Варіант №12
І. Теоретичні питання.
1. Промисловий комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.
2. Поняття та основні етапи формування «стратегії національного економічного розвитку».
1. Промисловий комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.
Виробнича сфера національного господарства України надзвичайно складна. Вона включає: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, транспорт і зв'язок, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівлю та збут. Кожна з цих великих галузей (секторів) національного господарства однаково важлива для його розвитку, структури та функціонування.
Найбільшим у структурі виробничої сфери України за усіма показниками є промислове виробництво. Тут зайнято близько 50% (разом з будівництвом) усіх працівників сфери, виробляється понад 60% валового суспільного продукту і понад 40% національного прибутку.
Продукція промисловості споживається в усіх галузях народного господарства, іде у фонди нагромадження (у капіталовкладення), на експорт.
Отже, промисловий сектор споживає майже половину власної продукції (46%), що свідчить про велику закомплексованість його на себе, а також про те, що для промисловості характерний повторний рахунок вартості. Цим пояснюється і порівняно менша питома вага цього сектора у виробництві національного прибутку, ніж у створенні валового суспільного продукту.
Для промисловості характерні глибокий галузевий поділ праці та інтеграція. Тут найбільш повною мірою розвинені внутрігалузеві і міжгалузеві спеціалізації, кооперування та комбінування. Разом з іншими секторами та галузями промисловість формує міжгалузеві комплекси – загальнонаціонально-господарські і територіальні.
У структурі промисловості формуються такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний (в нього входять електроенергетика і паливна промисловість – вугільна, нафтогазовидобувна і нафтогазопереробна, торф'яна тощо) і металургійний (чорна і кольорова металургія), що разом з машинобудівним можна об'єднати у металургійно-машинобудівний; хімічний та лісовий (у статистиці їх об'єднують, насправді це два різних комплекси). Частина галузей разом з галузями інших секторів формує також міжгалузеві комплекси, які об'єднують (інтегрують) ці сектори з промисловим виробництвом. Сюди належать: агропромисловий (сільське господарство і переробні галузі харчової та значною мірою легкої промисловості), лісовиробничий (лісове господарство та лісові переробні галузі), будівельно-індустріальний (виробництво будматеріалів та будівництво) та ін.
Все ж більшість галузей входять у важку індустрію, тобто в них переважає виробництво засобів виробництва – машин, устаткування, транспортних засобів, сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів та ін. Виробляючи майже сім десятих вартості продукції промисловості, важка індустрія зосереджує майже вісім десятих зайнятих і майже дев'ять десятих основних виробничих засобів. Це результат однобокого розвитку промислового виробництва у недалекому минулому.
Незважаючи на те, що частка виробництва товарів народного споживання збільшується, загальний обсяг виробництва значно зменшується. Основні причини зменшення темпів зростання промисловості пов'язані із загальною економічною кризою: важким фінансовим становищем, високим рівнем інфляції, розпадом господарських зв'язків з країнами близького зарубіжжя.
Проте Україна в європейському масштабі залишається значним виробником певних видів продукції: вугілля, залізної руди, прокату чорних металів, стальних труб, цементу, мінеральних добрив, кальцинованої соди, продукції важкого машинобудування, верстатів, електротехнічної промисловості, сільськогосподарських машин та ін.
Промисловість України відзначається значними комплексно- і районоутворюючими функціями. Під її впливом розвивається складна система міжгалузевих і міжрайонних зв'язків, виникають нові центри розселення, шляхи сполучення, виробнича інфраструктура, освоюються нові джерела сировини, палива, енергії тощо.
Функціонування господарського комплексу зумовлює постійне посилення і розширення виробничих зв'язків між підприємствами кожної галузі, між окремими галузями. Це свідчить про процеси диверсифікації, спеціалізації й концентрації різноманітних стадій виробництва та обміну продукцією. На основі цих складних економіко-виробничих процесів формуються міжгалузеві комплекси.
Зазначені процеси об'єктивні, їх виникнення пов'язане, з одного боку, з поглибленням суспільного й територіального поділу праці, яке, в свою чергу, виявляється в удосконаленні спеціалізації (предметної, подетальної, технологічної) окремих видів і стадій виробництва і дає змогу стримувати економічно ефективну продукцію високої якості; з іншого – виникнення на цій основі різноманітних інтеграційних (кооперування, комбінування) процесів (взаємозв'язків між елементами виробництва).
Структура промислового комплексу України в цілому є неефективною. Це призводить до перевитрат природних ресурсів і водночас не задовольняє основних потреб економіки, наприклад в інвестиційних ресурсах, і потреб населення – в послугах і товарах, передусім продовольчих, а також у товарах легкої промисловості тривалого користування.
Загальною проблемою розвитку промисловості України залишається потреба поліпшення структури промислового виробництва: зменшення частки виробництва групи „А” і збільшення обсягів, а також асортименту та якості виробництва товарів народного споживання; зменшення частки ресурсо- і енергоємних виробництв; впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і подальший розвиток наукоємних, відносно трудомістких галузей промисловості (машинобудування, особливо електронної, приладобудування та ін.); впровадження екологічно безпечних технологій та обладнання.
Необхідна також поглиблена інтенсифікація виробництва на всіх рівнях. Впровадження „високих технологій” потрібне як у старих, традиційних галузях (паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії, хімічній промисловості, важкому машинобудуванні та ін.), так і в принципово нових галузях. Це потребує поширення обміну досягненнями „ноу-хау” з високорозвиненими країнами світу, впровадження досвіду воєнно-промислового комплексу України (який відрізняється відносно високим рівнем розвитку НТП). Поліпшення якості кінцевої продукції, доведення її до світових стандартів – це головна умова виходу промисловості України на світовий ринок.
Україна серед інших країн СНД має високий рівень розвитку науки, деяких галузей НТП. Проте науково-технічний потенціал використовується не повністю. Навпаки, останніми роками склалася тенденція до скорочення ролі науки у промисловій діяльності. Так, скорочується впровадження нових технологій, у тому числі маловідходних і ресурсозберігаючих; використання верстатів з ЧПУ, промислових роботів; більшість підприємств і наукових організацій припинили раціоналізаторську діяльність. Частка осіб, зайнятих у науці для створення ВВП, скоротилася до 0,6% (світовий показник – 2,7%). Тільки 0,5% всіх машин і обладнання є конкурентоспроможними.
Завантажити реферат