Наприкінці грудня 1917 року в Україні склалась вкрай напружена політична ситуація . Тривала ворожнеча в керівництві Центральної Ради , а Центральна Рада та Раднарком в свою чергу конфліктували між собою . Раднарком не міг дійти згоди із більшовиками Харкова , а харківські більшовики не хотіли визнавати самостійність київських більшовиків .Тривала боротьба Раднаркому з Донським урядом та білогвардійцями , ситуація на німецькому фронті була нестабільною в тилу панував розлад та анархія . За таких обставин неможливо було вирішити кожну проблему окремо , а тому українські та радянські діячі перебували у розгубленості , оскільки ані перші ані другі не наважувались брати на себе вирішення усіх проблем .
За вирішення цих проблем взявся Раднарком , згідно з особистим наказом Леніна була призначена особа , яка б керувала бойовими діями проти донців , білогвардійців та “їх посібників “.Це був В.Антонов -Овсієнко .Під посібниками Ленін мав на увазі Центральну Раду . Але завдання це було не з легких оскільки Харківські більшовики не підтримували відкриту агресію проти Центральної Ради . Але не зважаючи на це радянські війська поступово почали переходити до бойових дій . Яскравим прикладом можуть слугувати збройні сутички на станціях Лозовій та Синельниково . Подальші кроки В.Антонова-Овсієнко вгадати було неважко - Харків та Кареринослав . Тим більше , що Харків уже знаходився у його руках , а Катеринослав з великою кількістю місцевої червоної гвардії в будь- який момент готовий був повстати .
Збройна сутичка у Катеринославі , на відміну від попередніх , була вже відкритим втручанням у внутрішні справи України , служила початком війни Раднаркому з Центральною Радою .Адже попередні сутички можна було пояснити необхідністю боротьби з білогвардійцями Корнілова та Донським урядом генерала Каледіна , а в цьому випадку втручання у відносини між українською владою Катеринослава та більшовицьким ревкомом було неприхованою агресією . Навіть Антонов -Овсієнко в своїх записках наводить наказ за яким загону Єгорова доручалось підняття в Катеринославі повстання та захоплення міста .
На той час в Катеринославі нараховувалось близько 1500 багнетів військ Центральної Ради . За спогадами Антонова -Овсієнко там знаходилось 5000 червоногвардійців , полк імені Пилипа Орлика , що тяжів до останніх , нейтральна артилерія та 1500 гайдамаків . Як згадував генерал М.Омельянович -Павленко , вже восени 1917 року в Катеринославі був утворений гайдамацький курінь , який був єдиною місцевою військовою українською формацією .Але більш реальною виглядає інформація про наявність в місті трьох українських угрупувань: Катеринославського куреня “вільного козацтва”, Сердюцького полку імені П.Орлика та зукраїнізованого 134-го Феодосійського . Що ж становили ці військові підрозділи : гайдамацький курінь був укомплектований переважно з добровольців і справляв дуже добре враження .Звичайно до нього вступила студентська та гімназична молодь , яка не мала військової підготовки . Цей курінь знаходився під командуванням майбутнього захисника Карпатської України тоді старшини , а потім штабс -капітана Сергія Єфремова . Йому допомагав теж старшина і його брат Олександр Єфремов та комісар Центральної Ради інженер Іван Труба .
Другим військовим формуванням на яке спирались місцеві представники Центральної Ради був 134-й Феодосівський полк . Радянські комісари у своїх спогадах писали, що цей полк під впливом агітації офіцерів схилявся до підтримки української влади .Разом з гайдамацьким куренем Феодосійський полк нараховував близько 1500 багнетів , але навіть за такої чисельності враховуючи непідготовленість студентів навряд чи він був серйозною перепоною для більшовиків .
Третім підрозділом , що мав відношення до військ Центральної Ради , як зазначалось був сердюцький полк імені Пилипа Орлика . Цей полк прибув з півночі . Цей полк був створений влітку 1917 року з вояків -українців 60-ої дивізії на Північному фронті . Переважали в полку українські кадри 240-го російського полку , а очолював його підполковник Липовець . Після Жовтневого перевороту у Петреграді більшовики значно посилили вплив у цьому полку .На чолі військової ради став українець - більшовик , який поступово почав демобілізовувати кращі кадри . За таких обставин полк залишила значна кількість старшини . Підполковник Липовець втратив вплив на вояків полку , оскільки ті робили на нього замах . Незабаром майже повністю збільшовичений полк виїхав до Катеринослава . Хоча він складався з українців , але більшовицькі погляди переважали за інтересидержавницькі. Сила полку сягала майже 1000 багнетів . Не зважаючи на те, що і самі більшовики висловлювали побоювання щодо прихильності даного полку , але врешті під час вуличних боїв він виступив на боці більшовиків.
