Особливості догляду за хірургічними хворими

Особливостями догляду за хурургічними хворими є те, що багато хто з них, хоча переважно й короткочасно, пере­бувають на постільному режимі, а отже й навантаження на персонал більше .

Наявність у більшості хірургічних хворих ран (як випадкових, так і після­операційних) робить догляд за ними складним та відповідальним щодо дотримання правил асептики.

Перебіг хвороби у хірургічних хво­рих через наявність ран потенційно і фактично частіше ускладнюється як інфекцією (рановою та загальною), так і кровотечею, шоком, асфіксією, пнев­монією, розладами функцій кишечни­ку та шлунка, серцево-судинними по­рушеннями, нудотою та блюванням.

У зв'язку з гострим, динамічним перебігом захворювання та специфіч­ними формами лікування (операція) хірургічні хворі потребують у процесі догляду за ними підвищеної пильності та відповідальності.

Догляд за хірургічним хворим вима­гає від медичної сестри уважного спо­стереження як за загальними показни­ками його стану (притомність, фізич­на та психічна активність, настрій, на­явність чи відсутність болю, колір шкіри, температура тіла, частота пуль­су та його якість, частота та характер дихання, артеріальний тиск, диспеп­сичні розлади тощо), так і за місцеви­ми проявами хвороби та ознаками її ус­кладнення (стан пов'язки на рані, на­явність чи відсутність її промокання та характер кольору виділень з рани, біль у ділянці рани, стан тканин навколо рани — набряк, припухлості, характер та забарвлення випорожнень, сечі та харкотиння тощо).

Особливої уваги від медичної сест­ри потребують хворі після наркозу та операції. Внаслідок наркозу у хворих після операції нерідко збільшується три­валість наркотичного сну, який може супроводжуватись западанням язика та підвищенням салівації, що може спри­чинити асфіксію.

Крім того, у хворих після наркозу може спостерігатись блювання. Тому таких хворих потрібно класти в ліжко без подушки та повертати голову набік, щоб запалий язик або блювотні маси не перекрили дихальне горло та не зумо­вили асфіксію.

У період пробудження хворі нерідко збуджені, часто зривають пов'язку. У них може спостерігатися блювання (ос­таннє може тривати довго і після ви­ходу з наркозу, особливо ефірного).

З огляду на це медична сестра має бути біля хворого постійно , аж до ви­ходу його з наркозу.

У більшості відділень такі хворі, що їх оперували під наркозом, особливо інтубаційним із застосуванням міоре-лаксантів, перебувають і доглядаються до повного виходу з наркозу у палатах інтенсивної терапії та реанімації. Про­те, якщо хворий після зробленої під наркозом (без міорелаксантів) операції лежить у загальній палаті, за ним по­винна безперервно спостери-ати медсе­стра палати та робити все належне для запобігання ускладненням наркозу, зок­рема асфіксії.

Усім хворим після операції на орга­нах черевної порожнини та на поверхні тіла медична сестра повинна класти на рану для профілактики ранових гематом (унаслідок кровотечі з капілярів рани) мішечок з піском чи наповнений холод­ною водою міхур на термін близько однієї години.

Багатьом хворим після операції на органах черевної порожнини і під час операції вводять назогастральний зонд для евакуації вмісту шлунка (рідше — в тонку кишку для годування) чи силіко­нову трубку в кишечник (також назога-стральним шляхом, рідше — через рану передньої черевної стінки прямо в ки­шечник, переважно в сліпу чи клубову кишку) для інтубації кишечнику та ви­ведення з нього (дренування) застійно­го вмісту при лікуванні кишкової непро­хідності та перитоніту, а також дренажі в черевну порожнину, жовчні протоки, сечові шляхи та підшкірну основу.

Медична сестра повинна стежити за положенням цих дренажних трубок, щоб їх не вийняв сам хворий під час пробудження або вони не випали у разі недостатньої фіксації під час перекла­дання хворого в ліжко, бо це може при­звести до ускладнень, нерідко тяжких.

Ретельний догляд за хворим безпо­середньо після операції та виходу його з наркозу є однією з найважливіших ланок післяопераційного догляду.

Через високий рівень захворювання на алкоголізм у хірургічних хворих, що мають таку недугу, може розвинутись алкогольний психоз, або так звана біла гарячка. Він супроводжується різким збудженням та дезорієнтацією хворих. Тому таких хворих лікарі повинні вия­вити ще до розвитку у них психозу, взя­ти це до уваги і дати вказівку медичній сестрі про необхідність пильно стежити за їх поведінкою.

У разі появи початкових ознак цього психозу (як і будь-якого іншого за по­ходженням), а саме: підвищеної збуд­ливості, ірраціонального мислення, сплутаної свідомості, галюцинацій тощо, доглядаючий персонал повинен зробити іммобілізацію його, прив'язав­ши м'якими міцними лямками до ліжка, і доповісти негайно про це лікареві для організації відповідного лікування.

Це ускладнення спостерігається пе­реважно у молодих чи середнього віку хворих на алкоголізм чоловіків з гос­трим панкреатитом, травмою чи гос­трими захворюваннями шлунка та два­надцятипалої кишки. Інтоксикація, зумовлена хворобою, сприяє розвитку алкогольного психозу.

Лікування цього ускладнення повин­но бути інтенсивним із застосуванням дезінтоксикаційних, седативних та ней­ролептичних засобів і за консультатив­ної допомоги психіатра. Неповноцінна терапія психозу може призвести до смерті хворого внаслідок набряку мозку.

Неіммобілізовані хворі з психозом можуть викинутись із вікна чи внаслі­док різкого рухового збудження, зри­вання з ліжка та втечі з палати спричи­нити собі тяжкі ускладнення (травми, розрив рани з евентрацією кишок тощо).

Персонал, насамперед медичні сест­ри палат, повинні бути застереженими також і стосовно хворих на епілепсію та бути підкреслено ввічливими під час спілкування з ними. Оскільки епілеп­сія (генуїнна) розвивається частіше вночі (хоча приступ може бути і вдень, тобто в будь-який час), у цей період спостереження за такими хворими тре­ба посилити.

Операції на різних ділянках тіла та органів через функціональні особли­вості останніх позначаються і на харак­тері догляду за хворими, вимагають певної специфіки догляду, про'яку буде сказано пізніше.