У розділі третьому зазначеної частини дається кримінологічна характеристика комп’ютерної злочинності. Структура комп’ютерної злочинності аналізується досить детально ще у двох підрозділах. Але, на наш погляд, достатньо одного підрозділу, в якому стисло аналізувався стан комп’ютерної злочинності. Проводячи аналіз (якщо брати до уваги визнану на міжнародному рівні класифікацію), слід виділити такі види комп’ютерних злочинів:
1) суто комп’ютерні злочини (в яких комп’ютерні системи та комп’ютерна інформація є предметом злочинного посягання);
2) злочини, пов’язані зі змістом даних (розповсюдження порнографії, пропаганда расизму та ін.);
3) злочини, пов’язані з порушенням авторського права та суміжних прав;
4) комп’ютерні злочини у сфері економіки;
5) комп’ютерні злочини, що вчиняються злочинними організаціями.
При цьому необхідно розглядати процентне співвідношення кожного виду злочинів до їх загальної кількості. Але, на жаль, в Україні поки що відсутні офіційні методики обчислення таких показників. Тому для загального уявлення про масштаби поширення кіберзлочинності можливе використання міжнародних показників. Це стосується і розгляду обсягу економічних збитків, що завдаються такими злочинами.
У Концепції приділяється увага невід’ємній характеристиці комп’ютерної злочинності – її високій латентності. Але для повної кримінологічної характеристики комп’ютерної злочинності доцільно розглянути ознаки, що характеризують особу комп’ютерного злочинця, та доповнити цей розділ підрозділом –“Передумови комп’ютерної злочинності”. При цьому фактори, що є передумовами комп’ютерної злочинності, можна поділити на політичні, соціальні, економічні і, нарешті, правові. Наприклад, у науковій літературі виділяються такі основні причини існування комп’ютерної злочинності, що мають найбільшу значимість:
1) уразливість і взаємозалежність комп’ютерних систем;
2) зростаюча залежність сучасних технологій від комп’ютерних систем і засобів телекомунікацій;
3) недосконалість вітчизняного законодавства;
4) непогодженість міжнародних процесуальних актів (наприклад тих, що стосуються отримання доказів і т.д.);
5) непідготовленість співробітників правоохоронних органів до боротьби з даною злочинністю;
6) низький рівень інформаційної культури серед населення;
7) значна кількість безробітних, що мають вищу технічну освіту та ін.
У розділі четвертому тієї самої частини на підставі розвитку міжнародних (регіональних, континентальних, глобальних) інформаційних мереж на базі телекомунікаційних засобів (за текстом: “ .комп’ютерних мереж на базі телефонного, радіо- та супутникового зв’язку .”) здійснюється прогноз стосовно комп’ютерної злочинності, в якому акцент наголошується на загальному зростанні кількості всіх видів комп’ютерних злочинів, але без будь-якої кількісної характеристики що, на наш погляд, є некоректним.
Далі розглянуто заходи боротьби з кіберзлочинністю, що приймаються на міжнародному рівні. Зокрема, згадується діяльність Інтерполу, Міжнародної комісії по боротьбі з відмиванням грошей (ФАТФ) та Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ГФМ). Наводиться ціла низка міжнародних нормативно-правових документів, ініційованих країнами-членами Ради Європи, зокрема: Конвенція щодо боротьбі з кіберзлочинністю, що була прийнята у Будапешті 23 листопада 2001 р. Варто зазначити, що в ній несправедливо було забуто про заходи, які приймалися стосовно міжнародної боротьби з кіберзлочинністю Організацією Об’єднаних Націй, країнами “Великої вісімки”, Всесвітньою Організацією Інтелектуальної Власності (ВОІВ) та деякими ін. Зокрема, Організацією Об’єднаних Націй було розроблено “Посібник ООН з попередження злочинів, пов’язаних із застосуванням комп’ютерів, і боротьби з ними.” У Віденській декларації про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики XXI століття у п. 18 країни-члени ООН зобов’язуються розробити орієнтовані на конкретні дії програмні рекомендації щодо попередження злочинів, пов’язаних з використанням комп’ютерів, і боротьби з ними; а також Комісії з попередження злочинності і кримінального правосуддя пропонується розпочати роботу в цьому напрямі. Крім того, практично на кожному конгресі ООН, починаючи з кінця 80-х р. ХХ ст., обговорювалася проблема комп’ютерної злочинності. Країнами “Великої вісімки” було організовано експертну групу боротьби із “зловживаннями в міжнародних мережах передачі даних” та підрозділ країн “Восьми” по боротьбі із злочинами у сфері інформаційних технологій. Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності ще у 1978 р. запропонувала модель забезпечення захисту комп’ютерних програм як об’єкту авторського права. Зазначена структура діє також у сфері захисту баз даних, проводить конференції з перелічених питань.
У більшості документів, прийнятих на міжнародному рівні, відмічається, що для ефективної боротьби проти кіберзлочинності потрібне більш широке, оперативне і добре налагоджене міжнародне співробітництво. Це пояснюється тим, що завдяки широкому розповсюдженню глобальних телекомунікаційних мереж, для того, хто вчиняє комп’ютерний злочин, не існує політичних кордонів. Правопорушник може знаходитися в одній країні (в якій не розвинена система протидії кіберзлочинності), а предмет його посягання – в іншій. Тому, щоб не створювати “оазис” для комп’ютерних злочинців в Україні, співробітництво повинно здійснюватися, у першу чергу, у сфері гармонізації національного законодавства з міжнародними рекомендаціями, а також – у сфері оперативного реагування на інциденти, що пов’язані з порушенням роботи комп’ютерних систем. Як справедливо зазначено у Концепції (підрозд. 10.5 ч. 2), необхідним є формування правової доктрини гармонізації національного інформаційного права України з міжнародним інформаційним правом. З огляду на зазначене, доречно створити підрозділ (організацію) та підтримувати вже існуючі (наприклад, Центр дослідження проблем комп’ютерної злочинності****), головною метою яких має стати надання інформації про комп’ютерні злочини та їх попередження. Бажано, щоб вони підтримували тісний зв’язок з такими міжнародними організаціями: з Міжнародною організацією з доказів комп’ютерних злочинів – IOCE (International Organisation on Computer Evidence)***** або з Форумом команд з безпеки та реагування на інциденти – FIRST (Forum of Incident Response and Security Teams)******.
Вважаємо, що зазначені положення варто включити до розд. 7 ч. 2 – “Державна політика України щодо боротьби з комп’ютерною злочинністю”, тому що за своїм змістом вони більше відносяться до заходів боротьби з комп’ютерною злочинністю.
Друга частина Концепції – “Основні напрямки організації боротьби з комп’ютерною злочинністю” – вже безпосередньо стосується боротьби з комп’ютерною злочинністю.
У розділі сьомому цієї частини практично затверджуються державна політика України щодо боротьби з комп’ютерною злочинністю та організаційно-правові аспекти протидії комп’ютерній злочинності, її профілактика та урахування міжнародного досвіду з цих питань. Положення основних організаційних напрямів удосконалення протидії комп’ютерній злочинності в Україні з урахуванням міжнародного досвіду (підрозд. 7.3) вважаємо за доцільне перенести до відповідних підрозділів.
Завантажити реферат