Лісові ресурси України

План.

І. Вступна частина.

1.1. Структура розподілу лісових ресурсів.

1.2. Специфіка розвитку лісових ресурсів.

1.3. Історія розвитку лісового господарства.

ІІ. Основна частина.

2.1 Сучасний стан лісової промисловості.

2.2 Лісовий фонд України.

2.3 Використання лісових ресурсів.

2.4 Взаємозалежність між лісовим ресурсним потенціалом та лісовою промисловістю.

2.5 Проблеми галузі.

2.5.1 Еколого-економічні проблеми забезпечення народного господарства України сировиною та шляхи їх вирішення.

2.5.2 Проблема раціонального використання та управління лісовими ресурсами.

ІІІ. Заключна частина.

3. Перспективи розвитку ресурсного потенціалу

IV. Загальні висновки по темі

Список використаної літератури.

І. Вступна частина

Лісові ресурси посідають одне з чільних місць в ресурсній базі економіки України.

Серед міжгалузевих комплексів вага лісовиробничого комплексу по обсягам виробництва складає-2,8%,по чисельності працюючих-4,6%, по вартості основних виробничих фондів-близько-2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс зв’язаний більш ніж з 100 галузями. Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які є базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревину,технічні,харчові,кормові та інші ресурси, а також корисні натуральні якості лісу водоохоронні, захисні, кліматичнорегулю-ючи, санаторно-гігієнічні, оздоровчі.

Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 млн. гектарів, в т.ч. покрита лісом – 8,6 млн. га. Лісистість республіки досягла лише 14,3%,що значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина – 18%,Франція – 27,8% ,Румунія – 28,1%,Польща - 28,7%,Німетчина – 29%,США – 32,7%,Болгарія – 34,4%).Запаси деревини в Україні складають 1,3млрд м3 (1994р.)

[Джерело 1, с.452]

Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різноманітних природних умов, але в більшій мірі – впливу господарської діяльності людини, яка призвела до знищення лісів. Так лише в період 1814 – 1914років площа лісів зменшилась на третину.

Тотальні вирубки лісу в період Другої світової війни і в післявоєнні роки призвели до нерівномірного розподілу вкритої лісом площі по його ростовим групам: молодняк досягає 45% , середньовіковий ліс – 38%,спілий – 7%,Між тим як оптимальні значення цих показників повинно складати відповідно32,34,17. Особливо інтенсивні рубки ведуться в соснових і дубових посадках, в яких на спілий ліс припадає менше ніж 4%.В цілому спілі ліси займають площу, яка в 2,5 рази менше оптимальної, а в соснових лісах – в 7 разів менше.

На території України переважають цінні хвойні(сосна, ялина, піхта) і твердолистяні породи, серед яких особливо цінною деревиною є дуб, бук, явір, ясень. Часто зустрічаються клен, черешня, груша, які дають цінну сировину для меблевої промисловості.

По народногосподарському значенню і функціям ліси України розділяють на дві групи. До першої групи (48% площі лісів) відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні і оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення. Деревину в лісах першої групи заготовляють при проведенні лісогосподарських міроприємств – рубок уводу за лісом санітарних і лісовідновлюючих рубок спілого лісу.

До другої групи ( 52%),належать ліси, які мають захисне і граничне експлуатаційне призначення.

Кожного року в лісах України заготовляють значну кількість грибів, диких плодів (лісовий горіх, шипшина) і ягід (черника, земляника, малина), лікарських рослин, березового соку, меду та ін.

Охорона та використанн лісових ресурсів в Україні регулюється лісовим законодавством.

На найближчу перспективу (10 – 15 років) можливо значно розширити площу лісів, використав, еродовані або низькопродуктивні землі. З загальної площі таких земель можливо було б використати біля 4млн га. Найбільша кількість резервних земель знаходиться в південних та південно-східних районах, де лісистість території в 2-2,5 рази нижче оптимальної, а площа лісів в розрахунку на душу населення в 2 – 10 разів нижче норми. Заселення цих земель забезпечило б підвищену врожайність сільськогосподарських культур, захист грунту, водних басейнів та доріг, покращення екологічної ситуації.

Важливим напрямком збереженням лісів є пошук резервів деревинної сировини на засаді його більш раціональної хіміко-механічної переробки, використання замінювачив, комплексне використання листя, гілок, кори, стружки, тирси, коріння та інше.

[Джерело 4, с.41-47]

1.1.Структура розподілу лісових ресурсів.

До складу лісового комплексу входять три промисловості: лісова, деревообробна та целюлозно-паперова. В лісовій промисловості найбільш розвинутими є лісозаготівельне та лісохімічне виробництва. Лісозаготівельне виробництво забезпечує заготівлю круглих лісоматеріалів, виробництво технологічної тріски та транспортування їх на кінцеві пункти (нижні склади, пункти споживання), заготівлю та вивезення осмолу та деревної зелені. Лісохімічне виробництво в складі лісової промисловості забезпечує переробку осмолу на каніфоль, скипидар, а деревної зелені – на вітамінне борошно екстракт, пасту, віск та інші продукти, заготівлю та переробку живиці.

Лісову промисловість відносять до видобувних галузей важкої промисловості. Продукцію лісової промисловості використовують головним чином як предмет праці. Практично всі галузі народного господарства споживають лісоматеріали або вироби, виготовлені з деревини. Основне завдання лісової промисловості й інших галузей лісового комплексу на сучасному етапі розвитку економіки України, який характеризується загостренням економічних і екологічних протиріч,— це нарощування обсягів виробництва за рахунок комплекс­ного та ефективного використання лісосічного фонду та використання ресурсів деревини (без нарощувань обсягів лісозаготівель). Стабілізація обсягів лісозаготівель має важливе економічне, екологічне соціальне значення, оскільки ліси є цінним компонентом природи, фактором, що стабілізує навколишнє природне середовище. Скорочення вирубки лісів сприяє поліпшенню клімату, посиленню і підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь.

[Джерело 2, с.70]

До деревообробної промисловості належать підприємства, які здійснюють механічну та хіміко механічну обробку, а також переробку деревини. В складі деревообробної промисловості виділяють три групи виробництв: перша – виробництва, які здійснюють первинну обробку деревини (лісопильне, шпалопильне); дру­га — вторинна обробка деревини (паркетне, фанерне, меблеве, деревостружкових плит, сірників, стандартних будинків і деталей та ін.); третя — хіміко-механічна переробка деревини (деревоволокнистих плит, деревних пластиків). Особливе місце тут належить ви­робництву деревостружкових і деревоволокнистих плит, що дає змогу ефективно використовувати відходи лісопиляння та інших деревообробних виробництв, отримуючи продукцію, яка користується підвищеним попитом і є основним матеріалом для розвитку меблевої промисловості. Виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит динамічно розвивається. З 1980 по 1995 рік виробництво деревостружкових плит в Україні збільшилось в 2,3 рази, деревно-волокнистих плит — у 3,1 рази. Деревообробна промисловість є важливою галуззю лісового комплексу. Її підприємства виготовляють головним чином товари народного споживання. Однак значна частина продукції деревообробної промисловості споживається в народному господарстві як предмети та знаряддя праці. Продукцію деревообробної промисловості викори­стовують будівельна індустрія, транспорт, сільське господарство, май­же всі галузі промисловості.