Крім того в місті знаходились 228-й та 271-й запасні полки , запасний гарматний дивізіон та запасний уланський ескадрон. Піхотні підрозділи оголосили підтримку більшовиків , але були роззброєні і не становили серйозної військової сили . Гармаші ж підтримували війська ЦР . Уже під час боїв деяка частина солдатів хнову була озброєна більшовиками та брала участь в подіях на їхньому боці.
Досить чисельною була червона гвардія Катеринослава . Однак справжня її чисельність була набагато меншою ніж писав Антонов -Овсієнко . Загалом чисельність червоної гвардії доходила до 2000 багнетів , які отримали 10000 квинтівок , 10 мільйонів патронів , десять кулеметів та кількасот наганів за допомогою Леніна .З такими силами можна було виступати проти військ ЦР.
Незабаром було знайдено і привід до повстання . Ним став броньовик , який 24 грудня гайдамаки привезли з Олександрівська і кілька разів прїхали на ньому по проспекту. Споївши охорону броньовика вином , більшовики вивезли його на подвір”я Брянського заводу . На ранок 26 грудня представники української влади прибули на завод з умовою повернути броньовик до 14-00 . Звичайно, що червоногвардійці броньовик не повернули , а тому 8 січня у Катеринославі було розпочато вуличні бої . Розташована біля монастирського лісу артилерія почала обстріл Брянського заводу .
Украйнські підрозділи міцно закріпились на околиці міста , де знаходились їхні казарми і вжили заходи для розміщення посилених загонів на станції та на вокзалі Катеринослава. Крім того, в центрі міста , на пошті були зібрані потужні сили для штурму Ради робітничих та солдатських депутатів, де знаходився Ревком з великим червоногвардійським загоном. Поруч із Озерним базаром розташовувалися резерви військ ЦР. Полк ім. Орлика , що перебував у казармах , оголосив про свій нейтралітет. Про це оголосили і 228-й та 271-й запасні полки.
Головні сили червоногвардійців дислокувались на Брянському заводі. З розробленим планом більшовики створили кілька ударних груп , які направили в різні кінці міста. Але вжиті ними заходи виявились недостатніми. Увечері 26 грудня українські підрозділи майже повністю оволоділи ситуацією і в приміщенні міської думи розпочалися мирні переговори. Звичайно для більшовиків ці переговори були зволіканням часу, оскільки за наказом Антонова-Овсієнко їм на допомогу вирушив загін червоногвардійців на чолі з Єгоровим, крім того вони всіма засобами намагались притягнути на свій бік нейтральні полки. 27 грудня в зв”язку з переговорами вся перша половина дня минула в спокої, але це дало змогу більшовикам оговтатись та мобілізувати свої сили: до будинку Рад підійшло солідне підкріплення - червоногвардійці Амурського та Брянського заводів і частина полку ім. Орлика згодилась виступити на їх боці. Цей полк захопив батарею, що обстрілювала Брянський завод і вибив підрозділи ЦР з вокзалу. Розуміючи важливість захоплення будинку Рад, українські частини в ніч з 27 на 28 грудня пішли в наступ, але ця атака закінчилась невдачею. Тією ж ніччю на станцїю Ігрень , що поруч з Катеринославом, прибув загін Єгорова, в якому був навїть бронепоїзд. В місті продовжував майоріти жовтоблакитний прапор лише над однією будівлею - поштою. У ніч на 29 грудня російський загін з тилу ввірвався на пошту, пудкріплений атакою катеринославців. О 12 годині ночі українські представники підписали акт капітуляції.В результаті боїв російські червоногвардійці втратили 10 чоловік убитими та 20 пораненими , а катеринославці - 11 убитими і кілька десятків поранених. На жаль даних про втрати українських підрозділів немає. Частини решток військ Центральної Ради відійшли до Олександрійська. Один загін гайдамаків виїхав до Києва, де згодом брав участь в обороні столиці від радянських військ.
Завантажити реферат