Спостереження та догляд за органами дихання

Не меншу увагу у хворих хірургічно­го профілю, особливо у перед- та післяопераційний періоди, слід при­діляти станові дихального апарату. Ос­новними симптомами розладів з боку органів дихання є задишка, кашель, біль у грудній клітці, кровохаркання. Нормальна частота дихальних рухів до­рівнює 14—20 за 1 хв. Рахувати її тре­ба, поклавши руку на грудну клітку хво­рого. Під задишкою розуміють зміну частоти, глибини, ритму дихання.

Задишка виникає внаслідок дефіциту в крові кисню. Вона буває при гіпок­сії різної етіології (захворювання легень, серцево-судинної системи, підвищення температури тіла, інтоксикація тощо). Частота дихальних рухів у разі задишки може досягати 30—50 за 1 хв.

Розлади дихання можуть проявляти­ся і ядухою, яка виникає іноді в після­операційний період. Ядуха — це рап­товий приступ сильної задишки.

Допомога хворому з явищами ядухи полягає передусім у звільненні його від одягу, що стискає грудну клітку і верхні дихальні шляхи, забезпеченні достат­нього доступу повітря, диханні киснем, наданні положення напівсидячи.

Частим явищем, яке вказує на по­рушення в дихальних шляхах, є ка­шель. Причиною його можуть бути по­дразнення слизової оболонки трахеї, бронхів, ураження плеври.

Кашель буває сухим і вологим, з виділенням харкотиння. Останнє може бути слизистим, гнійним, кров'янис­тим — залежно від виду патологічного процесу. Так, при раку легень харко­тиння містить прожилки крові (за ти­пом малинового желе). При гострому абсцесі легень воно густе, гнійне, з неприємним запахом, після відстою­вання ділиться на три шари: нижній — густий гній, середній — каламутна ріди­на, верхній — слизисто-піниста маса. При гангрені легень харкотиння має смердючий запах, водянисте, сіро-ко­ричневого кольору, з ділянками некро-тизованої легеневої тканини. Кількість харкотиння, яке виділяється за добу, може бути різним: від 50— 100 мл до 2000 мл. Характер харкотиння має важ­ливе значення для діагностики захворю­вань, а тому його треба збирати в спе­ціальну закриту плювальницю.

За патологічних станів органів ди­хання і серцево-судинної системи в пе­редопераційний період треба ретельно обстежити хворого, після чого провес­ти відповідну корекцію. Шляхом спіро­метрії вимірюють форсований об'єм видиху за 1 с та форсовану життє­здатність. Визначають парціальний тиск кисню і вуглецю в арте­ріальній та венозній крові, насичення артеріальної і венозної крові киснем (у нормі — 12—15 кПа, — 4,4—6,1 кПа, насичення артеріальної крові киснем — 80—90 %, венозної — 40—50 %), показники кислотно-ос­новного стану.

З метою корекції встановлених роз­ладів за кілька діб до операції хворим внутрішньовенне вводять 40 % розчин глюкози (20 мл), 10 % розчин кислоти аскорбінової (2—3 мл), підшкірно—сер­цеві препарати (камфора, кордіамін), відхаркувальні і такі, що вгамовують ка­шель, препарати, бронходилататори. Іноді (у разі зеленого і смердючого хар­котиння) показана передопераційна ан-тибіотикотерапія. Всі перераховані за­соби підвищують тонус організму, змен­шують застій у малому колі кровообігу і тим самим є доброю профілактикою післяопераційних ускладнень.

У разі хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів (трахеїт, бронхіт) або легень (хронічна пневмонія, пневмо­склероз, емфізема легень) потрібна пе­редопераційна підготовка дихального апарату. З метою поліпшення газообмі­ну хворому протягом кількох діб реко­мендують дихальну гімнастику.Окремим хворим за одну-дві доби до операції по­казане прикладання банок, гірчич­ників. Особливу увагу треба приділяти курцям. Щонайменше за 2—3 тюк до операції їм треба заборонити курити.

