Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні відростки. Кількість нюхових клітин у людини близько 40 млн. (У “нюхаючих” тварин до 200 млн.). Дендрит (периферичний відросток) нюхової клітини закінчується потовщенням (нюхова булава), на вершині якої є по 10-12 рухливих нюхових війок.
Центральні відростки - аксони - збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.
Смаковий аналізатор. Орган смаку (organum gustus) <ектодермального походження> у людини представлений багатьма (» 2000) смаковими бруньками, розташованими у багатошаровому епітелії слизової оболонки язика, піднебіння, надгортанника і задньої стінки глотки.
Смакові бруньки мають еліпсоподібну форму і місять тісно притиснені одна до одної смакові (рецепторні) і опорні клітини, в основі яких знаходяться базальні клітини. На верхівці бруньки є смакова пора. В бік пори звернені мікроворсинки рецепторних клітин. Їх збудження передається сусіднім нервовим клітинам. З передніх 2/3 язика імпульси ідуть по язиковому нерву? (частина лицьового;? барабанна струна? - уточнити). Надгортанника - блукаючому. Тіла перших нейроцитів залягають в узлах 7-ї, 9-ї та 10-ї пар черепних нервів, а аксони у складі названих нервів до довгастого мозку (другі нейроцити). Звідси до таламусу (третій нейроцит). Аксони цих нейроцитів ідуть до коркового кінця смакового аналізатора - кора парагіпокампальної звивини, крючка і гіпокампа (амонового рогу).
Розрізняють жолобкуваті, листоподібні та грибоподібні сосочки, у яких розташовані смакові бруньки.
Соматосенсорний аналізатор включає рецептори шкіри і чутливу систему скелетно-м'язевого апарату.
Шкіра (1,4 - 2,1 кв. м.) містить велику кількість чутливих нервових закінчень - рецепторів, які сприймають різні подразнення довкілля. Больові, температурні, тактильні шкірні рецептори. Вони мають різну форму і різну будову. Розташовані у шкірі на різній глибині.
Центральна ланка - соматосенсорна зона кори Передача іде по пучках Голля і Бурдаха. Больова чутливість практично не представлена на корковому рівні (подразнення кори не викликає болю), тому вважають, що вищим больовим центром є таламус. В ньому 60% нейроцитів чітко реагують на больові подразнення.
Кровоносна система
Серце і кровоносні судини утворюють замкнену систему, яка забезпечує транспорт крові по організму. Разом з кров'ю транспортуються різноманітні речовини і виконуються дихальна, видільна, трофічна, регуляторна тощо функції кровоносної системи. Разом з тим в крові є специфічні компоненти, які забезпечують захист організму від чужерідних впливів та від втрати цілісності організму (зсідання крові).
В організмі виділяють артерії, вени і капіляри.
В залежності від розмірів артерії поділяють на великі <8 і більше міліметрів в діаметрі>, середні <від 2 до 8 мм> і малі <2 і менше мм>. Артерії можна поділити і за функціями (пристінні, вісцеральні, органні, внутріорганні тощо) або за розташуванням (стегна, плеча тощо).
Стінка артерії складається з 3-х оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої. Внутрішня оболонка побудована ендотелієм, підендотеліальним шаром і внутрішньою еластичною пластинкою (мембраною). Ендотеліоцити вкривають просвіт судини. Вони витягнуті вздовж судини. Підендотеліальний шар складається із тонких еластичних і колагенових волокон та малодиференційованих сполучнотканинних клітин.
Середня оболонка артерії складається із спірально розташованих міоцитів, між якими знаходиться невелика кількість колагенових і еластичних волокон, та зовнішньої еластичної пластинки утвореної поздовжніми товстими переплетеними еластичними волокнами.
Зовнішня оболонка складається із рихлої волокнистої неоформленої сполучної тканини, яка містить еластичні і колагенові волокна. В ній проходять кровоносні судини і нерви.
За співвідношенням структурних елементів артерії поділяють на м'язеві, змішані та еластичні. В стінках артерій м'язевого типу добре розвинена середня оболонка. Міоцити і еластичні волокна у ній розташовуються спірально подібно до пружини. Міоцити середньої оболонки стінки артерій м'язевого типу своїми скороченнями регулюють надходження крові до органів і тканин.
Найтонші артерії м'язевого типу - артеріоли, мають діаметр менший 100 мкм і переходять у капіляри. В стінці артеріол відсутня внутрішня еластична пластинка. Середня оболонка утворена окремими міоцитами, між якими розташовується невелика кількість еластичних волокон. Зовнішня еластична пластинка є лише у великих артеріол і відсутня у дрібних.
Артеріоли регулюють находження крові до органів і тканин.
До артерій змішаного типу відносяться такі артерії у яких у середній оболонці приблизно однакова кількість еластичних волокон і міоцитів. Внутрішня еластична пластинка товста, міцна, пучки міоцитів переплітаються.
До артерій еластичного типу відносяться аорта і легеневий конус. У цих судинах внутрішня оболонка товща, внутрішня еластична мембрана має густе сплетення тонких еластичних волокон. Середня оболонка утворена еластичними мембранами, які розташовуються концентрично, між ними є міоцити. Зовнішня оболонка тонка.
Дистальна частина серцево-судинної системи - мікроциркуляторне
русло - є шляхом місцевого кровотоку, де забезпечується взаємодія крові і тканин. Мікроциркуляторне русло розпочинається найдрібнішими артеріальними судинами - артеріолами і закінчується найдрібнішими венами - венули. Стінка артеріоли містить лише один ряд міоцитів. Від артеріоли відходять прекапіляри і справжні капіляри (діаметром 5-30 мкм), біля початку яких знаходяться гладеньком'язові прекапілярні сфінктри <регулятори кровотоку>. Прекапіляр (прекапілярна артеріола) в своїй стінці має поодинокі міоцити. Від нього відходять справжні капіляри, які потім вливаються в посткапіляри (посткапілярні венули). Посткапіляри утворюються злиттям 2 або більше капілярів, мають тонку адвентиціальну оболонку, стінки їх здатні добре розтягуватися і мають високу проникність. В міру злиття посткапілярів утворюються венули. Їх калібр широко варіює і у звичайних умовах дорівнює 25-50 мкм. Венули вливаються у вени. В межах мікроциркуляторного русла зустрічаються судини прямого переходу крові із артеріоли у венулу - артеріоло-венулярний анастомоз, в стінках якого часто є міоцити, які регулюють перехід крові. До мікроциркуляторного русла відносять також і лімфатичні капіляри.
Звичайно в капілярну сітку кров підходить по артеріолі, а виноситься по венулі. В деяких випадках це не так. Наприклад, у нирці до клубочка підходить артеріола <приносна судина> і виходить артеріола <виносна судина>, у печінці - до частки підходить венула <міжчасткова вена> і виходить венула <центральна вена>. Такого типу циркуляторні русла називають “чудовими сітками”.
Завантажити реферат