Продуктивність праці та кваліфікація працівника правовий аспект

Загальна декларація прав людини гарантує кожному право на працю і на освіту. Держава виступає гарантом цього права, що закріплено в Конституції України від 28 червня 1996 p. Згідно із ст. 43 професійно-технічне навчання, підго­товка та перепідготовка кадрів є складовими елементами державної гарантії права на працю. Право людини на освіту закріплено в ст. 53 Конституції України.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує: доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної, вищої освіти в державних і комунальних закладах освіти; розвиток дошкільної, повної загальної середньої освіти, позашкільної, професійно-техніч­ної, вищої і післядипломної освіти, різних форм .навчання;надання державних стипендій і пільг учням і студентам.

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духов­ного, соціального та економічного розвитку суспільства і дер­жави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особи­стості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих мораль­них якостей; підвищення освітнього рівня народу, забезпе­чення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Наявність різних форм навчання, зокрема заочної і вечір­ньої, дозволяє значній кількості громадян поєднувати свою трудову діяльність з навчанням у різних закладах освіти. Працівники, котрі поєднують працю з навчанням, беруть участь у двох паралельних правовідносинах: у трудових правовідно­синах з власником підприємства та в адміністративно-право­вих — із закладом освіти. Трудові відносини цієї категорії працівників мають усі ті ознаки, що притаманні будь-яким трудовим правовідносинам. Але разом із загальними озна­ками, ці правовідносини мають певні особливості, що прояв­ляються в спеціальних правах й обов'язках суб'єктів трудо­вих правовідносин, пов'язаних з поєднанням навчання з пра­цею. Так, для осіб, котрі поєднують працю з навчанням, перед­бачена система особливих пільг, гарантій, обсяг і види яких залежать від типу закладу освіти, від форми навчання, а також від того, в якому класі та на якому курсі навчається працівник. Крім закладів освіти, навчання громадян здій­снюється і на підприємствах. Ця галузь освіти регулюється трудовим правом. Закони та інші нормативно-правові акти про працю вирішують завдання сприяння працюючим гро­мадянам в отриманні освіти шляхом створення на підприєм­ствах, в установах і організаціях відповідних умов для на­вчання без відриву від роботи.

У нормативно-правових актах містяться норми, які, з од­ного боку, встановлюють різного роду пільги для праців­ників, котрі поєднують працю з навчанням, з другого — регла­ментують права та обов'язки роботодавця і працівника з приводу організації професійного навчання та його юридич­них наслідків. Такі правові норми утворюють самостійний інститут трудового права, норми якого регулюють відноси­ни з приводу поєднання роботи і навчання та підвищення кваліфікації працівниками безпосередньо на виробництві, а також у закладах освіти різних форм власності. Основним у цих відносинах є те, що головним суб'єктом їх є найманий працівник (а не будь-який громадянин), який має свого роду "подвійний статус": або поєднує роботу з навчанням, з підви­щенням кваліфікації, або уклав учнівський договір з робото­давцем про попереднє навчання з подальшим працевлашту­ванням згідно з отриманою професією, спеціальністю та квалі­фікацією.

Пільги працівникам, котрі поєднують роботу з навчан­ням, виражаються в наданні їм більше вільного від роботи часу для успішного навчання та підвищення кваліфікації і передбачені главою XIV КЗпП України (статті 201—220) "Пільги для працівників, що поєднують роботу з навчан­ням". Такі пільги поділяються на групи за видами право­відносин: а) щодо надання відпусток; б) щодо робочого часу та відпочинку протягом робочого дня, тижня; в) щодо опла­ти вартості проїзду для складання екзаменаційної сесії; г) щодо режиму роботи і побутового обслуговування.

Право на пільги при поєднанні праці з навчанням вини­кає у працівника, якщо є адміністративний акт про його за­рахування до закладу освіти. Надалі це право виникає за умови успішного навчання. Вважається, що успішно навча­ються працівники, які склали всі заліки та іспити, передба­чені навчальним планом, а також виконали лабораторні, пись­мові та інші роботи за дисциплінами навчального плану даного семестру або склали кваліфікаційний іспит з вироб­ничого навчання. Праву на пільги кореспондується обов'я­зок працівника успішно навчатися, цілеспрямовано викорис­товувати вільний час, а власник підприємства чи уповнова­жений ним орган зобов'язаний надати пільги, передбачені законодавством.

У відповідності до ст. 202 КЗпП законодавець зобов'язує власника або уповноважений ним орган створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням для осіб, котрі проходять виробниче навчання або навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва. Це положення може служити базою для конкретних правил нормативного харак­теру й зобов'язань виконання умов, які передбачаються у колективному договорі. З переходом України до ринкової економіки і появою підприємств різних форм власності та видів господарської діяльності ця норма відіграє велике зна­чення і виступає гарантом пільг для даної категорії праців­ників. На жаль, не можна не помітити і того факту, що багато приватних підприємств намагається зменшити обсяг пільг такого роду, а іноді — взагалі їх не надавати. Будемо споді­ватися, що це тимчасове явище, яке властиве економічній кризі, оскільки власник підприємства повинен бути зацікавлений у високій кваліфікації своїх працівників. Більше того, одним із засобів забезпечення зростання кваліфікації працівників є організація відповідного навчання на виробництві.

В умовах зростання кількості незайнятого населення, од­ним із заходів подолання безробіття є організація професійного навчання. До основних закладів, що здійснюють про­фесійне навчання, відносять навчальні підрозділи підпри­ємств. Тому питання організації професійного навчання на підприємствах набуло значення, ще й з точки зору забезпе­чення зайнятості населення.