Методи оцінки фінансових ризиків

У фінансовій діяльності найбільш значними ціновими ризиками є ризик зміни відсоткових ставок та валютних курсів, а також ринковий ризик, пов’язаний зі зміною вартості цінних паперів. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) присутній у діяльності позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів. Ва­лютний ризик виникає у тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активи, пасиви або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті. На ринковий ризик наражаються власни­ки цінних паперів. Таким чином, більшість суб'єктів господарської діяльності так чи інакше мають справу з ціновими ризиками, а нестабільність та непередбачуваність протягом останніх років як міжна­родного, так і національних фінансових ринків значно загострили проблему пошуку оптимальних методів управління цією групою ризиків.

Необхідною умовою досягнення успіхів у сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, є створення та вдосконалення систем управління ризиками, що дозволяють виявити. оцінити, локалізувати та проконтролювати ризик. Механізм прийняття рішень повинен не тільки ідентифікувати ризик, але й дозволяти оцінити, які ризики і в якій мірі може брати на себе компа­нія, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту. Процес управ­ління ризиками включає широкий спектр дій, які можуть бути представлені як послідовність наступ­них етапів:

- усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

- аналіз та оцінка ризику: мінімізація або обмеження ризиків за допо­могою відповідних методів управління;

- здійснення постійного контролю за рівнем ризиків із застосуванням механізму зворотного зв'язку.

Перший етап процесу управління ціновими ризиками реалізується досить просто, оскільки сам факт володіння балансовими та (або) позабалан­совими позиціями, чутливими до зміни відсотко­вих ставок, валютних курсів або фондових індексів уже означає наявність ризику. Ідентифікувати ри­зик та проаналізувати його характер необхідно, але недостатньо. Важливо з'ясувати розмір ризику, тобто здійснити його квантифікацію. Ступінь ризику еко­номічних рішень оцінюється очікуваними втрата­ми, що є наслідками даного рішення. Через це системи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику: розмір (обсяг мож­ливих втрат), імовірність негативної події, три­валість впливу ризику.

Даний етап процесу управління завершується порівняльним аналізом реального та допустимого рівнів ризиків. Якщо фактичний ризик не переви­щує межі допустимого, то керівництво може об­межитися контролюючою функцією з метою не­допущення зростання рівня ризиковості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу. Якщо ж рівень реального ризику переви­щує допустимі межі, то виникає проблема пошу­ку оптимальних методів управління, вибір яких значною мірою визначається видом ризику, а та­кож особливостями та можливостями конкретно­го підприємства, загальним станом економіки, ступенем розвитку інфраструктурних елементів фінансової системи, законодавчим та норматив­ним середовищем.

Для управління ціновими ризиками викорис­товується методика хеджування (від англ. hedge— захищатися від можливих втрат, ухилятися, обме­жувати), під якою розуміють діяльність, спрямо­вану на створення захисту від можливих втрат у май­бутньому. Більшість зарубіжних учених (Дж. Сінкі. Пітер Роуз) до хеджування відносять будь-які дії, спрямовані на обмеження чи мінімізацію цінових ризиків. Таким чином, хеджування включає спо­соби впливу на структуру балансу з метою обме­ження цінових змін і створення систем захисту від ризиків шляхом укладання додаткових фінансових угод, які дозволяють компенсувати можливі втра­ти. Дотримуючись такого ж погляду, конкретизує­мо прийоми хеджування, згрупувавши їх за пев­ними ознаками.

Якщо підбір активів і зобов'язань за сумами та строками здійснюється в рамках балансових по­зицій. то такий підхід до управління ціновими ризиками називають природним, або звичайним хеджуванням. До даної групи відносять такі прийо­ми: структурне балансування надходжень і платежів. управління розривом між чутливими активами і зобов'язаннями (геп-менеджмент), управління се­редньозваженим строком погашення (дюрація). Використання позабалансових видів діяльності з ме­тою мінімізації цінових ризиків розглядається як штучне, чи синтетичне хеджування. Зміст прийо­му полягає у створенні позабалансової (штучної) позиції, яка дозволяє одержати компенсацію фінансових втрат за балансовою позицією у разі реалізації цінового ризику. Позабалансова позиція утворюється при проведенні операцій з фінансо­вими деривативами. до яких відноситься укладен­ня форвардних та ф'ючерсних угод з метою ство­рення компенсуючої позиції, проведення операцій страхування ризиків за допомогою опціонів, обмін платежами у відповідності з балансовими характе­ристикамиучасників угоди на основі своп-контрактів.

Операції з деривативами проводяться на стро­кових фінансових ринках, тому необхідною пере­думовою застосування прийомів штучного хеджу­вання цінових ризиків є активно діючий та високоліквідний ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і у будь-яких обсягах. В Україні строковий ри­нок тільки починає формуватися, цей процес відбувається досить повільно, домінування спеку­лятивних мотивів учасників торгівлі не сприяє популяризації та стабільному функціонуванню ринку, а вибір фінансових інструментів незнач­ний. У зв'язку з фінансовою кризою восени 1998 р. було припинено торгівлю ф'ючерсами на строковій секції Української Міжбанківської валютної біржі. Тому внаслідок ряду причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру можливості хеджування цінових ризиків за допомогою фінансових деривативів для вітчизняних підприємців досить обме­жені.

Якщо з якоїсь причини не вдається мінімізува­ти ризик, тоді керівництво може прийняти рішення про його обмеження, яке здійснюється шляхом зниження обсягів фінансових та господарських операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, та (або) скорочення ризикового періоду з метою змен­шення ймовірності настання негативної події. Су­б'єкти господарювання можуть використовувати в своїй діяльності тактику уникнення ризику шля­хом відмови від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і продуктів, інших дій. які супро­воджуються підвищеним ризиком. Але в деяких видах бізнесу, наприклад, в банківській діяльності. такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компа­нія може працювати без залучення кредитних ре­сурсів. розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій, то банк не в змозі уникнути багатьох видів ризиків. Крім того. значна частина банків­ських операцій визначається, насамперед, потре­бами клієнтів, без яких банк існувати не зможе. Тому саме банки мають працювати над удоскона­ленням діяльності та пошуком нових підходів до вирішення проблем ризиковості, якнайширше за­стосовуючи методи мінімізації цінових ризиків.