3. Державне економічне програмування. Цільові комплексні програми.
Вищою формою державного регулювання економіки є державне економічне програмування. Його задача - комплексне використання в глобальних цілях всіх елементів державного регулювання економіки. В міру ускладнення задач стали формулювати короткострокові, середньострокові і довгострокові задачі, визначати порядок їхній рішення й органи, відповідальні за виконання цих рішення, виділяти необхідні засоби і визначати порядок фінансування. Об'єктами таких цільових програм звичайно є галузі; регіони; соціальна сфера; різноманітні напрямки наукових досліджень. Програми бувають звичайні і надзвичайні. Звичайні середньострокові загальноекономічні програми складаються, як правило, на п'ять років із щорічним продовженням на один рік. Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях, в умовах кризи, масового безробіття, великої інфляції. Здійснюються вони, як правило, засобами адміністративного регулювання. Практично у всіх країнах із ринковою економікою здійснюються цільові програми. Це, приміром, приватизація нових земель Східної Німеччини після приєднання до ФРН. Суб'єктами економічного програмування є державні заснування, відповідальні за упорядкування програм, їхній здійснення і контроль над ними. Програми розробляються спеціальним державним органом або міністерствами економіки і фінансів. Міністерство фінансів також розробляє план фінансування програми. До розробки програм також широко залучаються представники центрального банки, спілки підприємців, торгово-промислові палати, профспілки. Програма і фінансовий план щорічно затверджуються парламентом. Державне економічне програмування є достатньо ефективним при рішення ряду господарських задач. У умовах ринкової економіки програмування може бути тільки індикативним, тобто носити цільовий рекомендаційно-стимулюючий характер, проте воно є ефективним засобом рішення господарських задач різного рівня. Як правило програми забезпечують соціально-економічний розвиток у бажаному напрямку. Програмування дозволяє використовувати всі засоби державного регулювання економіки й уникнути суперечливості і неузгодженості регулюючих заходів окремих державних органів. Державне фінансове стимулювання, замовлення і закупівлі в рамках економічних програм роблять помітний і нерівномірний вплив на конкурентноздатність окремих підприємств, положення галузей, регіонів, соціальних груп і викликають опори тих, чиї інтереси були защемлені. Тому на державні органи, що програмують, надається усілякий вплив, що відбиває суперечливі інтереси окремих груп.
Самостійна робота № 11
Тема: «Політика економічного зростання в національній економіці»
1. Теорія економічного зростання.
2. Джерела економічного зростання.
3. Підходи до моделювання економічного зростання.
1. Теорія економічного зростання.
У сучасній економічній науці економічний ріст трактується подвійно: у вузькому і широкому змісті.
У вузькому змісті – як ріст основних показників кінцевої продукції (ВВП, національного доходу чи споживання на душу населення).
У широкому змісті – як процес змін у соціальних інститутах (у структурі прав власності, формах організації виробництва і розподілу), що обумовлюють перехід від однієї стадії росту до іншої.
Відповідно до цього підходу існує три напрямки в теоріях росту:
Неокейнсіанське;
Неокласичне;
Історико-соціологічне.
Перші два напрямки аналізують ріст у вузькому змісті. Для історико-соціологічного напрямку характерний розгляд росту в широкому змісті. Одним з найбільш яскравих представників цього напрямку є американський економіст і соціолог У. Ростоу. Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. He-комуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання.
2. Джерела економічного зростання.
Джерела економічного зростання є необхідними умовами, що уможливлюють збільшення обсягу і підвищення якості вироблених товарів і послуг у даний період часу.
До джерел економічного зростання відносять, насамперед, економічні ресурси, які має країна для нарощування обсягів вироблених товарів і послуг.
Крива виробничих можливостей графічно демонструє, що при повному використанні економічних ресурсів одночасне збільшення виробництва товарів і послуг у наступні періоди можливо тільки при збільшенні ресурсних можливостей суспільства.
Збільшення обсягу ресурсів і підвищення їхньої якості під впливом НТП графічно зображується зсувом кривої виробничих можливостей вправо з положення АВ у положення А'В'.
3. Підходи до моделювання економічного зростання.
Існує безліч моделей економічного зростання. Одна з найпоширеніших — модель, розроблена Нобелівським лауреатом Робертом Солоу. У ній широко використовуються положення мікроекономічного аналізу, незважаючи на те, що проблема носить макроекономічний характер. Одне з достоїнств моделі — широке використання принципу «за інших рівних умов». У такій моделі міститься ряд вихідних допущень і посилань, облік яких значно полегшує аналіз, хоча по початку і спрощує модель, тому що допущення які утримуються в ній ігнорують деякі реальні процеси. Такими початковими допущеннями виступають, по-перше, відсутність зростання населення і, по-друге, відсутність технічного прогресу. Пізніше, після розгляду спрощеного варіанту моделі, до неї послідовно вводяться ускладнюючі моменти, що відбивають процес безупинного зростання населення і технічний прогрес.
Розгляд зростання в моделі ведеться на мікрорівні. У вигляді чинників виробництва продукту розглядаються тільки праця і капітал, причому узяті як питомі величини. При такому підході вимірником зростання виступає питомий продукт, тобто продукт, вироблений одиницею праці, тому величина продукту є функцією питомого капіталу, тобто капіталу, що припадає на одиницю праці: чим вище капіталоозброєння одиниці праці, тим за інших рівних умов (у тому числі за відсутності технічного прогресу) вище продукт. Через незмінність кількості праці (на мікрорівні це одиниця) зростання розмірів капіталу, що припадає па одиницю праці, супроводжується зменшенням приросту кількості продукту, підкоряючись чинності закону убутної продуктивності.
Самостійна робота № 12
Тема: «Інтеграція національної економіки у світове господарство»
1. Зміст і засади ефективної зовнішньоекономічної діяльності і необхідність її регулювання, як один із чинників виходу держави на світовий ринок.
2. Спрямування і цілі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
3. Стратегічні напрямки інтеграції України у світове господарство.
1. Зміст і засади ефективної зовнішньоекономічної діяльності і необхідність її регулювання, як один із чинників виходу держави на світовий ринок.
Завантажити реферат