Сучасна банківська система України

1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги:

· кількарічну тенденцію до знижен­ня ВВП;

· доларизацію економіки;

· низьку купівельну спроможність фізичних осіб;

· бартеризацію взаєморозрахунків між суб’єктами підприємницької діяль­ності.

2. Економічні чинники:

· інфляцію, спад виробництва та спричинене ними “звуження” кола клієнтів;

· повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й невели­ку частку приватного капіталу в бан­ках;

· податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а посилюється вна­слідок розширення бази оподаткування.

3. Законодавчі та нормативні чин­ники:

· законодавчу неврегульованість ба­гатьох напрямів роботи;

· відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами законодав­чих і нормативних документів та супе­речностями в них;

· не передбачену нормативами про­зорість балансів банків, простір для пе­регрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських “вішалок” — рахунків обліку дебіторської та кре­диторської заборгованості, — що при­зводить до появи штучних балансів, які демонструють уявну ліквідність капіта­лу банку.

4. Внутрибанківські (суб’єктивні) чин­ники, які здебільшого можна кваліфіку­вати як слабкий, некомпетентний ме­неджмент:

· невиправдані кредитні, інвести­ційні та валютні ризики;

· запаморочення від “шалених” гро­шей, отриманих у період гіперінфляції, а відтак — надмірні витрати на рекламу, спонсорство, підтримку невиробничих програм, що дало підставу навісити на банки ярлики “жирних котів” та “дій­них корів”;

· недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту та перетво­рення банку на “кишеньковий” під впливом акціонерів — “метеликів”;

· гостре прагнення “універсалізації” банку, не супроводжуване побудовою відповідної його інфраструктури;

· відсутність збалансованої політики управління філіями;

· примітивну кадрову політику (85% працівників не мали досвіду банківської роботи, а 90% керівників були вихід­цями з компартійної та комсомольської номенклатури);

· Пріоритетну орієнтацію на обслуговування російського капіталу, в тому числі й сумнівних програм.

ЕКСКУРС У ХХІ СТОЛІТТЯ

Тепер зупинимося на проблемах, що постануть перед банківською системою України на початку XXI століття.

Насамперед — про збільшення кон­куренції на ринку. Закінчуються часи, коли банки України були монополіста­ми на вітчизняному фінансовому рин­ку. Незабаром з’явиться багато фінан­сових посередників, які загострять кон­куренцію. По-перше, активізуються іно­земні банки, які мають більше можли­востей та інструментів. По-друге, ве­ликий вплив матимуть небанківські фінансові установи — кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди, ті ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані у 1999 році. Виникне ряд кооперативних банків, які працювати­муть на принципах товариств взаємно­го кредиту. Всі ці структури почнуть енергійно боротися за клієнтуру.

Швидко змінюватимуться інфор­маційні технології. Сьогодні багато хто просто не усвідомлює, яких змін ми за­знаємо, як і того, що банки мусять на­лежно до них підготуватися. Про які технології можна говорити, якщо в ба­гатьох установах дотепер працюють на 386-х комп’ютерах. Не всі встигають за вимогами сучасності, оскільки бракує коштів. Упровадження нових інфор­маційних продуктів має супроводжува­тися використанням абсолютно нових кластерних рішень, тобто новітнього устаткування, а воно — недешеве. Саме швидка зміна комп’ютерних технологій і буде причиною того, що цілий ряд ус­танов не зможе витримати конкуренції або просто бути сучасним банком.

Комп'ютерна мережа Інтернет стала головним інформаційним середо­вищем для мільйонів людей усього світу. Можливості Інтернету вража­ють. Перспективи Інтернет-економіки враховують найвищі урядовці та бізнесмени. Президент України Указом від 31.07.2000р. № 928/2000 "Про за­ходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної ме­режі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” визначив, що розвиток Інтернету в нашій країні — справа державної ваги. Тому можна сподіватися, що про­цес розвитку національного сегменту ме­режі Інтернету та зусилля щодо належного представлення в ній вітчизняних інфор­маційних ресурсів згодом отримають і за­конодавче забезпечення та фінансову підтримку. В підсумку все це сприятиме розвитку підприємництва та побудові відкритого демократичного суспільства.

За свою коротку історію Інтернету розви­нутих країнах став не менш популярним, ніж такі відкриття XX століття, як радіо і те­лебачення, і нині впливає практично на всі сфери життя. За останніми досліджен­нями Ради США з питань Інтернету рівень використання мережі зростає швид­ше, ніж прогнозувалося найоптимістичнішими аналітиками. Якщо 7 років тому в світі було близько 90 тисяч користу­вачів Інтернету, то в 1999 р. — 171 млн., а в березні 2000 р. — 304 млн. Рада про­гнозує, що в 2005 р. кількість користувачів мережі перевищить 1 млрд., із них майже 700 млн. налічуватиметься за межами Північної Америки. Інтернет стає багатокультурним, багатомовним та багатополюсним середовищем. І місце кожної нації в мережі взагалі та у сфері електронного бізнесу зокрема визначатиметься тісною співпрацею держави, громадськості, нау­ки та, звичайно, бізнесових кіл, передусім банківської сфери. Очевидно, що в умовах України бізнесові кола представлятиме банківська сфера, яка є найбільш підгото­вленою з числа зацікавлених.

Нині очевидно, що лідерами Інтернет-ринку є американські компанії та банки. У зв'язку з цим варто наголосити на думці західних експертів, котрі одну з важливих причин відставання європейських ком­паній вбачають саме в недостатній увазі їх вищого менеджменту до своєчасного застосування сучасних і н форма ці й них тех­нологій.

Жорсткішим стане регулювання банківської системи. Коли банки пе­рейдуть у режим щоденного контролю, доведеться звикати до постійної при­сутності державного регулюючого орга­ну. Лояльність, яку Національний банк донині виявляє щодо комерційних банків, краще було б залишити в мину­лому столітті. А вони в свою чергу ма­ють усвідомити, що постійна при­сутність НБУ в їхній діяльності — це не­обхідність.

В Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги. Попри крихіт­ний розмір цього сегмента ринку за якихось рік-два клієнти вже не визна­ватимуть банків, у арсеналі яких бракує нових технологій. Сьогодні ними займа­ються 10—15 банків. Крапля в морі! Решті двомстам потім важко буде надо­лужувати прогаяне.

Проблемою номер один є об¢єднання банків. Хочуть вони цього чи ні, цей абсолютно нормальний, більше того, просто необхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських, європейських, японських банківських системах відбувається злиття банків. В Ук­раїні ж половина банків “нездужає”. В результаті вони або будуть приєднані до потужніших структур, або викрес­лені з Реєстру банків. Близько 50 банків зараз потенційно поставлені перед ви­бором: приєднання або ліквідація.