До операціїтреба навчити хворого "ди­хальному режиму" в післяопераційний період: як хворий повинен дихати після операції, виконувати дихальну гімнас­тику, відкашлювали харкотиння тощо.

У післяопераційний період може погіршитися вентиляція легень. Інга­ляційні наркотичні речовини посилю­ють бронхіальні виділення, зменшують еластичність легеневої тканини, біль у рані, особливо після операцій на груд­ній клітці і животі. Седативні засоби погіршують вентиляцію легень.

З метою профілактики післяопера­ційних легеневих ускладнень вже на на­ступну добу після операції хворому тре­ба надати положення напівсидячи. Велику увагу треба приділити ліку­вальній фізкультурі і дихальній гімнас­тиці. Перші кілька діб після операції хворий повинен періодично дихати зво­ложеним киснем. Потреба у кисневій терапії регулюється показником . Рекомендують гірчичники, банки, інгаляції розчину натрію гідрокарбона­ту, гідрокортизону, еуфіліну 1—2 рази на добу. У деяких випадках показана ан-тибіотикотерапія.

Сухі банки і гірчичники мають за мету зумовити гіпере.мію шкіри, застійні крововиливи. Це виявляє зне­болювальну, відволікальну і розсмок-тувальнудію.

За наявності кашлю, коли дозволяє характер операції, хворому треба дати тепле питво, бажано молоко з содою або наполовину з мінеральною водою типу боржомі. Хворого тепло вкривають, щоб не переохолодився його організм. У разі утрудненого відкашлювання хар­котиння хворому треба допомогти (мал.10).

Грудну клітку бажано досліджувати клінічно 1—2 рази на добу. Деякі авто­ри рекомендують у пацієнтів із хроніч­ною хворобою органів грудної клітки проводити щоденне рентгенологічне дослідження.

На особливу увагу заслуговує до­гляд за дихальною системою після опе­рації на органах грудної клітки. Це пов'язано з новими умовами гемодина-міки, які виникають, особливо після операції на серці, а також з обмежен­ням дихальної функції у зв'язку з трав­мою грудної клітки або видаленням частини легені.

Хворий повинен постійно дихати зволоженим киснем. За наявності у плевральній порожнині дренажів треба стежити за їх прохідністю. У разі виді­лення з дренажів крові ії об'єм своє­часно компенсують.

Уже з першої доби після операції хворого примушують відкашлювати, правильно і глибоко дихати. Дихання повинно здійснюватися через ніс. Це сприяє розширенню бронхів, виділен­ню харкотиння і вентиляції легень. Харкотиння, яке залишається в носо­глотці, відсмоктують.

Після операцій на грудній клітці хво­рий відзначає біль у ділянці операцій­ної рани, в зв'язку з чим він обмежує дихальну екскурсію, що є причиною розвитку післяопераційної застійної пневмонії. Для зняття болю хворим треба давати наркотичні речовини — часто і малими дозами, а нерідко і ве­ликими порціями.

Іноді в післяопераційний період про­тягом певного часу показана штучна вен­тиляція легень. Це буває у разі задиш­ки, коли РаСО, падає нижче за 8 кПа у пацієнта, що вдихає 100 відсотків кис­ню, а також у разі невдалих спроб вида­лити бронхіальні виділення.

Після операції на органах грудної клітки обмежень щодо дієти не повинно бути. Вже на другу добу хворі можуть їсти (дієта № 1). Але це не стосується хворих з операціями на стравоході, коли вони протягом 4—5 діб повинні голодувати. Їм не рекомендують навіть ковтати сли­ну, щоб не інфікувати накладених на стравохід швів. Слину треба відсмокту­вати. Прийом їжі доцільно замінити інтенсивним парентеральним харчуван­ням (внутрішньовенним уведенням білкових препаратів, вуглеводів, жиро­вих емульсій, сольових розчинів).