Нервова система – це сукупність нервових клітин та їхніх відростків, розсіяних в тілі тварини або сконцентрованих у певні спеціалізовані утвори, зв`язані провідними шляхами з різними органами і тканинами організму тварини і людини. Нервова система не розвинена в одноклітинних тварин і нижчих багатоклітинних. У кишечнопорожнинних вже є диференційовані нервові елементи (нервові клітини й волокна). Внаслідок ускладнення нервової системи в процесі еволюції тваринного світу відбулася концентрація нервових клітин та сталося розмежування нервової системи на центральний і периферичний відділи. У хребетних тварин і людини виникали диференційовані складні нервові форми – головний і спинний мозок, а також особливий відділ нервової системи – вегетативна нервова система. Нервова система і найважливіші органи чуттів розвиваються з зовнішнього зародкового листка – ектодерми. У хордових вся центральна нервова система представлена нервовою трубкою, яка міститься на спинній стороні тіла. Передній кінець трубки звичайно розширений і утворює головний мозок, задня циліндрична частина трубки дістала назву спинного мозку. У зародка центральна нервова система закладається у вигляді повздовжньої смужки потовщеної ектодерми, яка заглиблюється, утворюючи спостерігається нерідко й у зародків безхребетних, але в них вона не замикається у трубку.
В процесі пристосування вищих тварин і людини до умов навколишнього середовища головну роль відіграє нервова система. Вона забезпечує постійний
зв`язок організму з зовнішнім світом через вроджені (безумовні) і набуті (умовні) рефлекси, а також координацію і регуляцію діяльності внутрішніх систем організму.
Нервовий центр фізіологічної функції організму людини, хребетних і деяких безхребетних тварин у природних умовах існування. Кожний нервовий центр складається з утворів різних відділів центральної нервової системи; ці утвори функціонують як єдине ціле. Найважливіше значення мають ті елементи нервового центра, які сприймають імпульси (аферентні неврони), що надходять від рецепторів; саме ці елементи нервового центра входять до складу аналізаторів. Еферентні неврони, по яких імпульси спрямовуються до відповідних органів, відіграють виконавчу роль. У природних умовах існування організму спостерігається чітка взаємодія між нервовим центром різних фізіологічних функцій.
Матеріальною основою психіки людини є нервова система, яка включає декілька взаємопов`язаних систем. У пристосуванні організму до зміни середовища існування визначальну роль грає центральна і периферична нервова система. В найбільш загальному вигляді до центральної нервової системи відноситься головний мозок і спинний мозок.
В глибині мозку розміщені біль древні по часу формування відділи, які забезпечують діяльність вегетативної нервової системи. Тут же розміщується спеціальний утвір – лімбічна система з ретикулярною формацією, яка забезпечує прояви емоцій (почуттів). Видалення або подразнення окремих ділянок лімбічної системи призводить до появи емоцій люті, страху, задоволення і т. ін.
Вегетативна нервова система здійснює регуляцію роботи внутрішніх органів, процесів обміну, кровообігу, травлення, дихання, виділення.
Поширена раніше фраза „всі хвороби від нервів” трансформувались у „всі хвороби від стресів”. І не без підстав. За даними Всесвітньої організації охорони здоров я, 45% всіх захворювань пов`язані зі стресом, а деякі спеціалісти вважають, що це цифра в 2 рази більша. Але ось інший факт; 30-50% відвідувачів поліклінік – це практично здорові люди, які потребують лише деякої корекції емоційного стану.
Однак автор вчення про стрес Ганс Сельє вважає, що стрес може бути корисним, сприяючи підвищенню адаптивних можливостей організму, і навіть називає його „гострою приправою до повсякденної їжі життя” стверджуючи, що за певних умов стрес є хвороботворним. В останньому випадку психічні переживання, пов язані зі стресом, можуть призвести до патологічних змін в організмі і в результаті – до захворювань внутрішніх органів або, як їх ще називають, психоматичних хвороб („сома” – по латині „тіло”). Однак психіка людини може бути як причиною виникнення стресів, так і найсильнішим проти них захистом.
В перекладі з англійської мові слово „стрес” означає тиск, потяг, зусилля, а також зовнішній вплив, який створює цей стан. Уперше це слово з явилося в 1303 році у віршах поета Роберта Маннінга: „ . . . ця мука була манною небесною, яку Господь послав людям, які перебували в пустелі 40 зим і знаходились у великому стресі”.
У літературу з медицини і психології слово „стрес” попало півстоліття назад. У 1936 році в журналі „Nature”, в розділі „листи до редактора” було опубліковане коротке повідомлення канадського фізіолога Ганса Сельє (тоді ще нікому невідомого) під назвою „Синдром, який викликається різними пошкоджуючими агентами”.
Ще будучи студентом, Сельє звернув увагу на той факт, що різні інфекційні захворювання мають схожий початок: загальне нездужування, втрата апетиту, температуру, озноб, ломота і болі в суглобах. Експерименти підтвердили спостереження молодого вченого. Вони показали, що не лише інфекції, але й інші шкідливі фактори (охолодження, опіки, рани, отруєння і т. п.), поряд із специфічними для кожного із них наслідками, викликають комплекс однотипних біохімічних, фізіологічних і поведінкових реакцій. Сельє припустив, що існує спільна неспецифічна реакція організму на будь-яку „шкідливість”, направлена на мобілізацію захисних сил організму. Цю реакцію він назвав стресом.
Інакше кажучи Сельє припустив, що будь-яка потреба в перебудові вимагає неспецифічної „адаптаційної енергії” подібно до того, як „різні побутові предмети – обігрівачі, холодильники, дзвінки чи лампи – які дають відповідно тепло, холод , зву і світло, залежать від спільного фактора – електроенергії”.
Пізніше Сельє запропонував розрізняти стрес і дистрес (англ. distress – виснаження, нещастя). Сам по собі стрес Сельє став розглядати як позитивний фактор, джерело підвищення активності, радості від зусилля і успішного подолання. Дистрес наступає при дуже частих і надмірних стресах, у такому поєднанні несприятливих факторів, коли переважає не радість подолання, а почуття безпомічності, усвідомлення надмірності, непосильності і небажаності потрібних зусиль.
Стрес викликає перш за все активацію симпатичної нервової системи – саме вона є посередником між зовнішніми впливами і станом внутрішніх органів. Така активація відбувається при будь-якому емоційному збудженні, не обов`язково негативному. Однак саме по собі подібне збудження немає хвороботворної дії, оскільки резерви медіаторів у нервових закінченнях при тривалому подразненні швидко виснажуються. Для розвитку стресу необхідне включення головної фізіологічної і біохімічної ланки „Стресу – реакції боротьби або втечі”.
Нервова система, як і інші системи організму, має захисні механізми, які оберігають її від перевантажень. Це в першу чергу реакція гальмування нервових центрів мозку. Психічна перевтома веде до зниження активності нервової системи через виснаження її фізіологічних ресурсів, що призводить у кінцевому рахунку до гальмування і сну. Після відпочинку активність нервової системи відновлюється.
Завантажити реферат