гіршій.
Таким чином, вихідні властивості темпераменту не передбачають, в що вони виразяться – в переваги або недоліки. Це залежить від виховання і самовиховання особистості, в процесі яких результати розвитку позитивних властивостей кожного типу темпераменту і компенсації недоліків закріплюються в характері людини. Темперамент тільки перешкоджає або полегшує формування тих чи інших рис характеру, являючись їх природною основою.
ХАРАКТЕР (від грецького - тавро) – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, яка складається і проявляється в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.
Характер проявляється в системі відносин людини до оточуючої дійсності, до яких насамперед відносяться:
- відношення до інших людей (правдивість чи брехливість, тактичність чи грубість і т.п.).
- відношення до справи (доброзичливість чи недоброзичливість, працездатність або лінивість).
- відношення до себе (самокритичність або самовпевненість, скромність або самозакоханість).
- відношення до власності (акуратність або неряшливість, бережливість або марнотрацтво).
Таким чином, характер, певним чином мотивуючи поведінку людини, тісно пов’язаний зі спрямованістю особи.
В той же час це не тотожні поняття: ввічливими і акуратними, наприклад, можуть бути люди, що різко відрізняються своїми переконаннями, моральними принципами.
Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення його в різні соціальні спільності. Від ступеня сприятливості відносин, що склались в міжособистісних відносинах багато в чому залежить формування тих чи інших рис характеру – стійких форм поведінки в зв’язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями. В нетипових ситуаціях людина може проявити і невластиві їй зразки поведінки: ввічливість – грубість, скромність – розв’язаність.
Багато теорій прагнуть пов’язати прояв характеру з різними особливостями, то зовнішнього обліку, то почерку але найбільш повну уяву про людину можна отримати по її поступках (свідомих, передбачуваних діях, в яких він стверджує своє відношення до інших людей, самого себе, до світу).
З давніх давен відоме прислів’я: “Посієш поступок – зіжнеш звичку, посієш привичку – зіжнеш характер, посієш характер – зіжнеш долю”.
Таким чином, ставлення характеру, що відбувається в результаті навчання і виховання людини, обумовлено об’єктивними обставинами його життєвого шляху, але самі ці обставини можуть змінюватись під впливом вчинків людини. В результаті людина здатна піднятись над своїм характером, змінити його, стати творцем самого себе.
ЗДІБНОСТІ ЛЮДИНИ – індивідуально-психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою їх успішного виконання.
Здібності тісно пов’язані зі знаннями, вміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке набуття, закріплення і ефективне використання на практиці.
Задатки є необхідними але недостатньою умовою розвитку здібностей (якщо людина неповноцінна, при всіх умовах вона навряд чи досягне висот думки. З іншої сторони, наявність задатків не означає, що вони розівються в здібності).
Встановлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання – наскільки ці можливості будуть реалізовані. Слід відмітити, що і самі задатки багатозначні і в залежності від діяльності розвивають різні здібності. (Хороший правник може бути і адвокатом, і нотаріусом, і юрисконсультом, і викладачем юридичних дисциплін і т.д.).
Властивість компетенції одних здібностей при допомозі розвитку інших відкривають практично невичерпні можливості для вдосконалення кожної людини.
Виділяють наступні види здібностей:
- природні – формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків.
- специфічні – формують і забезпечують розвиток в соціальній сфері, серед яких виділяють загальні і спеціальні здібності.
Загальні здібності визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, перш за все, по рівню розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення.
Сукупність всіх розумових здібностей, забезпечуючих людині можливість вирішувати різноманітні завдання звичайно називаються інтелектом.
До загальних здібностей відносять також індивідуально-психологічні якості, характеризуючі належність особи до одного з трьох типів: художньому, мислячому, проміжному.
Загальні здібності, що забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями в різних видах діяльності, називають загальною обдарованістю. Дослідження показують, що обдарованих людей відрізняють перш за все зібраність, увага, постійна готовність до діяльності, настирливість в досягненні мети, а також інтелект, що перевищує середній рівень.
Специфічні властивості в обдарованості простежуються перш за все в спрямованості інтересів до тієї чи іншої сфери діяльності людини, проявляючись в спеціальних здібностях, що допомагають досягнути високих результатів в якій-небудь сфері.
Завантажити реферат