Відлига в СРСР

ПЛАН

Вступ

1. Децентралізація в управлінні економікою

2. Розвиток промисловості

3. Розвиток сільського господаоства

4. Зміни в соціальній сфері

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В середині 50-х років еконо­міка України в цілому залічувала рани, завдані війною, і нагромадила певний потенціал для зростання. Смерть Сталіна відкрила нову добу в радянській історії. Виснажливий, марнотратний, нераціональний метод правління за допомогою терору та примусу не можна було застосовувати протягом необмеженого часу. До змін прагнула навіть радянська верхівка. Існувала очевидна й на­гальна необхідність, загального послаблення жорсткого ста­лінського контролю. Суттєво важливим було, щоб народ СРСР нарешті отримав відчутні матеріальні блага від на­копиченої радянською державою гігантської політичної та економічної потужності. Але в міру того як Кремль обережно послабляв хватку, знову виринали проблеми, нібито вже раніше розв'язані, й наступники Сталіна у пошуках нових рішень нерідко породжували й нові проблеми. Хоч відступ від сталінізму й пошуки свіжих підходів у будівництві комунізму виразно спостерігалися в усіх республіках Ра­дянського Союзу на Україні ці зміни були особливо чи­сленними й вартими уваги.

Послідовники Сталіна надавали великого значення підвищенню економічної ефективності радянської системи. Від успіху в цій галузі залежало багато, оскільки, випередив­ши Захід в економічному відношенні, Радянський Союз тим самим зміцнив би своє внутрішнє становище й разом з тим показав світові, що комунізм є справді передовою системою. Хрущов, як не парадоксально, розумів: щоб довести еко­номічні переваги комунізму, партія муситиме стати менш ідеологізованою, а більш управлінською організацією.

1. Децентралізація управління економікою

В 1957 р., щоб розв'язати проблему спаду продуктивності промислового виробництва, Хрущов розгорнув свою супе­речливу економічну реформу на основі раднаргоспів (рад народного господарства), що стала однією з найрадикальніших організаційних змін у радянській економіці починаючи з 20-х років. Важливою щодо економіки була реформа управління. Суть її полягала у певній демократизації управління, розширені господарчих прав союзних республік, наближенні управлінських структур до виробництва, скороченні управлінського апарату. Спроба перемістити центр планування та управління від московських міністерств до регіональних органів мала за мету обминути вузькі місця бюрократичної організації в центрі. На території СРСР було утворено 105 раднаргоспів, а в УРСР – 11.

Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис. промислових підприємств, і під кінець 1957 р. вони наглядали за 97% заводів у республіці (порівняно з 34% в 1953 р.)[1]. Не дивно, що українські планувальники економіки й господарські керівники заговорили насамперед про потреби та інтереси своєї республіки, а не Радянського Союзу в цілому. На початок 60-х років, коли Україна та інші республіки стали проводити виразно незалежну економічну політику, Москва занепокоїлася, звинувачуючи їх у “економічному сепаратизмі”.

Тому переваги нової системи управління, в основі якої лежали раціональність, економність, ефективність, не змогли перехилити на свій бік шальку державних терезів. Ця система була приречена ще й тому, що територіальний принцип управління, який базувався на децентралізації, даючи певний економічний ефект, одразу вступав у серйозне протиріччя з основною підвалиною "єдиної та неподільної" — принципом централізму.

Але безперечно були і позитивні зрушення, тому можна виділити такі позитивні та негативні риси цієї управлінської реформи – децентралізації:

(+) (-)

1. Раціональне використання ресур- 1. Не відбулось запланова- сів і матеріалів; ного скорочення управ-

2. Зменшення нераціональних лінського апарату; транспортних перевезень; 2. Перевага місцевих інте-

3. Краще забезпечення місцевих ресів над загальними - економічних інтересів (керівни- “місництво”[2](“економічний ками на місцях); сепаратизм”);

4. Створення умов для запровад- 3. Відсутність єдиної техно- ження госпрозрахунку (лист логічної політики; Лібермана). 4. Складнощі з плануванням

5. Збереження командних

методів управління.

Як і належало було чекати, «флірт» України з економічним самоствердженням виявився швидкоминучим, - ця економічна «незалежність» не означала що Україна могла сама оперувати своїми економічними здобутками. Тільки у 1959—1961 рр. вона віддала до загальносоюзного бюджету близько 14% свого національного доходу, які нічим не були відшкодовані. У будь- якому випадку Україна не мала змоги скористатися мож­ливостями цієї тимчасової децентралізації, оскільки еконо­мічна система працювала в цілому за законами попереднього часу.

2. Розвиток промисловості

На початку 50-х років промисловість України, як і всього Радянського Союзу розвивалась дуже успішно. По суті для неї настав золотий вік. Зберігалися високими, порівняно з західними країнами, темпи економічного зростання України, хоча після 1950 р. вони помітно сповільнилися. За 1951—1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3 %, національний доход — на 11,7 %, за 1959— 1965 рр. — відповідно на 8,8 і 7 %. У структурі суспільного виробництва в 1960 р. за виробленим національним доходом (у СРСР його обліковували без невиробничої сфери) частка промисловості становила 47,9 %, сільського господарства — 29,1, транспорту і зв'язку — 4,7; будівництва — 8,2; торгівлі — 11,1 %. За 1951—1965 рр. було побудовано 1960 великих підприємств[3].

Про загальне піднесення виробництва та його галузеву структуру свідчать дані, наведені у нищеподаній таблиці.

Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловості удосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і відбивання вугілля (на 98 %), навалка його в лавах (на 75 %). У доменному та сталеплавильному виробництві будували печі з великим корисним об'ємом, використовували засоби автоматизації на контрольних операціях за ходом плавлення, почали застосовувати киснево-конвертерний спосіб виплавлення сталі, а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. На машинобудівних підпри­ємствах застосовували автоматику та напівавтоматику електрозва­рювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу. Рівень механізації на залізничному транспорті підвищився у 1960 р. до 60 %, річковому - до 78%, морському - до 68,5 %. Лише в 1959 - 1965 рр. було створено близько 4 тис. нових типів машин, механізмів, апаратів і матеріалів.